Проти віри в долю

Про те, чим небезпечна забобонна віра в наперед визначену долю, рок, розповідає єпископ Олександр (Мілеант) . . .

«У руці Твоїй доля моя» (Пс. 30:16).

Віра в сліпу долю замість віри в живого, особистого Бога є тяжким гріхом. Її не має бути в християн, які знають про всеблагий і премудрий Промисел Божий.

За вченням Православної Церкви, Господь кожному зумовлює долю його в тутешньому, тимчасовому, і в майбутньому, вічному житті не безумовно, але на підставі передбачення як поводитиметься людина під час земного життя. Але всупереч цьому вченню поширена між багатьма неправдива думка про долю або рок. Дехто вірить, що долею для всякої людини зумовлені усі обставини життя і навіть усі вчинки і дії. І як вони визначені, так неодмінно і здійснюються незалежно від самої людини і її волі, і скільки людині не намагатися, їй нізащо не змінити власної долі. Ця віра закріплена приказками: «від своєї долі нікуди не втечеш», «чому бути того не минути», «на роду написано». Ці забобони існують не лише в темному простолюдді, але і серед людей освічених, від яких доводиться іноді чути: «рокова куля», «фатальний крок і вчинок життя». Така думка про долю як про силу, що примхливо володарює над усіма, милостивій до одних і грізній до інших без розбору, без узгодження своїх розпоряджень з вимогами правди, мудрості, добрості має язичницький характер і запозичене в язичників.

Греки і римляни – язичники – вірили, що доля є якесь особливе божество, яке має владу не лише над людьми, але і над самими богами. У магометан вірування в долю дійшло до крайньої безглуздості. Бог Магомета сам робить добрі і погані справи в людях, сам вводить в оману кого хоче і направляє до добра теж кого хоче. Усе залежить від нього, а люди – тільки нещасні знаряддя в його руках. Ясно, якщо людина не може розпоряджатися собою і робить те, що їй зумовлене, не людина винуватець зла і гріха, а Бог. Він, за вченням Корану, сам посилає злих духів до невірних, щоб підбурювати їх до зла. Бог Магомета – деспот, який керується одним безумовним свавіллям і примхою.

На жаль, ці неправдиві поняття про долю забобонні християни перенесли на єдиного істинного Бога, так що дехто виправдовує тяжкі гріхи, посилаючись на волю Божу. Інший без зупину пиячить і у відповідь на викриття і напоумлення доброзичливих до нього людей каже: «Чи радий я, що так роблю? Сам бачу, що я пропаща людина, але вже доля моя гірка така, покарав мене Господь цією проклятою пристрастю до вина. Боляче, гірко і самому, та нічого не поробиш».

Що може бути більш блюзнірське за цю забобонну думку про Бога, як про невблаганну долю, як про сліпу силу, що володарює над світом? Правда, без волі Божої і волосся з голови не падає. Кожен з нас залежить від всевладної волі Божої: «Господь умертвляє і оживляє, спускає до пекла і возводить; Господь робить убогими і збагачує, принижує і піднімає» (1Цар. 2:6-7). «Від Господа спрямовуються кроки людини» (Пр. 20:24). Але в усіх цих випадках Господь діє згідно з премудрістю Своєю, добрістю і правосуддям. Притому Він вживає Свою владу, не порушуючи свободи людської, не віднімаючи в людини її волі. Свобода волі є такий дар Божий, який Господь зберігає навіть і в лиходіях. Не віднімаючи в людини волі, Господь надає їй на вибір «життя і смерть…, благословення і прокляття» (Сир. 15:14; Втор. 30:19), і вже абсолютно у волі людини зробити вибір. Господь влаштовує нашу долю згідно з тим, що обере людина і чого заслуговує вона. «Якщо захочете і послухаєтеся, то будете споживати блага землі; якщо ж зречетеся і будете чинити опір, то меч пожере вас» (Іс. 1:19,20). Отже, винуватцем лиха, яким Господь загрожує непокірним Йому людям, є не Сам Господь, а люди. Господь усім бажає добра, усім бажає врятуватися, і не Він винен, якщо люди всупереч Його умовлянням, напоумленням, погрозам, обіцянням йдуть шляхом погибельним.

Втім, не завжди нам видно відповідність між справами людськими і подякою за них. Часто ми бачимо, що люди благочестиві і чесні бідують, страждають від образ і несправедливостей людських, не мають успіху у своїх справах і задумах, а нечестиві і беззаконні благоденствують і в усьому устигають. Якщо Бог справедливий, то навіщо Він це попускає? Чи не діє Він у цьому випадку подібно до сліпої долі, що не розбирає гідних і негідних? Звичайно, нам у цьому житті багато що є незрозумілим у стосунках Бога до людей, у влаштуванні їх долі. Але що незрозуміло тепер, то стане ясним для нас на тому світі. «Тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі, тоді ж віч-на-віч; тепер я знаю частинно, а тоді пізнаю, подібно як і я пізнаний» (1Кор. 13:12). В усякому разі, поза сумнівом, що щастя нечестивих неміцне, що успіхи їх у справах житейських скороминучі, що без покарання Господь їх не залишить. Якщо не в цьому житті, то в майбутньому Господь віддасть їм за справами їхніми. Так само і благочестиві люди, якщо не в цьому житті, то в майбутньому, наслідують тим більшу нагороду, ніж з великим упокорюванням і більшою відданістю волі Божій переносили житейські знегоди, якими Господь випробовував їх для зміцнення в них віри і любові до Нього.

Обурливі зловживання людської свободи, що попускаються Господом, не повинні коливати нашої упевненості в правосудді і премудрості Божій ще й тому, що Господь попускає їх задля слави Свого імені. Він із самого зла витягає добро. Люди злі без відома їх стають знаряддями Його промислу про людей. Наприклад, як обурливо вчинили з Йосифом брати його! Вони віддали його в неволю єгиптянам; але в Єгипті він прославився і став благодійником не лише Єгипту, але і навколишніх країн, забезпечуючи їх хлібом під час семирічного голоду. Тому він сказав братам своїм: «Ви замишляли проти мене зло; але Бог перетворив це на добро» (Бут. 50:20). Який жахливий злочин скоїли юдеї, коли довели Христа до хресних страждань і смерті! Вони гадали, що справа Христова загине, але як жорстоко обманулися вони у своїй надії! Вони стали несвідомими знаряддями в справі спокутування людського роду хресною смертю Спасителя. Тяжкий і невибачний гріх узяли вони на свої душі, але цей гріх послужив для спасіння людей. З цього ж ракурсу треба дивитися на Іуду зрадника. Христос сказав про нього: «Краще було б не народитися людині тій» (Мф. 26:24). Але Іуда сприяв тільки тому, щоб прискорити справу спокутування людей. Він скоїв зло, яке Господь обернув у добро.

Фаталісти готові звинувачувати Бога в тому, ніби Він наводить людей на гріх, подібно до Бога Магомета. Але це звинувачення блюзнірські. Бог ненавидить гріх і вживає всілякі засоби для протидії гріху. Правда, сказано про Бога, що Він зробив жорстоким серце фараона, але це не означає, що Сам Бог вклав злість і озлоблення в серце фараона, а те, що вимоги Господа Бога відпустити євреїв, звернені до фараона, викликали злість фараона, і він став жорстоким проти Бога. Якщо сказано про Ісуса Христа старцем Симеоном, що Він лежить «на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання» (Лк. 2:34), це знову не означає, що Христос буде безпосереднім винуватцем падіння або погибелі ізраїльтян, а те, що у вчення Ісуса Христа вони не увірують і тому загинуть.

За забобонним язичницьким уявленням доля або рок невблаганні. Але про Бога цього ніяк не можна сказати. Його можна благати, як показують багато прикладів Його поблажливості до тих, хто звертається до Нього з благанням про помилування. Цареві Єзекії пророк Ісая за велінням Божим сповістив, щоб той готувався негайно до смерті і склав заповіт. Заплакав Єзекія і став благати Господа пощадити його. Господь почув його благання, і пророк Ісая дорогою назад з царського палацу ще не встиг дійти до воріт, як отримав нове веління від Бога – оголосити Єзекії, що Господь скасовує Свій вирок і дає йому ще п’ятнадцять років життя. Чи могло б це статися, якби задуми Божі були схожі на невблаганний рок або долю?

Взагалі, нічого немає спільного між Богом і так званою долею. У руках Господніх наша доля, але Господь завжди готовий дарувати нам сприятливу долю. Від нас, від нашої волі, залежить заслужити благовоління Боже. Амінь.

Автор: єпископ Олександр (Мілеант)