Ті, хто усе залишив

Проповідь священика Сергія Ганьковського у Вісімнадцяту неділю після П’ятидесятниці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

У сьогоднішньому євангельському читанні ми виявляємо, що Богові угодна не лише турбота про тіло. Ми чуємо, як Господь передрікає галилейським рибалкам інше життєве піклування, іншу працю. Ми бачимо, як ті, хто щойно покладав сенс і зміст життя свого у важких зусиллях в ім’я харчування, «залишили все і пішли за Ним» (Лк. 5:11). Вони пішли за Тим, Який сказав, звертаючись до кожного із струджених: «Не бійся, віднині будеш ловцем людей» (Лк. 5:10). І слова ці, що долетіли крізь товщу віків і до нас грішних, вказують нам, хто так старанно піклується про здоров’я і ситість, що уловлення людей анітрохи не менш важливе, ніж ловитва риб або обробіток ниви. Вони нагадують нам про життєві пріоритети християн, які, подібно до апостолів, «покинули все і пішли» (Лк. 18:28) за Спасителем.

«Усе» – це усе. Дім, сім’я, професія, тобто заняття, що досі годувало і людину, і її дітей, громадське становище і упевненість у завтрашньому дні, забезпечена старість і навіть надія на тихе завершення життя – ось що таке «усе»! Саме такого самозречення просить від нас Господь, коли каже: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною» (Мф. 16:24). Це – жертва! Це – не свічка, яку ми ставимо до ікони і яка лише символ, знак жертви. Це справжня жертва, саме та жертва, до якої закликає нас Спаситель. І заклик цей народжує в душі нашій страх і жах.

Не лише ми з вами, люди прості і від святості далекі, відчуваємо страх, коли нас закликає Бог. Апостоли убоялися на вершині гори Преображення і «впали ниць» (Мф. 17:6), коли почули Голос Божий. Та що там, Сам Господь «почав тужити й сумувати» (Мк. 14:33), коли серед похмурої самотності ночі Гефсиманської прийшла година Його Жертви! Господь затужив і… зійшов на Хрест! Апостоли обімліли від страху, але понесли хрест свій за своїм Господом! І так само, як і вони, ми, слабкі і нерішучі, повинні залишити усе і піти за Спасителем.

Для нас всякий подвиг починається з малого. Хоч і бували часи, коли учням Христовим доводилося відразу і назавжди відмовлятися навіть від самого життя за сповідання своєї віри, зараз, милістю Божою, ми покликані залишити «усе» не водночас, а поступово і важку справу «лову людей» почати не з ближнього свого, а із самих себе.

Саме з цією метою ми залишаємо щодня наші «сіті і човни», тобто повсякденні наші справи, службові і сімейні наші обов’язки, відпочинок і розваги для того, щоб побути хоч трохи з Богом. Бо звершення уранішнього і вечірнього молитовного правила, читання Священного Писання і книг духовного змісту, роздуми про Бога, тобто усвідомлене перебування в постійній присутності Божій, – усе це і є слідування за Господом, усе це і є виховання благої звички бути з Богом. Царство Боже за порогом нашої смерті стане для нас пеклом, якщо ми не навчимося вже зараз, у цьому житті, у цьому світі «залишати усе» і йти за Христом. І йти за Ним потрібно не з тугою і натугою, а з радісною готовністю апостола і євангеліста Іоанна Богослова, який наприкінці свого довгого життя волає із сторінок свого «Одкровення»: «Так, гряди, Господи Ісусе!» (Одкр. 22:20).

Бо «не прийде Царство Боже помітно, і не скажуть: ось, воно тут, або: он там. Бо Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17:20,21). Царство Боже твориться «всередині вас», коли, «залишивши усе», ми збираємося разом звершувати Таїнство Євхаристії. І як би важко і непросто нам не було, ми все-таки «залишаємо усе», залишаємо свої повсякденні турботи, свої «сіті і човни», свої важливі обов’язки і в призначену годину складаємо душами і тілами своїми Церкву, Яка одна і є Царство Боже на землі.

Ось чому так важливо не опускати рук нехай навіть у малих трудах з творення Царства у своїй душі. От чому так важливо бути вірним у малому, бо «вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому» (Лк. 16:10). Ось чому той, хто поклав собі за правило не спізнюватися до Божественної служби, цією малою дією вже творить Царство Боже у своїй душі, а той, хто нехтує цим простим правилом судиться словом апостольським: «Хто сіє скупо, той скупо i пожне, а хто сіє щедро, той щедро i пожне» (2Кор. 9:6). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 18 неділя після П’ятидесятниці