Прийоми тридцять перший-тридцять третій

Про причини-виправдання, якими послуговуються люди, щоб не йти до храму, Служби Божої, розповідає священик Миколай Булгаков . . . .

Прийом тридцять перший: “А хто знає, що все це – правда? Я не можу вірити на слово. Якщо б я сам побачив якесь чудо…”

Безбожники в XX столітті старалися повністю покінчити з вірою, Церквою. Вбивали священнослужителів, віруючих, вилучали найменшу згадку про Бога з книг, зі всього життя, виховували дітей у повному безбожжі з дитячого садка, зруйнували, здається, усе релігійне, що можна було зруйнувати. Здавалося, віра, Церква – усе це вже в минулому. Але Господь повелів – і все воскресло в ще більшій красі: і монастирі, цілковито зруйновані, і храми, і книг почало виходити православних ще більше, ніж раніше, і фільми з’явилися, і радіо-, телепередачі… І віра в народі живе, і до Церкви приходять постійно нові і нові люди.

Чи це не явне чудо Боже?

Прийом тридцять другий: “Але й у тих, хто до церкви ходить, бувають і нещастя, і хвороби”

Бувають. Але не тому, що вони ходять до церкви. Навпаки, преподобний Амвросій Оптинський казав: “Якщо не будете до церкви ходити, будете хворіти”.

Господь не звільняє нас від усіх труднощів, від усіх хвороб, навіть від смерті. Церква Божа допомагає людині визволитися від головної біди – від вічної погибелі душі. Зі смертю життя наше не закінчується, а починається наше головне життя – вічне. І тільки в Церкві можливе вічне спасіння.

Прийом тридцять третій: “Доки живемо, потрібно жити, а не думати про смерть”

Те, що Церква більше думає про смерть, ніж про життя, це теж диявол видумав. Він засудив усіх нас до вічної муки, від якої прийшов визволити нас Христос Спаситель. А Церква, заснована для цього Господом, думає і говорить не про смерть, а про життя вічне.

Для віруючої людини смерть тіла – це не кінець життя. Душа продовжує жити і після розлучення з тілом. Вона переходить в інше життя, життя безсмертне. Отже, тільки життя в Церкві і може дати нам справжнє, нескінченне, вічне життя, насіння якого ми сіємо тут, на землі, під час цього швидкоплинного тимчасового життя.

А ми вважаємо, що суєта, яка наповнює наше теперішнє життя, і є її сенсом, і є всім нашим життям. Усі кудись несемося… Куди?..

У майбутньому житті вже не будемо про це думати, переживати. Не будемо жити за своєю волею.

Якщо, не приведи Господи, до пекла потрапимо, там нас точно ніхто не буде питати, чого ми хочемо. А якщо, дай Боже, до раю, – то там наша особиста свобода не буде потрібною, там ми не будемо бачити в ній ніякого щастя, бо ми матимемо незрівнянно більше, безмежне щастя – творити волю Божу.

Преподобного Серафима Саровського, який ще в цьому житті побував у раю і потім повернувся, запитували:

– Отче, усі ж люди грішні. Чому одні підуть до раю, а інші – до пекла? Яка між ними різниця?

Преподобний відповів:

– Справа в рішучості.

Наважишся: “Що б там не було, буду старатися не грішити. Буду до церкви ходити, Бога просити. Не виходитиме – каятимуся. І знову старатимуся жити від гріха подалі”. Такого грішника Господь помилує. А того, хто відкидає двері спасіння, хто каже: “Один раз живемо, все одно помремо, бери від життя все, там все одно страждатимемо, то хоч тут повеселімося”, – такий сам уже все вирішив, що з ним поробиш? Господь, кажуть, насильно не спасає.

Ще жодна людина не уникнула смерті від того, що старалася про неї не думати.

Необхідно готуватися до майбутнього життя. Необхідно тут так з’єднатися з Христом, щоб не розлучитися з Ним ніколи.

Теперішнє життя тоді і стане істинним життям, сповненим великого сенсу і найбільшої – пасхальної – радості.

Тому ми і святкуємо так урочисто наше головне та улюблене свято – ПАСХУ ХРИСТОВУ.

У пасхальну ніч, у ці найрадісніші хвилини року, у наших радіючих храмах ми вихваляємо Воскреслого Господа, що Своєю смертю смерть подолав, і в усій вселеній дзвенять прекрасні слова божественного Іоана Золотоустого: “Де твоє, смерте, жало? Де твоя, пекло, перемога? Воскрес Христос – і ти повалене! Воскрес Христос – і попадали демони! Воскрес Христос – і радіють ангели! Воскрес Христос – і життя триває! Воскрес Христос – і немає жодного мертвого в гробі! Христос, що воскрес із мертвих, став початком померлих. Йому слава і держава на віки віків. Амінь”.

Так, багато в диявола прийомів, за допомогою яких він намагається не пустити нас до церкви. Ось як старається! І це ще не все. Отже, справа вартісна, якщо ворог роду людського так старається. Тому і нам потрібно не піддаватися на жоден із його прийомів, поставити фільтр у себе в голові для будь-яких думок проти церкви, усі перешкоди подолати – і все-таки прийти до храму, чого б нам це не вартувало.

Усі ці думки не називають реальних причин того, чому не потрібно було б ходити до церкви. А є лише думками. І думки ці – від диявола. А він ніколи правди не говорить.

Якщо ж він придумає ще тридцять три причини, чи триста, чи скільки завгодно – у нього їх заготовлено на всякі смаки, тільки б вони здавалися нам вартими уваги, тільки б вони вірили йому, а не Богу, не Матері-Церкві, – то все одно нам потрібно їх відкинути, викривши одним-єдиним прийомом: ВІД ЦЕРКВИ ДУМКА ВІДВОДИТЬ – ОТЖЕ, ВОНА ВІД ЛУКАВОГО.

Тому, якщо ти до церкви не ходиш або рідко ходиш, то придивися, на чому тебе ворог обманює. І відкинь це, бо це від нього йде, а він уже точно нічого доброго не порадить.

Усі ці “аргументи”, які лукавий нам підкидає, і якими ми, на нещастя, керуємося в житті, – перед Богом, Який буде нас судити, будуть нічим. На Суді Христовому ми побачимо все таким, яким воно є насправді, без усякої диявольської ідеології. І побачимо ясно, що вони були самі по собі, а правда життя – сама по собі.

Тому будемо вчитися відкидати їх і жити просто та щиро – за Євангелієм, за совістю.

Підемо до Бога, підемо до храму, що б там не було. Така воля Божа. А вона – блага і досконала.

КІНЕЦЬ

<< Прийом тридцятий

33 Причини