Прийоми перший-третій

Про причини-виправдання, якими послуговуються люди, щоб не йти до храму, Служби Божої, розповідає священик Миколай Булгаков . . . .

Прийом перший: “А я ходжу до церкви”

Так інколи говорять люди, які заходять до храму освятити паски, запастися хрещенською водою, постояти на хрестинах, провести покійного. Можливо, інколи поставити свічку в якихось особливих випадках. І – все. Вони вважають, що до церкви ходять.

Але сама Церква так не вважає.

Господь дав нам заповідь: “шість днів працюй і виконуй [у них] усякі справи твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму…” (Вих. 20:9-10).

День сьомий – це неділя, день воскресний.

Воскресіння Христове – це основа нашої віри. Лише завдяки тому, що Спаситель постраждав за нас на Хресті і воскрес, ми, хрещені люди, надіємося на спасіння.

Чи знаєш ти, любий брате, що існує правило святих отців, згідно з яким людина, яка три неділі підряд не була на богослужінні в храмі, може бути відлучена від Церкви? Адже вона сама себе від Церкви відлучає.

Це зрозуміло. Якщо в тебе по неділях завжди є якісь справи, крім храму, це означає, що головна ціль твого життя ще не в Церкві, а десь у миру з його цілями і цінностями, чужими для справи нашого спасіння.

Усе живе росте поступово і постійно. І в нас не інколи, а постійно живе душа. Вона потребує постійного живлення та очищення. Живиться вона благодаттю Святого Духа, яка нам подається передусім у православному храмі. Тоді ми живемо, духовно ростемо.

На роботу ми йдемо, не замислюючись: йти – не йти? Коли робочий день – то встаємо по будильнику, поспішаємо, щоб не спізнитися. Якщо б ми заходили туди декілька разів на рік, хіба могли б ми сказати, що ходимо на роботу? І що б ми заробили? Адже це все – здебільшого для тіла. Але людина – це насамперед її душа.

Якщо б школярі між майже постійними канікулами інколи заходили до школи, чого б вони навчилися?

Церква – це і праця, і навчання. І як будь-яка праця, як кожне навчання, тут необхідні і час, і старання, і наполегливість. Тоді буде користь.

Прийом другий: “У мене Бог у душі”

Отже, до церкви ходити не потрібно. Він у тебе, мовляв, і так у душі.

Але ж це неправда!

Якби справді в нашій душі був Бог! Тоді б ми прагнули туди, де все говорить про Бога, де славлять Його ім’я, де знаходиться Його зображення, де Його особлива присутність, Його благодать. Тоді б ми старалися жити так, як Бог велить. А це Його воля – щоб ми ходили до храму.

Невидимий ворог – дуже хитрий. Він хитріший за нас. Він засіває нам цю думку: “У тебе Бог у душі!” А насправді це не Бог увійшов у нашу душу, а лише думка про Бога, з якою до нас проникнув, навпаки, окаянний. Як вовк в овечій шкурі. І лестить нам.

Насправді в нас у душі чого лише не буває: і осуд, і роздратування, і думки чорні – зовсім не Бог.

Як від усього цього звільнитися? Як боротися з ворожими помислами?

Лише з Божою допомогою.

Сама людина зі “своїми” начебто думками впоратися не може, навіть якщо дуже захоче. Це і підтверджує ще раз те, що вони насправді не наші, а ворожі.

Коли до преподобного Амвросія, старця Оптинського, приходили бісівські думки, він хрестився і говорив: “Не дозволяю”.

Ніякої уваги не потрібно приділяти їм. Не задумуватися. Відразу – відкидати. Молитися Ісусовою молитвою: “Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного”. І вони відійдуть.

Церква вчить нас, що диявол особливо боїться хресного знамення, хрещенської води та Тіла і Крові Христових, яких ми причащаємося в церкві.

Під час Божественної літургії в церкві звершується головне її чудо, незбагненне навіть для ангелів. Сам Господь дав Його нам для нашого спасіння. Під час загальної молитви священика і парафіян на спеціально приготовлені у вівтарі хліб і вино сходить Дух Святий, і вони стають істинними Тілом і Кров’ю Христовими. На вигляд, на смак вони залишаються хлібом і вином, але насправді це Сам Господь. Люди, які причащаються святих Христових Таїн, із власного досвіду знають, що вони отримують велику освячуючу силу, яка зцілює і душу, і тіло.

Насамперед для цього ми і ходимо до храму, і причащаємося, щоб у наші вуста, у наше тіло, а тоді й у душу справді входив Бог.

Господь сказав: “Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому” (Ін. 6:56).

Преподобний Серафим Саровський говорив: “Хто причащається, на будь-якому місці спасенний буде. А хто не причащається – не думаю”.

Кожній хрещеній людині необхідно регулярно приступати до таїнств Сповіді та Причастя. Адже ми регулярно миємося – очищаємо своє тіло. Не менш регулярно потрібно нам очищати свою душу. Церква так і називається: “духовна купіль”.

Прийом третій: “Я ще не дозрів”

“Зрій! – говорить диявол. – Зрій якомога довше. Тільки нічого не роби для того, щоб дозріти”. Не читай Євангеліє, “Закон Божий”, творіння святих отців. Не ходи до храму, не питай ні про що священиків, хоча вони поставлені Богом для того, щоб допомагати народу в його духовному житті.

Цим прийомом ворог особливо любить ставити людям заслін на шляху до Хрещення і Вінчання.

“Я ще не дійшов до цього”.

Щоб дійти, потрібно йти. Ну то йди.

А куди йти? – Звичайно, до храму.

Прийоми четвертий-дев’ятий >>