Прийоми двадцятий-двадцять четвертий

Про причини-виправдання, якими послуговуються люди, щоб не йти до храму, Служби Божої, розповідає священик Миколай Булгаков . . . .

Прийом двадцятий: “Можна і вдома молитися”

Не тільки можна, але й потрібно.

Вдома ми молимося щодня по молитовнику, читаємо насамперед ранішні і вечірні молитви. Це наше домашнє молитовне правило. А в суботу ввечері, у неділю зранку, у свята і напередодні їх увечері, у будь-який день, коли душа забажає, коли відчує, що їй потрібна допомога Божа, ідемо до храму. Церковна молитва сильніша, ніж домашня.

Вдома ми молимося самі, а в церкві – гуртом, і ця молитва особливо приємна Богу. Господь сказав: “Бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них” (Мф. 18:20). У церкві з нами – Сам Господь.

Прийом двадцять перший: “Усі так живуть”

І це диявольська брехня. Усі живуть по-різному. І хтось живе набагато краще за нас. Тільки живе непомітно. Але навіть якщо б справді сталося таке, що всі люди на світі раптом вчинили якийсь гріх, то все одно він би залишився гріхом. Відповідати буде кожен за себе.

І якщо ми виправдовуємося тим, що щось зробили через когось чи через щось: чи часи були такі, чи ще якісь були обставини, – то це не припиняє бути гріхом. Грішили ж ми.

Якщо будемо дивитися на тих, хто кращий за нас, станемо, можливо, кращими. А якщо будемо дивитися на гріхи – дійсні та уявні – наших сучасників, то так і застрянемо у своїх гріхах.

Справа не в тому, як усі, чи не як усі. А в тому, добре чи погано, по совісті чи ні.

Сенс нашого життя в тому, щоб незважаючи ні на що, стати кращими. І якщо це буде всупереч обставинам, то перед Богом це буде ще вищим.

Прийом двадцять другий: “Але якщо почати ходити до церкви, тоді потрібно ж буде жити по-іншому”

А чому ти думаєш, що по-іншому – це обов’язково гірше, ніж зараз? Невже зараз твоє життя – краще нікуди?

“Якщо я похрещуся, повінчаюся, тоді не можна вже буде грішити, жінці зраджувати…”

А цього й зараз робити не можна. У гріху і зараз немає нічого доброго. Наслідки його і зараз аніскільки не кращі.

“Не можна” – це не означає, що все зло гріха в порушенні правил церковних. Головне зло – у самому гріху, у тому, що він губить нас, наші душі. У примноженні зла у світі, від якого ми всі страждаємо.

Диявол пропонує свої способи заспокоєння: “Хвилюєшся – закури. Поганий настрій – випий. Виконуй усі свої бажання, навіть блудні, низькі – не дивися, добро чи зло завдає це тобі і людям. Живи якомога легше!”

Живеш ось так, легко – а тобі стає все важче і важче. А згодом приходить і справжня скорбота – те, чого справді не хотів.

А в Бога – навпаки. Він каже: “Потрудися. Помолися. Потерпи. Покайся. Попостись. Сходи до храму”. І стає все легше і легше.

Господь Ісус Христос сказав нам: “Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий” (Мф. 11:28-30).

А в миру, у диявола – усе начебто легке, але ця “легкість” – важка.

Скільки сліз у миру!

І все одно рано чи пізно люди приходять зі своїми скорботами до церкви, не можуть із ними впоратися.

Почнеш ходити – на початку буде, можливо, нелегко, незвично. А згодом будеш дивуватися: як міг без цього жити? Адже самі тільки блага: і благодать, і користь, і свята такі радісні, з таким живим змістом. І мир у душі. І думки якісь прості, розумні в голові. І немає з Богом ніякої безпорадності в будь-яких труднощах.

А коли Господь допоможе – така радість, така вдячність…

Прийом двадцять третій: “Я просто не ходжу. До чого тут диявол?”

Це, звичайно, “найсильніший” доказ! Але він теж від диявола. Одне з улюблених знарядь лукавого – слово “просто”.

Найважливіша його ціль – щоб люди думали наче його просто немає. Просто зло навкруги чиниться невідомо чому, ніби ненароком. Такі в людей причуди, такі смаки – губити свою душу, мучити себе та інших. Кому що подобається. Проте святі отці кажуть, що диявол бере участь у кожному гріху.

Якщо в церкві людям добре, якщо там мудрість і сила, користь і краса (одним словом – благодать), то чому людині туди просто не ходити?

Ні, тут справа набагато серйозніша…

Невже нам, людям, це потрібно – злитися, сваритися, розлучатися, вбивати один одного? Вдихати в себе дим від палаючого сушеного листя, загорнутого в трубочку (“палити”)? Дуріти від алкоголю, страждати від наркотиків, продавати Батьківщину, забувати про Бога, Подателя всіх благ?

“Вколися, просто спробуй! Наркоманом ти не будеш, не помреш через декілька років, вимучивши себе і близьких. Просто будеш знати, що це таке. Цікавість? Тобі просто цікаво. Ну, просто подивись. Просто дізнайся. Просто всім розкажи. Це не наклеп, не плітка – просто говориш, що чув.

У тебе злоба до цієї людини? Ну, просто скажи їй усе, що про неї думаєш. Щоб вона знала. Щоб вона стала доброю. Просто відімсти – для справедливості.

Просто привласни собі все, що тобі подобається, хоч пів країни, це буде просто твій успіх”.

Ще тоді, коли ми й уявити собі не могли, що таке життя за принципом “гроші вирішують все”, отець Миколай Гур’янов передбачив: “Диявол пускає в хід свою останню зброю – гроші”.

Як діє його зброя, сьогодні ми добре бачимо.

Зрада, блуд, вбивство дитини в утробі – ну, просто такі обставини, ну, просто є можливість, ну, просто захотілося…

Будь-який гріх цим словечком можна “виправдати”!

У народі говорять: “Простота гірша, ніж злодійство”. Це саме про таку, лукаву “простоту”.

А це – просто брехня.

Правда – це, наприклад, те, що душа дається Богом людині з моменту зачаття. Тому аборт – це вбивство людини, такої ж, як і ми, тільки маленької, невинної і беззахисної, – і він недопустимий за жодних обставин.

Правда – те, що всі ми грішні і диявол на нашій гріховності весь час старається грати, щоб наводити нас на нові гріхи.

Визволи нас, Боже, від лукавого і від нашого лукавства.

Прийом двадцять четвертий: “Як я піду до сповіді, якщо я не можу/не хочу відмовитись від деяких своїх гріхів?”

Те, що в гріхах – щастя, сенс життя, – це зухвала диявольська брехня. Якраз навпаки. Щастя дає людині любов, а це – дар Божий. Щастя дає людині чисте життя, бо гріх убиває любов. Щастя дає людині чиста совість, а совість нашу очищає Господь у відповідь на наше покаяння.

Дехто, наприклад, вважає задоволенням паління, навіть не хоче від нього через це відмовлятися. А преподобний Амвросій Оптинський писав: “Від паління – роздратування і нудьга”.

Так і з будь-яким гріхом. Коли ми не боремося з пристрастями, а задовольняємо їх, то наступає тимчасове заспокоєння. Чому? Бо диявол підступно відступає, не турбує нас – затягує у свої сіті. А згодом, звичайно, повертається – ми самі відкрили йому цю дорогу, – і нам буває ще гірше.

Якщо будемо боротися з гріховними пристрастями, то Господь допоможе, визволить від них – нехай навіть і в майбутньому житті. А якщо не будемо боротися, то в майбутньому житті вони будуть мучити нас вічно.

Ось, скажімо, помер курець, душа його від тіла відділилася. Йому хочеться палити, а тіла немає. Мука. Причому вічна.

Спаси, Господи!

Краще зважитися кинути негайно. З Божою допомогою це можливо.

Ті, що постійно ходять до храму, не палять.

<< Прийоми п’ятнадцятий-дев’ятнадцятий

Прийоми двадцять п’ятий-двадцять восьмий >>

33 Причини