Кров за кров

Проповідь священика Сергія Ганьковського в Двадцять четверту неділю після П’ятидесятниці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Хай же буде покараний рід цей за кров усіх пророків, пролиту від створення світу, від крови Авеля до крови Захарії, вбитого між жертовником і храмом. Так, кажу вам, стягнеться з роду цього»­ (Лк. 11:50,51). Від днів Авеля і донині гріх пролиття крові «волає… [до Бога] від землі» (Бут. 4:10), тому що кров – священна, «тому що душа тіла в крові, і Я призначив її вам для жертовника, щоб очищати душі ваші, бо кров ця душу очищає» (Лев. 17:11). Пролиття крові – гріх не лише, так би мовити, «тілесний», але і духовний, містичний, гріх проти найголовнішого дару Божого – життя. Це ставлення до крові як до таємничої субстанції життя, як до її священного символу збереглося і в новозавітні часи; апостоли на своєму соборі, максимально спростивши вимоги закону до новонавернених з язичників, не скасували заборону на куштування крові, наказавши, «щоб вони утримувалися від оскверненого ідолами, від блуду, задушенини і крови і щоб не робили іншим того, чого не бажають собі» (Діян. 15:20).

Без пам’ятання про це важко зрозуміти, чим так провинилася кровоточива жінка, про яку розповідає сьогоднішнє Євангеліє. Кровотеча природна чи викликана хворобою робила людину нечистою, грішною, недоторканною, бо навіть той, хто випадково в натовпі доторкнувся до неї «буде нечистий, і повинен вимити одежу свою й омитися водою, і нечистий буде до вечора» (Лев. 15:27).

Для старозавітної свідомості нечистота такого роду була, передусім, явищем тілесного характеру. Закон піклувався про тілесну чистоту народу Божого, не надто багато кажучи про чистоту душі, чистоту помислів, тобто про те, що пізніше, у часи новозавітні стане найважливішим моментом проповіді Христової. Звертаючись до Своїх учнів, Спаситель прямо говорить не про просте фізичне осквернення, але про осквернення помислом: «А Я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму» (Мф. 5:28).

По суті, про те саме і слова апостола Павла, який написав своїм духовним чадам у Коринф: «Хіба не знаєте, що тіла ваші є храм Святого Духа, Який живе у вас і Якого ви маєте від Бога, і ви не свої?» (1Кор. 6:19). Тобто ви не належите тільки собі, ви не цілком суверенні над власним тілом, бо воно – вмістилище Духа, і ви не можете, не повинні «члени Христові» зробити «членами блудниці» (1Кор. 6:15).

Таким чином, окремий випадок зцілення жінки, що страждає на кровотечу, стає для нас, дітей Авраамових не по крові, але по благодаті, не просто дивом зцілення тіла, але іконою преображення грішної душі, яка оскверняється гріховними намірами, що «витікають» з неї. Адже ми добре пам’ятаємо слова Спасителя: «Не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст, оскверняє людинуте, що з уст виходить, від серця виходить; це і оскверняє людину, бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула» (Мф. 15:11,18,19).

Ми, грішні, як і нещасна кровоточива, витратили на лікарів усе майно своє. У спробах перемогти виснажливі пристрасті сріблолюбства, гніву, похоті, марнославства і смутку ми дійсно перепробували багато які, якщо не усі, відомі нам способи боротьби із собою. І от ми, хто сподівається на власні сили в безперервній сутичці з гріхом, що долає нас, читаючи знову і знову про відвагу жінки, яка зустріла свого Бога, коли Він йшов у будинок Іаїра, можливо, зрозуміємо нарешті, що справа зовсім не в тому, чи зможемо ми самі перемогти в собі ту чи іншу пристрасть. Якби могли самі, тоді навіщо було Господу Ісусу проливати Свою пречисту Кров за наше спасіння на страшному голгофському Хресті? Якби кровоточива жінка як і раніше сподівалася тільки на себе і на майно своє, їй не було б нужди з невигубною вірою, зі всепереможною надією торкатися краю одягу Христового. Так би усе і ковтала свої пігулки, як і раніше сподіваючись «на князів, на синів людських» (Пс. 145:3)! Проте не своїм розумом, не своїм вибором, не холодним розрахунком, а благодатним осяянням, а відважним поривом віруючого серця вона відкинула усі свої колишні спроби зцілитися і крізь ворожий до неї, негідної, натовп кинулася до Того, Хто утре всяку сльозу.

От і нам би зрозуміти, що ніхто не допоможе тим, хто знемагає під тяжким тягарем пристрастей, окрім Нього, Спасителя нашого, Який на Голгофі пролив Свою пречисту кров, щоб зцілити джерело кровотечі в усіх спаплюжених гріхом. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 24 неділя після П’ятидесятниці