Прийоми четвертий-дев’ятий

Про причини-виправдання, якими послуговуються люди, щоб не йти до храму, Служби Божої, розповідає священик Миколай Булгаков . . . .

Прийом четвертий: “Не ходжу до церкви, бо це не модно”

Не так давно одна молода жінка, юрист за професією, сказала:

– Я не хочу хреститися, бо це мода така.

– А чому ж ви у вузьких штанах? Хіба це не стало модним останнім часом? – довелося запитати в неї. – А те, що робили люди в нас тисячу з гаком років, ви вважаєте чимось швидкоплинним і мінливим?

Ви – юрист, ваша професія побудована на логіці. І ось бачите: вона припиняє діяти в духовних питаннях. Чому? Бо в житті йде запекла духовна боротьба за кожну душу, за думки кожної людини. І потрібно докласти зусиль для того, щоб вирватись із цього полону думок на свободу, прийти до Бога.

Кажуть, якщо б таблиця множення зачіпала духовну сферу, то були б суперечки про те, що два на два – чотири.

Було б дуже добре, якщо б модним було вірити в Бога, чесно трудитися, поважати старших, захищати Батьківщину, зберігати подружню вірність… Ще краще – якщо б ця мода не змінювалася від сезону до сезону. Що поганого в такій моді?

Але й тоді диявол навчить – і хтось скаже: “Я зраджую чоловікові, бо стало модно зберігати подружню вірність”.

Прийом п’ятий: “До церкви почало ходити багато людей напоказ, політики стоять зі свічками в руках, ходять бандити – не хочу до них уподібнюватися”

Правильно, не уподібнюйся. Уподібнюйся до безлічі інших людей, які завжди скромно ходили до церкви, ризикуючи навіть своїм становищем у радянські часи, сповідалися, причащалися… Уподібнюйся до мільйонів православних людей, які сьогодні щиро моляться Богу, проливаючи невидимі світові сльози за нашу страждаючу Вітчизну і вимираючий без Бога, без молитви народ. Лише Господь може визволити нас від погибелі, на яку нас постійно штовхають диявол і його слуги. І тут жодна молитва, зокрема і твоя, не зайва.

Пам’ятаєш казку про ріпку? Це казка і про спільну молитву, про нашу в ній участь.

А якби мишка відмовилася брати участь у спільній справі, сказала, що боїться діда, чи ображена на бабу, чи їй не подобається внучка? Так би й не витягнули ріпку.

Прийом шостий: “Нас не виховували у вірі. Тепер уже пізно змінювати свій світогляд”

Ні, не пізно. Змінювати його все одно доведеться: коли душа покине тіло і ми побачимо абсолютно точно, що все, про що говориться в Біблії, це правда. Що є інший світ, світ ангелів і бісів, в якому нам потрібно лише одне: те, що щедро пропонувала нам свята Церква всі роки нашого земного життя. У цьому житті можливо ще все змінити і спасти свою душу. У майбутньому – буде тільки вічне каяття. Але тоді вже справді буде пізно.

Першим увійшов до раю розсудливий розбійник, який тільки перед смертю, страждаючи на хресті за свої злочини, покаявся, визнав Господа – і отримав від Нього прощення і вічне спасіння.

Отже, тут, на цій землі, як би ми не жили до цього, ніколи не пізно покаятися за все минуле життя і навернутися до Господа.

Прийом сьомий: “Я не знаю, як поводитися в церкві. А раптом мене погано зустрінуть?”

Нічого страшного, це ненадовго. Потерпи. Усміхнись. Попрацюй над собою (ось уже почалася користь!). Скажи смиренно: “Вибачте, я тут ще нічого не знаю. Але я хочу знати. Підкажіть мені, будь ласка…” Навіть найстрогіші бабусі від такого смирення, мабуть, здригнуться, пом’якшаться – і замучать материнською турботою. Але не поспішай у всьому довіряти їм, хоча це і видасться тобі найлегшим (легко – не завжди добре). З усіх духовних питань звертайся до православного священика. І дуже швидко про головне дізнаєшся.

Набирайся духовного досвіду: улюблений прийом невидимого ворога – робити з мухи слона. Тобі хтось сказав якесь одне слово (і сам, можливо, про це вже пошкодував) – а ти вже готовий позбавити себе постійного блага, яке нічим не замінити, яке дає велику радість і користь у цьому житті, а в майбутньому – життя вічне. Хіба це можливо порівняти?

Прийом восьмий: “Я не такий вже сильно віруючий”

Ну, а тоді кращого місця, ніж церква, тобі й не знайти. Бо тут найбільше укріплюється віра.

Ми всі – у дорозі. Усі ми хочемо, щоб наша віра стала міцнішою, хочемо бути ближче до Бога.

Потрібно не життя підлаштовувати під своє маловір’я, а віру свою зміцнювати.

“З ким поведешся, від того й наберешся”, – кажуть у народі.

Поведешся з правдою, з істиною, з красою, з чистотою – станеш розумнішим і добрішим, станеш чистішим і щасливішим.

Молися, проси євангельською молитвою: “…Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству” (Мк. 9:24).

Господь допоможе, Господь дасть.

А для віруючого – усе можливо. Це теж євангельська істина.

Прийом дев’ятий: “На Бога надійся, а сам не зівай”

Саме так! Сам не зівай, працюй: молись, постись, ходи до церкви, твори заради Христа добрі справи… У християнина, який надіється на Бога, роботи – безліч. І насамперед – із самим собою. З гріховними думками, почуттями, зі своїми запальними пристрастями – хворобами душі: гордістю, лінню, маловір’ям, гнівом, сріблолюбством, зневірою, блудом, черевоугодництвом… Тільки встигай повертатися!

І, звичайно, займайся своїми звичними справами – перехрестившись, помолившись. Якщо Господь благословить твої труди, усе буде вдаватися, усе встигнеш, і все піде на користь. А без Бога можна весь день прокрутитися на одному місці, ввечері озирнутися: куди день пішов? Незрозуміло. А якщо рік? А якщо життя? Можна зекономити хвилини, а куди йдуть десятиліття – не задумуватись. Коли ходиш до церкви, то не витрачаєш час, а економиш його.

<< Прийоми перший-третій

Прийом десятий >>