Прийоми двадцять п’ятий-двадцять восьмий

Про причини-виправдання, якими послуговуються люди, щоб не йти до храму, Служби Божої, розповідає священик Миколай Булгаков . . . .

Прийом двадцять п’ятий: “Є і недостойні священики, а раптом до такого потрапиш?”

Є. Так, це гірка правда. Про одного з них можу точно сказати – це той, що пише ці рядки. Дуже високе в нас служіння. Дуже важко бути достойним його. Помоліться за нас. І найкраще – у церкві.

Але те, що ми недостойні, не означає, що краще до церкви не ходити. Без церкви не отримаєш спасіння.

Усі священики, архієреї, навіть патріарх – люди грішні. Ми знаємо з їхнього життя, що деякі великі святі колись скоїли тяжкі, смертні гріхи. Але Господь прийняв їхнє покаянне життя. Один тільки Господь без гріха.

Для того Господь і заснував на землі Свою Церкву, щоб ми, люди грішні, з Божою допомогою, благодаттю Святого Духа, яка виливається на нас у церкві, очищалися від гріхів і спасалися.

У лазні можуть бути і не дуже благочестиві працівники. Тоді нам що, не митися?

Навіть і через недостойного священика на нас виливається благодать Божа.

Хто ще, крім священика, відпустить нам гріхи? Саме священику дана від Бога така влада. А з гріхами, без покаяння, як нам, грішним людям, отримати спасіння?

Священику також дана від Бога влада причащати віруючих; хрестити; помазувати святим миром; вінчати подружжя; соборувати хворих; освячувати воду, ікони, натільні хрестики, житло, автомобілі, літаки; служити молебні, панахиди, відспівувати померлих…

“Священство є спасінням для світу” – кажуть святі отці.

Тому й недивно, що ворог роду людського ненавидить духовенство – і на священиків нападає найперше. І ще пускає в хід свою улюблену зброю – наклепи. Зокрема і через засоби масової інформації. Ціль проста – щоб ти вирішив: “До церкви не піду”.

Диявол – “…батько неправди” (Ін. 8:44), за словом Господнім. Він увесь час старається нас обманути. А оскільки ми грішні, ліниві, то ми і можемо приймати менш “клопіткі” для нас ворожі думки про те, що ми за хороших священиків, а не за тих, яких Господь поставив служити сьогодні (а де Він знайде інших? Яких виховало суспільство, такі і є). Що ми за віру, але не за Церкву. І самі можемо не помітити того, що ми вже не за, а проти Христа.

Не дай Боже!

Прийом двадцять шостий: “Як я можу абсолютно незнайомій людині відкривати свою душу?”

Незнайомій людині відкривати душу якраз легше, ніж знайомій. Так буває в поїзді: люди бачать один одного перший раз і бувають один з одним цілковито відвертими.

Ну, а коли приходиш до незнайомого лікаря? Чи не відкриваєш йому своє тіло? Хоча бачиш його, можливо, перший раз. Ти ж не скажеш: “Нехай через одяг мене слухає. Нехай із закритим ротом мені зуби лікує”.

Або направлю тебе на рентген, а там – інший лікар, теж незнайомий. Роздягнешся, затамуєш подих – і він тебе просвітить наскрізь. І побачить усі твої нутрощі, до костей, зі всіма болячками.

А якщо справа серйозна, якщо потрібна операція? Тут нам доведеться бути не лише без одягу а зовсім незнайомий хірург розітне наше тіло і буде видно наші внутрішні органи, і медсестри навіть зможуть туди заглянути – а там, можливо, і щось не дуже симпатичне виявиться. Так що ж, не бачити їм цього? Нехай залишається? Небезпечно, можна померти. Краще якнайшвидше видалити те, що нагноїлося, – і будеш, Бог дасть, здоровим.

Але так само душу потрібно повністю відкрити Богові. Ні в чому не лукавлячи, не залишаючи жодних темних закутків, про які нам не хотілося б думати. Інакше душа не зцілиться.

Церква – це лікарня, як промовляє священик у молитві таїнства Сповіді. У ній лікують і душу, і тіло. Тіло страждає від хвороб душі.

Коли душа покидає тіло, людина помирає. Тіло без душі – це труп. Отже, душа важливіша, ніж тіло. І хвороби в неї серйозніші, бо смерть душі – вічна.

Страшно, можливо, йти до сповіді. Але ще страшніше – жити з гріхами на своїй совісті.

На сповіді ми стоїмо перш за все перед Богом. Ми Його не бачимо, але Він бачить нас наскрізь – як на рентгені. А священик – лише свідок того, у чому ми каємося Богові.

У монахів є щоденне одкровення помислів. А ну, скажи, про що гріховне думав сьогодні? І це – велика допомога людині. Коли ми виносимо назовні, на світло свої (а то й зовсім не свої, а ворожі) дурні помисли, нам легше їх перемагати.

Коли ми живемо від сповіді до сповіді, то починаємо жити перед Богом із прозорою душею. Починаємо самі себе краще бачити. Стаємо відвертішими, чеснішими перед своєю совістю, перед Богом і людьми. Адже немає ніякого сенсу ховати будь-що від Бога: Він все одно все знає, від Нього жодна думка наша не вислизне. (Тому ми не можемо думати, що Він якихось наших молитов не чує.) І починаємо дивитися на речі абсолютно реально: є те, що справді є, а не лише те, про що дізналися люди. Ми не кажемо тоді: “Кому яке діло, що я подумав? Я ж нічого не сказав, не зробив”. Але душа саме цим живе. Вона робить свій головний вибір – між добром і злом. Цей вибір визначає всю якість життя, всю якість людини.

Так само, як ні лікарів, ні медсестер не здивують наші хвороби, так само і священика не здивують наші гріхи. Якщо у хворого якась серйозна недуга, то це викликає лише більше співчуття лікарів, змушує їх бути до нього уважнішими.

Лікар лікує кожного хворого окремо, і так само сповідатися повинен кожен із нас індивідуально. Каятися у своїх гріхах, більше ні про кого на сповіді не згадувати. Господь говорить кожному з нас: “Покайся. Постарайся більше цього не робити. Я будь-який гріх прощу. А якщо забув щось, не помітив, – прощу в таїнстві Соборування”. Така любов Божа до роду людського. Дехто чув, що соборують перед смертю. Ні, це таїнство для всіх недужих, для всіх тих, хто кається. Усі молитви, усі прохання там – про зцілення душі і тіла. Соборуємося ми зазвичай раз на рік, під час Великого посту. При здійсненні цього таїнства священики з молитвою помазують молільників освяченою олією.

Те, що встановлено Богом – Лікарем душ і тіл наших, – завжди нам на користь. Так само, як будь-яке віддалення від Бога, кожен гріх – це рана. Так вчать нас наші проповідники.

Гріх – це рана, як будь-яка рана на здоровому тілі людини. Як її не припудрюй, як не кажи, що це дуже цікаво, сучасно (чи як там ще?) – все одно здорове тіло краще.

Ця рана може навіть і не боліти. Але лікарі знають, що це ще небезпечніше.

Хіба паління – це не рана? Для легень, для серця, для душі? Хіба можна сказати, що алкоголь чи наркотики корисні для здоров’я?

Будь-який гріх шкідливий і для душі, і для тіла.

Поняття гріха дуже потрібне нам у житті. Гріх – мудре це слово. Воно зрозуміло каже, що добре, а що погано і чого не повинно бути в житті. Воно все ставить на свої місця.

Прийом двадцять сьомий: “А що люди скажуть?”

А що Бог скаже?

Це важливіше.

Адже ми перед Ним одним будемо відповідати за все наше життя. Усі: і віруючі, і невіруючі, і ті, що сумніваються, і ті, що шукають, за що б ухопитися, щоб зберегти “свою обридлу свободу”.

Микола Васильович Гоголь радив: “Нехай загине в нас така філософія: перейматися тим, що скажуть люди, а не Бог. З нею і Богу не догодиш, і людям не догодиш”.

Богу догодити – точно користь буде. А людям, як відомо, догодити неможливо. Сам Господь дуже багатьом не догодив. Бо ми грішні. Але звершив справу нашого спасіння.

Господь сказав усім, хто хоче бути з Ним: “Не бійся, мале стадо! Бо Отець ваш благозволив дати вам Царство” (Лк. 12:32).

Краще бути в малому стаді Христовому, ніж у великому, але без Христа, без Його Царства.

Прийом двадцять восьмий: “Піду до церкви – вдома будуть незадоволені”

Старайся вдома нікого не дратувати. Але все-таки ходи. Заздалегідь обдумуй, що потрібно зробити вдома, щоб до початку церковної служби головне було готове. Не сперечайся. Мовчи, коли інші не в гуморі. Відомо: нічого доброго все одно не вийде. Поступайся, щоб їх не перевантажувати. Терпи. Молися. Знай, що йде запекла боротьба. Справа, можливо, тривала. Можливо, роки. Можливо, усе життя. Кайся. Причина, можливо, не лише в них, але й у тобі. Можливо, скорботами Господь тобі на це вказує. Можливо, тобі помолитися потрібно – коли скорбот немає, ми так гаряче не молимося. Потрудитися, понести і цей хрест. “Що Бог творить, нікому не говорить”. Одного робити не варто: зневірюватися. Святі отці кажуть: “Раніше смерті ні в кому не зневіряйся”. Господь для всіх бажає спасіння і до розуміння істини прийти. Бога, молитву, надію вже точно залишати не можна. Наскільки можливо, хоч якось, але ходи до церкви. І молися за близьких у церкві. Господь сильніший за всіх людей. Можливо, і дуже швидко все зміниться – ще більше за нас будуть до церкви ходити. І за нас молитися.

<< Прийоми двадцятий-двадцять четвертий

Прийом двадцять дев’ятий >>

33 Причини