Прийом десятий

Про причини-виправдання, якими послуговуються люди, щоб не йти до храму, Служби Божої, розповідає священик Миколай Булгаков . . . .

Прийом десятий: “А що в церкві робити?”

У кожного православного в церкві справ дуже багато.

Входячи до храму (краще – до початку служби), перехрестися, поклонися Господу, Матері Божій, усім святим. Постав свічки: за здоров’я – перед іконами, за упокій – на канун, перед Хрестом Спасителя. Подай записки з іменами хрещених православних християн – за здоров’я, за упокій.

Вибери місце в храмі. Постарайся зрозуміти куди і до Кого прийшов, Хто тебе слухає, Хто тебе бачить, навіть усі твої думки.

На початку служби ми чуємо заклик: “В мирі Господу помолимось”. Тобто внутрішнім миром, тишею душі. Постарайся умиротворити свої думки і почуття. Ти прийшов говорити із Самою Любов’ю, з Богом.

Старайся ні з ким не розмовляти – вслуховуватись, вдумуватись у те, що читають і що співають. Зі словами й піснями богослужіння поєднувати своє моління, вливаючи його в спільне прохання молільників – всією душею, і всією думкою нашою, як призиває нас свята Церква.

Можна молитися і своїми словами – про найважливіше, про найпотаємніше. У кожного є такі сердечні прохання.

Про що ми говоримо з Богом?

Передусім ми Богу дякуємо.

Ось для чого ми ходимо до церкви – найперше.

Ми постійно користуємося Його незліченними благами: постійно скорочується наше серце, постійно ми бачимо, чуємо, думаємо, радіємо – живемо. Постійно живе весь світ навколо нас. Це все здійснює Життєдавець Господь. А що стосується хвороб і всіляких бід, які теж трапляються в житті, то це – не від Бога, це від нашої гріховності і від диявола.

Якби не Господь, було б незмірно більше горя. Ми б захлиснулися в ньому. Господь старається перетворити будь-яке зло для нас на благо. І ми можемо Йому в цьому сприяти, якщо не будемо нарікати, а будемо смирятися, каятися у своїх гріхах, терпіти, укріплюватися в добрі і дякувати Богу. Кожне добро – це перемога над злом у головній битві, яка і є життям.

“Слава Богу за все”, – сказав наприкінці свого життя серед скорбот великий вселенський учитель і святитель Іоан Золотоустий.

Друге наше прохання до Бога – про прощення гріхів.

Усі ми грішні, один тільки Господь без гріха. І тільки Він може нам прощати гріхи, очищати наші душі.

Третє прохання – про допомогу Божу.

“…без Мене не можете робити нічого” (Ін. 15:5), – сказав Господь.

Усі наші питання вирішуються передусім у церкві: державні, сімейні, медичні, педагогічні, фінансові, військові.

Ми ходимо до церкви і просимо допомоги Божої не лише для себе. Як і живемо, і все робимо не лише для себе, і не лише своїми силами. Ми молимося в церкві всі разом за мир усього світу. За Богом бережену країну нашу, за владу і військо її. За своє місто чи село і за тих, що по вірі живуть у них. За добре поліття, за врожай плодів земних. За тих, що плавають у морі, за подорожніх, за недужих, знеможених та поневолених. За всіх раніше спочилих православних християн.

Записки, які ми подаємо до церкви за здоров’я та упокій, читають у вівтарі. На кожній літургії священик виймає з просфор частинки за живих і померлих. Наприкінці літургії він занурює їх у Святу Чашу з Тілом і Кров’ю Христовими і молиться: “Омий, Господи, гріхи тих, що тут поминаються, Чесною Твоєю Кров’ю”. І тим, кого пом’янули, буває велика користь.

Просфори згодом роздають у храмі віруючим. Вони споживають їх, приносять додому, розрізають і кожного дня їдять натщесерце по кусочку, запиваючи святою водою. І самі освячуються.

Іноді нам сняться померлі люди. Снам узагалі вірити не варто, розгадувати їх – справа небезпечна. Невидимий ворог і тут може обманути. Приснилася жива людина – просто помолися за її здоров’я, приснилася померла – помолися за упокій. І буде їм добре. Особливо, якщо їх пом’януть у церкві.

Самі собі спочилі вже допомогти не можуть – тільки на нас надіються. Тому, якщо до нас прийде думка: “А чи варто йти до церкви? Що там робити?” – можна буде їй відповісти: “Та хоча б померлих пом’янути”. Все одно це – велика справа. Для них це – як хліб.

Люди приносять до церкви продукти (усе, крім м’яса) – милостиню, яка теж покійним на користь. Одна раба Божа нещодавно принесла до нас у храм і поклала перед кануном пакет гречки, щоб пом’янути батьків. Потім дивиться – а пакета немає. Вона засмутилася: як це так, у храмі? Їй радять за ящиком зі свічками:

– А ви подайте замовну записку на літургію, це буде найкращим поминанням.

Вона так і зробила.

Через кілька днів приходить, звертається за ящик:

– Я прийшла подякувати за вашу пораду. Ви мені сказали подати записку, пом’янути. Я подала. Після цього покійна мама приснилася моїй сестрі. Така весела, задоволена. Сестра її там питає: “Чому, мамо, ти така весела?” А вона відповідає: “А мені тут так добре. Мене тут добре одягають та годують. Навіть дають гречану кашу”.

На питання про те, наскільки важливо поминати на літургії живих і померлих, протоієрей Миколай Гур’янов якось сказав:

– Поминайте, поминайте. Сказано: “…якою мірою міряєте, такою відміряється й вам” (Мф. 7:2). І мене пом’яніть.

Інколи можна почути: “Звідти (з того світу) ніхто ще не приходив”. Але насправді і приходили, і приходять.

Протоієрей Сергій Лавров багато років був настоятелем храму Покрови Божої Матері села Ігумново під Москвою. Пройшовши фінську війну, коли він йшов на фронт у 1941 році, його мати, Єлизавета, вдова розстріляного в 1937 році протоієрея Миколая, дала йому кусок хліба і сказала:

– Відкуси. Прийдеш – і доїси.

Так вона вірила в те, що вимолить його. І укріпила його, наче дала скуштувати цієї віри. Він повернувся в 1946 році – і доїв. П’ятдесят два роки прослужив священиком. Коли його хоронили, матінка Наталія Петрівна розповідала, що за два тижні до смерті він сказав їй:

– А ти знаєш, до мене батько з мамою приходили.

– Що, приснились? – запитала вона.

– Ні, так приходили. Сказали: “Ну, тепер пора до нас”.

Пригадую, коли ми, священики, читали над ним, як належить, Євангеліє, він лежав такий спокійний… Усе зробив: Батьківщину захистив, трьох дочок виростив, Богу послужив… І був підготовлений батьками до переходу в життя вічне.

Так закінчують життя праведники. Царство їм Небесне!

<< Прийоми четвертий-дев’ятий

Прийоми одинадцятий-чотирнадцятий >>