Прийоми одинадцятий-чотирнадцятий

Про причини-виправдання, якими послуговуються люди, щоб не йти до храму, Служби Божої, розповідає священик Миколай Булгаков . . . .

Прийом одинадцятий: “Я такий грішний, куди мені ще до церкви?”

Уявіть собі людину, яка скаже: “Я такий брудний, куди мені ще в лазню?”

А куди ж тобі ще?

Тільки до церкви вам і потрібно, дорогі грішники! Нагрішили ви, хоч греблю гати – ось вам і не потрібно ходити туди, де можна ще додати гріхів. Пора саме до церкви. Давно пора! Пора очищуватися, омиватися, набиратися сил для боротьби з гріхом, вчитися, як це робити. Церква – школа боротьби з гріхом. А гіршого за гріх нічого немає. Від нього всі біди, всі сльози. Гріх гірший за смерть. Смерті нікому з нас не уникнути, а ось вмирати з нерозкаяними гріхами – не приведи Господи. Дуже важко буде згодом. Поки є можливість, поки ще не пізно – потрібно бігти до церкви, не відкладаючи ні дня.

Ось тут підстерігає ще один прийом.

Прийом дванадцятий: “У мене немає часу. Мені ніколи”

Якщо перекласти ці слова на мову чесну, то вийде: “Я вважаю, що в мене є важливіші справи”.

Але це не так. Важливішої справи, ніж спасіння душі, у нас немає.

Якщо бути ще чеснішими, то доведеться зізнатися, що ми, на жаль, надаємо перевагу не лише справам, а й навіть їх відсутності, а не ходінню до церкви. Хіба ми не виділяємо години і дні для телевізора, Інтернету, читання газет, телефонних розмов? Ми ж не відмовляємося від цього, бо на це немає часу. А від цього, можливо, немає ніякої користі.

Скільки в нас щоденних не лише непотрібних, а й навіть шкідливих занять: ми обмовляємо, осуджуємо інших людей, перемиваємо кісточки начальству, від чого воно ніскільки не стає кращим, а нам не додається ні копійки до зарплати. До того ж, ми духовно бідніємо: набираємося гріхів, робимо строгішим до нас Суд Божий. Адже Господь сказав: “Не судіть, щоб і вас не судили…” (Мф. 7:1).

А є заняття, яке завжди змінює і життя, і нас самих у кращу сторону – це молитва.

Прийом тринадцятий: “До церкви ходити не виходить”

Само не вийде.

Як і багато іншого в житті.

Уяви собі: ти пропустиш два робочих дні, прийдеш без бюлетеня, начальник тебе запитає:

– Чому ви не були на роботі?

Ти скажеш у відповідь:

– Не виходить.

А він тобі – найімовірніше:

– Пишіть заяву про звільнення.

І матиме рацію. Хіба це працівник?

Чи, тим більше, якщо воїн скаже командиру:

– Мені не виходить стати в стрій, не виходить вийти на бойове чергування, не виходить дати бій противнику…

Хіба це воїн?

Коли нас хрестили, отці всіх називали: воїн Христа Бога. Чому? Бо йде постійна, невидима війна. У хрещенні ми єднаємося з Христом, вступаємо в Його військо, зодягаємось у світло, надягаємо броню правди, отримуємо від Бога духовну зброю, обладунки Духа Святого, захищаємось та озброюємось хрестом – зброєю миру. Невидимий ворог, від якого ми перед цим відреклися, безупинно бореться з кожним із нас, усіх до єдиного прагне обманути і погубити навіки. І з цієї війни нікуди не втечеш, не дезертуєш: біси – повсюди. Можна лише попасти до них у полон. Причому, не розуміючи цього, і навіть, можливо, радіючи цьому. Бо це – полон духовний. Душа не завжди може відчувати, що вона “не на місці”. Якщо ти думаєш, що це якесь перебільшення, що можна “просто жити”, не думаючи про душу, то це означає, що ворогу вдалося тебе обманути.

Звичайно, Господь береже нас. Ангели бережуть. Церква цілодобово молиться за всіх своїх дітей. Разом зі сходом сонця по всій земній кулі, у всіх православних храмах і монастирях правиться Божественна літургія, іде безперервна молитва. Але й сам не сиди, склавши руки. І ти старайся молитися разом із Церквою за всіх православних християн. Ця духовна єдність називається соборністю. У нас Церква соборна, як ми сповідуємо в Символі віри. Це велика сила, нездоланна для ворога.

Так що ж стоїть насправді за цими лукавими словами: “не виходить”?

Те, що ми стали бранцями суєти.

Це вид залежності. Наркотик суєти нами володіє, нами управляє. У цій суєті начебто все наповнення нашого життя, увесь його сенс, без неї начебто неможливо. Так і кажуть: “Суєта заїла”.

Ми просимо Бога словами Псалтиря: “Одверни очі мої, щоб не дивилися на марноту…” (Пс. 118:37).

Нас захищає від суєти виконання заповідей Божих, правил Церкви. Церковна дисципліна допомагає нам подолати всі перешкоди і хоча б раз на тиждень зупинитися, схаменутися, задуматися: для чого я живу? Чи так потрібно жити? Як?..

Прийом чотирнадцятий: “Ще встигну, не зараз, згодом якось”

Якщо ми ходимо до храму лише тоді, коли в нас стається щось неприємне, то виявляється, що ми в Бога просимо скорбот. Ми ніби кажемо: “Господи, доки не даси скорбот, я до Тебе не піду”.

Але краще не чекати на них.

Коли потрапиш у житейську яму, вибратися з неї буває важче, ніж уберегтися від неї.

Тому в народі й кажуть: “Від гріха – подалі”.

Життя показує, що добру справу краще не відкладати. Краще відкладати погані справи. Можна не встигнути зробити головного.

<< Прийом десятий

Прийоми п’ятнадцятий-дев’ятнадцятий >>

33 Причини