Оповідання з повчанням проти ворожінь

Про небезпеку будь-яких видів ворожіння на прикладі житейських історій, розповідає єпископ Олександр (Мілеант) . . .

Хитрощів диявольських стільки багато і вони настільки різноманітні, що простій людині їх важко зрозуміти, навіть багато досвідчених старців і подвижників були спокушені ворожими хитрощами і падали в тяжкі гріхи, а тому святий апостол Павло в Посланні своєму до Коринф’ян, застерігаючи від псевдовчителів, сказав, що іноді і «сам сатана набирає вигляду ангела світла, а тому не велика річ, коли й слуги його набирають вигляду служителів правди» (2Кор. 11:14-15). Про які з’явлення сатани у вигляді Ангела світла і про яких його служителів каже апостол? Звісно, зрозуміти усе це простому народу важко, а остерігатися від зваблювань диявольських ще важче.

Святий апостол Павло говорить про те, що сатана для спокушання благочестивих людей може іноді з’являтися до них у вигляді світлого Ангела, під приводом добрих справ може їх спокушати, ввести в найбільший гріх. Люди злі, в яких вселився злий дух, є служителями духу злості і виконавцями волі сатанинської. І от вони за напученням злого духу для спокушання простих людей можуть здаватися благочестивими, вдаючи із себе служителів правди. Таких зваблювачів багато серед народу і впізнати їх важко.

1) Коли святого апостола Іоанна Богослова привезли на острів Патмос, на місце його вигнання, і віддали ігемону, тобто начальникові, правителеві острова, Мирон, тесть ігемона, прийняв у дім свій Іоанна Богослова і учня його Прохора. Старший син Мирона, ім’ям Аполонід, мав у собі духа-віщуна, який розповідав сокровенні речі, а тому усі вважали Аполоніда пророком. Щойно святий апостол Іоанн увійшов до дому Миронового, негайно ж Аполонід сховався, втік в інше місто, боячись, щоб не був вигнаний Іоанном з нього дух-віщун. У домі Мироновому стали засмучуватися про те, що Аполонід пропав без вісті. Незабаром Аполонід прислав Миронові лист, в якому сповіщав, що Іоанн є волхв, що він чаклунством своїм вигнав його з дому і повернутися він не може, доки Іоанн не буде вбитий.

Мирон, прочитавши лист, побіг до зятя свого, ігемона, і повідомив йому все це. Ігемон наказав схопити Іоанна і кинути на поживу звірам. Іоанн же просив ігемона трохи зачекати, доки він пошле учня свого до Аполоніда, обіцяючи повернути його додому. Ігемон дозволив послати учня, а самого Іоанна закував у кайдани і запроторив до темниці. Прохор пішов до Аполоніда з Іоанновим листом, в якому написано було так: «Я, Іоанн, апостол Ісуса Христа, Сина Божого, духу-віщунові, що живе в Аполоніді, наказую ім’ям Отця і Сина і Святого Духа вийти із творіння Божого і ніколи не входити в нього, і не бути навіть на острові цьому, а бути в безводних місцях, а не в людях». Коли Прохор прийшов з листом до Аполоніда, негайно ж біс вийшов з нього. Аполонід отямився, неначе пробудився від сну, і пішов разом з Прохором.

Повернувшись у місто, він не відразу прийшов додому, але спочатку побіг до темниці і, припадаючи до ніг Іоаннових, дякував йому за те, що він звільнив його від нечистого духу. Батьки, брати і родичі Аполоніда, дізнавшись про повернення його, негайно зібралися до нього; усі раділи його поверненню, і апостол Іоанн Богослов був звільнений з темниці. Аполонід розповідав про себе так: «Багато років тому, коли я спав міцним сном, якась людина, ставши на лівій стороні мого ліжка, розбудила мене. Вона була дуже чорна собою, чорніше за вугілля, очі її блищали, як запалені свічки, і я затрепетав від страху. Незнайомець сказав мені: «Відкрий вуста твої». Я відкрив, і він увійшов до мене, і утроба моя стала повною; з того часу він став мені відкривати про добро і зло і про усе, що трапляється в людях. Коли апостол Христовий Іоанн увійшов до дому нашого, нечистий дух, що тоді сидів у мені, сказав: «Аполоніде, щоб не померти тобі, тікай звідси, ця людина волхв і хоче тебе убити», я і втік в інше місто. Коли я подумував повернутися, дух нечистий казав мені: «Якщо Іоанн не помре, ти не можеш жити у своєму домі». Але коли я побачив Прохора, що прийшов, нечистий дух миттєво вийшов з мене так само, як і раніше увійшов до утроби моєї; мені стало легко і я не відчував у собі тягаря, розум мій просвітлів і на душі стало радісно». Почувши це, усі вклонилися святому апостолові Іоанну Богослову. Святий апостол почав учити їх, вони увірували в Христа, і він охрестив їх.

2) От ще розповідь. У місті Филипи, коли апостол Павло зі своїми супутниками, апостолами Силою, Лукою і Тимофієм, йшов у молитовний будинок, зустрілася їм одна одержима духом віщування служниця, «яка віщуванням давала великий прибуток своїм господарям. Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, кажучи: “Ці чоловіки – раби Бога Всевишнього, які звіщають нам путь спасіння”. Це вона робила багато днів. Павло, розгнівавшись, обернувся і сказав духові: “Повеліваю тобі ім’ям Ісуса Христа вийти з неї”. І дух вийшов відразу»; після чого вона перестала провіщати, тобто казати сокровенні справи людські (Діян. 16:16-18).

З цих оповідань видно, що просвічені Духом Святим мужі, в яких рясно перебуває благодать Божа, не лише самі можуть позбавитися від нечистого духу, але мають владу керувати нечистими духами; силою благодаті Божої, ім’ям Господа Бога Ісуса Христа можуть проганяти бісівську ману з інших людей. Так святий апостол Іоанн Богослов листом, написаним з ім’ям Пресвятої Трійці, вигнав біса з язичника Аполоніда. А тим часом язичники вірили раніше Аполоніду як пророку, бо він, за навіюванням нечистого духу, відкривав сокровенні справи людські. А святий апостол Павло вигнав бісівського духа-віщуна із служниці, яка, за зваблюванням диявольським, відкривала сокровенні справи людські. З життя святих ще багато можна знайти таких прикладів, але для повчання вистачить і цих.

Тепер поговоримо про нинішніх віщунів, які існують між простими людьми і яким простий народ вірить через свою недосвідченість; а вони між ближніми, як між пшеницею куколі, сіють ворожнечу і ведуть до порушення найважливішої заповіді Божої: люби Бога і ближнього свого, як самого себе. Ці віщуни, ворожки, або – як інакше називають їх – знахарі, у простому народі знаходяться майже в кожному селі. Прості люди за нещастя або втраті нерідко звертаються до них ворожити. У таких саме ворожках мешкають злі духи; через них різна ворожнеча і ненависть бувають серед християн. Знахарі, або ворожки, ворожачи або чаклуючи тому, хто приходить до них, вказують, що сусіди їх, саме ці люди, своїм чаклунством навели на них різні нещастя, а тому в домі їх стаються хвороби, помирають або померли діти чи худоба. Людям, що тримаються язичництва, ворожки вселяють молитися і робити жертвопринесення певним злим духам. Вірних теж ворожки не відпускають просто так: вони кажуть, що в певних церквах або каплицях треба було поставити свічки; що хвороби трапилися тому, що в тих церквах або каплицях не було ними поставлено свічок до урочного часу в році, і привчають вірувати, що саме каплиця або церква у випадку невиконання ними пожертвувань свічками викликають хвороби, як духи злі.

Серед народу, особливо в провінціях, зустрічаються жалюгідні люди, які беруться за ворожбу. Ці ворожки і знахарі, ворожачи тим, хто приходить до них, на картах, грошах або воді, по дії ворога роду людського, диявола, для спокушання людей іноді можуть прямо відкривати минулі сокровенні справи людські, щоб цим збудити в людях, які звертаються до них за допомогою, ворожнечу, посіяти між людьми розбрат, лайку, чвари, ненависть і різні негаразди. Знахарям диявол відкриває для спокушання людей тільки такі справи людські, через які можна викликати в сім’ях ворожнечу і порушити мир. Ворожки за таємним навіюванням злого нечистого духу, диявола, зводять наклеп на багатьох безневинних людей. Таким чином, ворожки і знахарі є виконавцями похоті диявольської, як сказав Господь: «Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди» (Ін. 8:44).

Так і знахарі-ворожки, за висловом Спасителя, суть діти диявола, він мешкає в них. Якщо вони гадають або ворожать, то усі роблять по дії ворога роду людського, злого духу-віщуна. Невидимий ворог, злий дух, що мешкає у ворожках, мабуть невідчутно для них самих, діє через них, обманює простих людей, відволікає їх від любові Божої, заглушає в них віру в Бога і надію на Нього – єдиного істинного помічника. Потім ворожки за злим навіюванням диявола тим, хто приходить до них для ворожіння, обмовляють їх ближніх, безневинних добрих сусідів, нібито вони те і те вкрали в них, зашкодили їм, зіпсували, зачарували і нанесли різні хвороби, через що змушують їх порушувати найважливішу заповідь любові до Бога і ближніх.

Диявол тільки і піклується про те, щоб ми ворогували з ближніми, сварилися, лаялися, проклинали, утискували один одного, у сім’ях не мали миру і згоди, щоб діти повстали на батьків і батьки на дітей, брат на брата, чоловік на дружину, дружина на чоловіка, і такими сварками довели один одного до різних гріхів, навіть до самогубства; тоді диявол радіє і веселиться, дивлячись на нас, як ми виконуємо його бажання і творимо волю його. От які справи йому угодні! Чому радіє він, для чого через провісників відкриває злі і добрі сокровенні справи людські? Для того, щоб між людьми збудити ворожнечу, посіяти серед пшениці куколі, дітей Божих позбавити спадщини вічного блаженства, Небесного Царства і зробити їх гідними вічного пекельного покарання.

Браття православні! Нам, християнам, ніколи не можна ворожити, навіть жартома, ні на картах, ні іншими якими способами; це справа бісівська. Якщо хто ворожитиме або гадатиме для жарту, непомітно для нього ворог може діяти через це, ввести його в оману, прищепити йому звичку гадати і ворожити, за що може вселитися в нього нечистий дух, і такий може стати справжнім чаклуном, лжепророком, знаряддям бісівським, а згодом у ньому може діяти диявол.

Ворожба (Лев. 20:27; Втор. 18:10-12; Гал. 5:20; 1Тим. 4:1) є великий гріх і мерзота перед Богом. Ворожка і ворожій, якщо не перестануть ворожити, гадати і не покаються в цьому, не можуть врятуватися. Ті, хто вірить ворожкам, ходять до них з питаннями, також не можуть врятуватися, якщо не покаються. Вони загинуть, як загинули Саул і сини його, як сказано: «Так помер Саул за своє беззаконня, яке він учинив перед Господом, за те, що не дотримався слова Господнього і звернувся до чарівниці з запитанням, а не звертався до Господа. За те Він і умертвив його» (1Хр. 10:13-14).

Батьки, подруги і родичі! Ви повинні утримувати дітей, подругів і ближніх своїх, щоб вони не ходили з питаннями до ворожок-знахарів. І ви, батьки, матері, подруги і родичі, можете загинути за гріхи своїх сімейних і родичів, як загинув син Саулів Іонафан за те, що міг відвести батька свого від чарівниці-ворожки, але не відвів; за це він перший був убитий філістимлянами.

«Що заповідано тобі, про те розмірковуй; бо не потрібно тобі те, що приховано» (Сир. 3:22). Не шукай знати сокровенне чи майбутнє. Для спасіння треба вірувати, виконувати заповіді, очищати серце, а не цікавитися. Бажання знати сокровенне – небезпечне, бажати відкривати це – ще небезпечніше.

Браття християни! Бійтеся Бога, не гадайте і не ворожіть ні на святках, за звичаєм нерозумних людей, ні в простий час; не ходіть до знахарів ворожити і запитувати – це великий смертний гріх, мерзота перед Богом.

Та і за переконанням простого народу знахарі-ворожки як люди негідні не помирають з покаянням; смерть осягає їх раптово. Часто помирають вони від нещасних випадків і від самогубства. За словами апостола Павла, «кінець їх буде по ділах їхніх» (2Кор. 11:15).

Просвічені Святим Духом, істинно прозорливі, богомудрі святі сокровенні злі справи людей ніколи не відкривали іншим. Якщо ж за волею Божою коли і відкривали втаєні речі, то самого винного ні в крадіжці, ні у вбивстві ніколи не оголошували. Господь Бог не дав нам заповіді відкривати чужі гріхи і засуджувати людей. Бог дав нам найважливішу заповідь: любити Бога і ближнього, а тому просвічені Духом Святим преподобні з любов’ю ставилися не лише до добрих, але і до злих, покривали погані вчинки їх, наставляли їх до покаяння. У таких людях мешкає Святий Дух, вони – Його живі храми.

Автор: єпископ Олександр (Мілеант)