Забобони в наші дні

Про різноманітні забобони, які оточують нас у повсякденному і церковному житті та про їхню небезпеку, розповідає єпископ Олександр (Мілеант) . . .

Астрологічні прогнози, гороскопи, пророцтва і передбачення в наші дні отримали ще більше поширення. Їм надаються різноманітні привабливі форми: від лаконічної газетної пам’ятки для бізнесменів до яскравої телепередачі; від вишукано-витончених ворожінь за «І Цзин» («Книги Змін») до псевдонаукового комп’ютерного прогнозу; від тоненької брошури, з якої можна дізнатися усе своє минуле і майбутнє життя, до кабалістичних розкладок карт Таро, вивченню яких пропонується присвятити довгі роки.

Завдання подібного інформаційного тиску на людину полягає в тому, щоб: по-перше, привчити її до думки про зумовленість сліпої долі, кармічну і генетичну заданість усього життя; по-друге, відвернути людину від думок про Бога, від молитви, від бажання дізнатися волю Божу про себе, відірвати від синівської прихильності до Бога, від прагнення жити не за своєю зіпсованою волею, але за волею Господньою. Більшість провісників пропонують «рятівні рецепти», які все більше підпорядковують життя людини «князеві світу цього». Пропаганда окультного, теософського, реріхіанського, йогічного, даоського, буддійського, тантрістського і багатьох інших світоглядів відторгає людину від Бога. Особлива небезпека загрожує сучасній людині від прояву неоязичництва: знахарів, екстрасенсів, біоенергетиків, йогів, цигуністів і явних чаклунів. Між знахарством, магією, екстросенсорікою і чаклунством по суті немає різниці. У всіх цих випадках «цілитель» закликає і використовує силу, яку, як він вважає, можна отримати від зірок і духів, дерев, рослин, каміння та інших предметів, що оточують нас.

Насправді, усі подібні «біоенергетики» самі стають іграшками в руках диявола. За ревну силу і знання, які він дає їм, чаклуни і знахарі розплачуються своїми душами і душами тих, кого вони зачаровують. Слово «зачаровують» не випадкове. Такі лікарі зазвичай дуже привабливі. Вони притягують до себе людей, у буквальному розумінні слова зачаровують. У той же час не треба плутати знахарство з гомеопатією і з використанням народними лікарями корисних властивостей рослин, мінералів, з лікуванням масажем і гімнастикою, які можуть запобігти багатьом недугам.

У будь-якому випадку необхідно бути вкрай обережним і перед відвідуванням «народного цілителя» більше дізнатися про нього, розібратися у витоках його «лікувального мистецтва». Навіть використання «лікарем» молитов, хреста і наявність у його оселі ікон не можуть служити гарантією того, що перед вами справжній лікар, а не шарлатан, або, що ще гірше, – сатаніст. Звичайно, завжди краще порадитися зі своїм духівником про намір відвідати такого «цілителя». Пригадайте слова Спасителя: «Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили? І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мф. 7:22-23).

Дар зцілень дається дуже небагатьом православним людям за подвижництво, святе життя і за особливим Божим визначенням. На подвиг зцілення, а особливо вигнання злих духів, священик отримує обов’язково благословення старців і церковної ієрархії, які підтверджують Божественне походження цього дару в людини.

Безліч забобонів увійшло і в наше церковнопарафіяльне життя. Про неї дуже точно писав професор А. Ч. Козаржевський, великий знавець церковного життя. Прислухайтеся до його слів: «Довоєнні парафіяни в більшості своїй встигли отримати мінімум духовних знань ще до 1917 року, добре знали церковну службу і були вільні від забобонів, що отримали тепер поширення: свічки передавали не лише через праве плече, не простягали складених долонь при словах «мир усім», не розрізняли «добрих» і «сердитих» ікон Божої Матері, не ставили свічок до ікон тільки заради досягнення якихось конкретних милостей зверху, не ходили усім скопом з невіруючими на кладовище в перший день Пасхи, знаючи, що для поминання спочилих Церква встановила Радоницю. Віруюча інтелігенція не поєднувала християнських переконань з антихристиянською містикою – астрологією, теософією, реріхіанством та іншими вченнями. У храмі стояли спокійно, на думку не спадало ходити, розштовхуючи людей. Не було в звичаї відвідувати різні храми, особливо у свята. Трималися своєї парафії, добре знали один одного, у кожного було звичне місце молитви. У храмі панувала атмосфера доброзичливості: нікому не робили зауважень, злісно не шипіли на жінок з непокритою головою. Обслуговуючий персонал не був на «короткій нозі» зі святинею, не поводився нарочито по-господарському, не псував настрою вірним грубими окриками».

Забобони, як ви бачите, можуть бути явними, давно відомими (такими як чорна кішка, порожні відра, щасливі і нещасливі числа і дні), але можуть виникати і в прихованій, закамуфльованій і навіть наукоподібній формі.

Деяким забобонам приписується і пряме Божественне походження. Про їх живучість нагадують нам записки і повчання архієпископа Никона (Рождественського).

«Років п’ятдесят тому, коли я ще вчився в духовному училищі, селянські хлопчики, мої однолітки, принесли мені листочок, переписаний напівстатутом, під заголовком «Святе письмо». У ньому говорилося, що у святому граді Єрусалимі біля Гробу Господнього був чутний голос з неба: «Уражу весь світ лихом!» А щоб це лихо не сталося, наказувалося читати, а головне – переписувати і розсилати прикладену до листа молитву, причому обіцялося щастя тому, хто перепише дев’ять таких молитов і розішле своїм знайомим, а хто цього не виконає, того уразить біда. І ось селянські діти намагалися переписувати цю незграбну молитву і забезпечували нею сусідів, у тому числі і мене. Пам’ятаю, що молитва та здалася мені дуже незграбною і навіть єретичною, і я тлумачив своїм простакам друзям, що вірити їй не варто, що потрібно молитися тими молитвами, які є в книгах церковних, а не якимись таємно поширюваними невідомо ким.

Уявіть собі, що цей забобон з молитвою і «святим письмом» живе і досі! І тепер мандрує ця молитва по країні, і тепер ретельно переписують її дозвільні простаки і посилають всюди, уявляючи, що цим роблять добру справу!

Недобросовісні вигадники подібних листів не страшаться бути лжесвідками про Бога, як говорить святий апостол Павло (1Кор. 15:15). Так, в одному подібному «листі» ми читаємо: «Цей лист знайдений за іконою в Почаївській лаврі. Лист цей писаний золотими літерами Самим Ісусом Христом. Хто цей лист хоче прочитати, то він сам розкривається, потім знову швидко закривається (?) і повертається в собор за образ святого Михаїла». Далі йдуть настанови, після яких слідують звичайні в таких апокрифічних листах погрози і обіцяння: «Хто не віритиме цьому листу, той буде проклятий віднині, а хто даватиме списувати і прочитувати лист, то хоч би мав стільки гріхів, як на небі зірок і в морі піску або на землі трави, то усе проститься йому, а хто цей лист має і не дає списувати іншим, той буде Богом покараний і вигнаний з Царства Божого. І хто матиме цей лист на війні, тому жоден ворог не пошкодить, а хто цей лист носить при собі, той скрізь буде щасливий і отримає Царство Боже».

Подумаєш, як усе просто: візьми клаптик паперу з незрозумілим листом, який написав якийсь вигадник від імені Христового, – і будеш цілий на війні, а от якщо носитимеш на собі святе Євангеліє, хрест Христовий, то цього тобі вигадник не обіцяє, – його писання, виявляється, має якусь чудотворну силу, а слово Боже – ні… Бідні неосвічені простаки, що вірять подібним вигадкам! І працюють, і переписують «лист». Переписують і молитву, в якій навіть єресь є, бо Трисвяте – Святий Боже – у цій молитві відноситься до однієї Особи Пресвятої Трійці – Ісуса Христа. І при цій молитві ті ж обіцяння, ті ж погрози…

Якщо хто отримає таку молитву або лист, спаліть цей папірець як писання якогось неука, що осмілюється навіть на Господа Бога лжесвідчити. А йому відповідайте, що лист його спалений, і вірити йому грішно.

Забобони походять від прагнення людини усьому дати пояснення, в усьому встановити зв’язок, від самовпевненості і свавілля, від прийняття помилкового за істинне.

Треба пам’ятати, що забобони – це, частенько, наші забуті дитячі страхи і фантазії, які часом випливаючи зі сфери підсвідомого, спотворюють життя людини, являючись у різних формах у помилкових символах і діях.

Нехай убереже нас Господь від усіх видів забобону! І оскільки ми знаємо, що забобон починається в людях з дитячого віку, то наш обов’язок так виховувати дітей, щоб їхня юна душа не заражалася забобоном. Нехай діти з малих років привчаються любити Церкву, звертатися до Бога з молитвою, у церковних обрядах і священнодіях бачити рятівну силу. Нехай діти з юних років привчаються мати правильні поняття про Промисел Божий, Який усе направляє до добра: тоді душа їх не заразиться забобоном, тоді не побояться вони нічого, вигаданого дурістю людською. Вони боятимуться тільки гніву Божого, думатимуть тільки про те, як би не накликати на себе засудження за гріхи і не довести себе до погибелі вічної.

Автор: єпископ Олександр (Мілеант)