Прийоми п’ятнадцятий-дев’ятнадцятий

Про причини-виправдання, якими послуговуються люди, щоб не йти до храму, Служби Божої, розповідає священик Миколай Булгаков . . . .

Прийом п’ятнадцятий: “Я не можу ходити до храму, мені там буває погано”

Поки людина приймає думки проти церкви і вірить їм, ворогу більше нічого не потрібно. Але якщо людина подолала ці перешкоди, якщо вона все-таки прийшла до храму, то ворог старається будь-якими шляхами вигнати її з храму. Або надсилає дуже ревних “захисників благочестя”, які роблять всілякі неприємні зауваження. Або навіює якісь панічні думки: “А чи виключив я вдома праску?!” Чи, зрештою, людині просто стає погано в храмі, хочеться вийти.

Якщо не піддатися цим ворожим підступам, усе подолати – стане краще. Перехреститися, помолитися: “Господи, збережи житло наше від усякого зла”. Покаятися: “Який же я грішний… Скільки часу повз храм проходив! Про що лише думав у житті? Що я – вічно буду на землі? Господи, прости мене, не відкидай мене, недостойного, прийми мене, зміцни, допоможи мені…” І Господь прийме та допоможе. Нам важко буває в церкві, бо ми грішні. Хворій людині важко буває лікуватися, але вона терпить, бо хоче одужати.

А буває так легко, так добре!.. Як більше ніде.

Прийом шістнадцятий: “Я не розумію, що в церкві кажуть”

Прийшов, припустимо, першокласник до школи, посидів, послухав, що кажуть на уроках, сказав: “Мені незрозуміло!” – зібрав ранець і пішов додому: “Краще залишуся дошкільням”.

У першому класі нам багато чого було незрозумілим із програми десятилітки. Але до школи ми ходили. Щодня вставали по будильнику. Долали свою лінь. (Ось що ще маскується під усіма цими начебто поважними “причинами”).

Вивчати англійську мову ми не припиняємо, сказавши: “Надто багато незрозумілих слів”.

Так само й тут. Почни ходити до церкви – з кожним разом усе ставатиме зрозумілішим.

Бо вже багато чого зрозуміло. “Господи, помилуй” – зрозуміло. “Слава Отцю і Сину, і Святому Духові” – зрозуміло. “Пресвятая Богородице, спаси нас” – зрозуміло. У молитві “Отче наш” усе зрозуміло. Адже це – головні молитви. Якщо вслухатися, буде зрозуміло багато іншого, щораз більше.

Богослужіння сприймається не лише розумом. Богослужіння – це благодать. Це особлива краса. Богослужіння звернене до всієї людської душі. Воно і для ока, і для вуха, і для нюху. Усе це разом живить душу людини, і душа змінюється, очищується, підноситься, хоча розум і не розуміє, що з нею відбувається.

Ніхто не виходить із храму таким, яким до нього зайшов.

Один молодий чоловік якось сказав священику, що не може ходити до церкви, доки не зрозуміє, що там відбувається.

Священик запитав його:

– А ти розумієш, як у тебе в животі їжа перетравлюється?

– Ні, – щиро зізнався молодий чоловік.

– Ну, тоді, доки не зрозумієш, не їж, – порадив йому отець.

Прийом сімнадцятий: “Читати і слухати Євангеліє важко”

Абсолютно правильно. І це теж свідчить про те, що ця справа є необхідною. Це не розвага, яка буває легкою. Ми бачимо в житті: усе справжнє, усе корисне пов’язане з працею, із зусиллям. Виростити хліб, приготувати смачний обід, звести будинок, отримати освіту, народити і виховати дитину – хіба це не потребує зусиль? Але ми йдемо на це, бо хочемо бачити результат. Результати будь-якої духовної праці: читання Слова Божого, молитви, відвідування храму, піст, участь у таїнствах Церкви, боротьба з гріхом (своїм! Це найважче!) – найважливіші. Результати ці – любов, терпіння, чиста совість, мир у душі і мир із людьми – уже тут. А там, у майбутньому житті, – вічна радість із Господом. Жодні наші звичайні турботи таких великих результатів не дають.

Усе в Євангелії не може бути зрозумілим до кінця жодній людині. Бо це Слово Боже, а Бог для нас, людей, у повноті незбагненний. Тому Він і Бог. Ось Він нам і дав цей скарб, щоб ми долучалися до Його бездонної мудрості, щоб ми розумно діяли в житті. Хіба ми не переконувалися багато разів, що здатні помилятися, та ще й як? Але в головній нашій справі – справі спасіння душі – помилка може бути надто серйозною: душа може віддалитися від Бога, втратити вічне райське життя і бути засудженою на вічну пекельну муку. Про те, як спасти свою безсмертну душу для життя вічного, як нам жити в любові, без якої життя не має сенсу, і написана книга Євангеліє.

Прийом вісімнадцятий: “Але ж ми світські люди, ми ж не монахи”

Звісно, не монахи. У нас зовсім інші, мирські норми життя, зокрема і духовного, церковного. Ми можемо одружуватися і виходити заміж, створювати сім’ю – малу Церкву. Можемо їсти м’ясо в ті дні, коли церковний устав дозволяє. Можемо ходити, їздити, куди ми захочемо. Монахи всього цього не можуть. У монахів – цілковитий послух ігумену (ігумені). У них – своє церковне, келійне молитовне правило, встановлені для них щоденні молитви, поклони, а в мирян – своє.

Прийом дев’ятнадцятий: “Але ж є не лише Православна Церква”

За допомогою цього прийому диявол старається відвести нас від єдиної істинної Церкви, в якій ми вже, слава Богу, хрещені, яка дає нам можливість спасіння, в якій спасалися мільйони святих. Ми, на жаль, ще майже нічого до пуття не знаємо про нашу віру, про нашу Церкву, про це головне багатство нашого народу – куди ж нам ще дивитися по сторонах? Ми наче ніяк не вступимо до першого класу школи Православ’я, а стоїмо на її порозі і роздумуємо: “А які ще є інші навчальні заклади, на інших материках?..”

Краще зайдемо в цю нашу рідну школу. Адже стільки часу вже втрачено… Смиренно сядемо за парту, як старанні учні. І почнемо вчитися. Дослухатися уважно до всього, що тут викладається. У цій школі століттями вчилися наші предки. Скільки великих, розумних людей із благоговінням дослухалися до цього знання і жили згідно з ним.

<< Прийоми одинадцятий-чотирнадцятий

Прийоми двадцятий-двадцять четвертий >>

33 Причини