Гріх чаклунства

Про те чим небезпечне чаклунство, яку заповідь воно порушує і які заходи вживає Церква, розповідає єпископ Олександр (Мілеант) . . .

До розряду гріхів проти першої заповіді належить чаклунство, коли люди, залишивши віру в силу Божу, вірять таємним і, більшою частиною, злим силам творіння, особливо в злих духів, і намагаються співпрацювати з ними. Таким чином, у гріху чаклунства винен і той, хто вірить у таємні сили творіння, і той, хто співпрацює з цими силами.

Чаклунство є в нас одним з наслідків від наших предків. Наші предки, коли ще були язичниками, вірили в різноманітні сили природи. Усе, що їх оточувало: дерева, каміння, струмки, болота, озера, тварини – усе це в їх уяві здавалося живим, одушевленим; і оскільки ці предмети або шкодили їм, або доставляли благо, то, не маючи ясного уявлення про Бога, верховного правителя світу, вони в цих предметах бачили богів, то добрих, то злих; вони відчували над собою силу цих богів і, не маючи можливості захистити себе від них, зверталися до різних осіб, яких називали чаклунами, знахарями, чарівниками і просили їх допомогти їм у боротьбі з таємничими силами природи. Так укоренилася віра в чаклунів, яка виражалася в різноманітних волхвуваннях. Поступово чаклунством було обплутано усе життя язичника. Він не міг кроку ступити, не прибігаючи до участі чаклунів. Особливо сильна ця участь чаклунів проявлялася в найважливіших подіях життя: при весіллях, при похоронах, при хворобах, при вирушенні в дорогу, при випадках смерті, при різноманітних зустрічах з незнайомими людьми.

І ця віра в чаклунів не знищилася з прийняттям християнства. Минула тисяча років з того часу, коли святий Володимир просвітив Русь світлом Христової науки, а чаклунство не знищилося. Воно ще володіє умами жителів і міст, і сіл. Там ще і досі вірять чаклунам, бояться їх, намагаються різними способами задобрити їх. Не чужі цього гріха і освічені люди, що прибігають до ворожби, до ворожінь, займаються вертінням столів, викликанням померлих і т. п.

Звертатися до чарівників – великий гріх. Сам Бог через пророка Єремію каже наступне про тих людей, які звертаються за допомогою до чарівників: «І ви не слухайте своїх пророків і своїх віщунів, і своїх сновидців, і своїх чаклунів, і своїх волхвів… Бо вони пророкують вам неправду, щоб виселити вас із землі вашої, і щоб Я вигнав вас і ви загинули» (Єр. 27:9-10); а святі і правила Святих Соборів відлучають від Церкви як самих чарівників, так і тих, хто шукає в них допомоги. Ось що сказане про таких людей у Правилах Вселенських і Помісних Соборів (VІ Вселенський Собор, правило 61): «Ті, хто звертається до чарівників… щоб дізнатися від них, що захочуть їм відкрити, згідно з колишніми батьківськими про них постановами, нехай підлягають правилу шестирічної єпитимії». І святий Василій Великий учить: «Ті, що гадають, підлягають шестирічній єпитимії; ті, хто заскнів у цьому, вивергаються з Церкви; хто покаявся в чаклунстві підлягає єпитимії».

Взагалі, чаклунство віддаляє нас від світла Христової істини, від послуху святій матері Церкви, утрудняє нас у нашій діяльності, послабляє нашу віру в Промисел Божий, через молитву християнську послабляє нашу надію на заступництво святих угодників Божих, одним словом, тримає нас в оковах язичництва. Усе це спонукає християн цуратися цієї жалюгідної спадщини язичницьких часів. Амінь.

Автор: єпископ Олександр (Мілеант)