Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Різдва Пресвятої Богородиці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Щоб грішний світ не залишився без розради і надії, потрібно було понести скорботну працю образ і приниження тим, хто Церквою спрадавна зветься праведними, – Іоакиму та Анні. Щоб на рубежі часів «світ осяяло світлом розуму», треба було за мудрим задумом Божим терпляче знести їм «ганьбу бездітності», невтішні сльози майже пожиттєвої неплідності, тугу старечої самотності. Але віра не буває зганьбленою. Але надія і сподівання не бувають марними, бо «пізнаєте, що Я посеред Ізраїля, і Я – Господь Бог ваш, і немає іншого, і Мій народ не осоромиться повіки» (Іоїл. 2:27).

Тихе і покірливе несення свого хреста тими, «яких увесь світ не був достойний» (Євр. 11:38), стало запорукою того, що «сьогодні повіяли вітри, спасіння провісники», і, як співається в співі свята, «єства нашого долається безпліддя». Людська природа, здавалося б, безнадійно згублена гріхом зрадника-прабатька, віднині бере участь у домобудівництві спасіння, можливо, ще неусвідомлено, можливо, інстинктивно прагнучи до відновлення минулої гармонії буття в Богові.

Недаремно свято це розпочинає церковний рік. Як всяка серйозна справа починається з далеких підступів, з продуманого приготування, з глибокого задуму, так і справа спасіння пропащого людства починається з Преславного Різдва Тієї, Якій на Вічній Раді судилося стати вмістищем Благодаті, Чистим Сосудом, що невимовно, незбагненно і таємничо дарував плоть і кров Слову Божому.

«Скорбота і утиск» (Рим. 2:9) передували радісному Різдву Богоматері не тому, що саме Іоаким та Анна були гідні скорботи та утиску, а тому, що увесь рід людський, «всі істоти разом стогнуть і мучаться донині… чекаючи усиновлення, відкуплення тіла нашого» (Рим. 8:22,23). І ось це усиновлення почалося нині, щоб отримати своє завершення біля підніжжя Хреста: «Ісус, побачивши Матір і ученика, що тут стояв, якого любив, говорить до Матері Своєї: Жоно! Це – син Твій. Потім каже ученикові: це – Мати твоя!» (Ін. 19:26,27).

На радість Різдва лягає тінь Голгофи, але і скорбота Хреста осяює Світло Воскресіння, бо «якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів» (Ін. 12:24).

Сльози, пролиті праведним Іоакимом та Анною про свою бездітність, виявляються сльозами за весь духовно безплідний світ, який, подібно до розслабленого біля купальні Віфезда, не має людини, яка здатна допомогти йому опуститися в благодатні води джерела милосердя (Ін. 5:7).

Нині ця людина народжується! Нині різдво Пречистої сповіщає радість «всій вселенній» – неплідний досі людський рід приносить своєму Богові і Спасителеві Мати-Діву. І земля віднині не приречена на повсякчасне сирітство, і Небо не замкнуте безнадійно для синів людських, але, як і провидів у своєму сні прабатько Яків, «ось, ліствиця стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось, ангели Божі піднімаються і сходять по ній» (Бут. 28:12). І усе тому, що покірливі Іоаким та Анна не зневірилися у своєму сподіванні, не посоромилися у своїй надії, не втомилися благати свого Творця про зняття тяготи безпліддя! Вони, як і Марія, сестра Марфи з Віфанії, «благу обрали частку» (Лк. 10:42) – «частку» надії і віри, «частку» терпіння і довіри, яка не забралася в них, але принесла «би сторицею вже нині, в час цей, серед гонінь» (Мк. 10:30).

«Цей день, його ж створив Господь, радіймо й веселімось в нім», бо без радості Різдва Богородиці, що перемогла скорботу, не було б і радості Воскресіння Христового, що здолала смерть! Наш Бог, за словом Святителя Херсонського Никанора, «рятує нас не без нас», і до простягнутої грішникам, що гинуть, рятівної Божої правиці повинна з мороку гріховної ночі людства простягнутися назустріч рука, що шукає спасіння. Слава Жениху, Який «показав нам світло»; слава Мудрій і Чистій Діві, що зберегла і помножила єлей у світильнику своєму (Мф. 25:4)! Амінь

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Різдво Пресвятої Богородиці