Праведний гнів – це страшна сила

Про небезпеку давати волю емоціям у вирішенні житейських питань, роздумує біблеїст Андрій Десницький . . .

Людина – істота емоційна. Їй досить почути якусь новину, що б’є по нервах, або подивитися якийсь випуск телевізійних новин, і раптом все закипає в ній, вона вимагає негайних і рішучих дій… Ось, приміром, молодь і наркотики – дійсно страшна для нашого суспільства проблема. Що робити? Та дуже просто: ввести поголовне тестування школярів і студентів на вживання наркотиків!

Здорова начебто думка… поки не спробуєш собі уявити, хто і як саме тестуватиме. Ну, наприклад, ось так: гальванометром вимірюють електричний опір шкіри людини. Якщо притиснути контакт сильніше, струм теж піде сильніше, прилад запищить. Отже, людина – наркоман. Це не жарт, це вже почалося в Петербурзі. До речі, вартість одного такого виміру – 500 рублів (біля 170 гривень), а вартість сучасного гальванометра – 600000 рублів (200000 гривень). Але це ще далеко не все, ми ж прекрасно розуміємо, що коли прилад запищить, тут і почнеться найцікавіше: домовлятимуться. І потрібну довідку отримає не той, хто насправді не вживав наркотиків, і навіть не той, у кого прилад не запищав, а той, хто правильно домовився.

Адже насправді з наркотиками саме так часто і відбувається: якщо ловлять хлопця чи дівчину з невеликою дозою, то пропонують, скажімо так, зробити благодійний внесок до фонду допомоги правоохоронним органам. Хто зробить, отримає умовний термін, а хто ні – виявиться крайнім і сяде по-справжньому. При цьому всім зрозуміло, що боротьба зі споживачами наркотиків мало впливає на загальну ситуацію, ловити потрібно розповсюджувачів, причому великих. Але план з розкриття злочинів теж ніхто не скасовував, тому ловлять і таких ось мальків.

А скільки ще в нас подібних проблем? Наприклад, п’яні за кермом. Так давайте терміново введемо щоденне і поголовне тестування всіх водіїв на наявність алкоголю в крові! Чи, приміром, несплата податків. Значить, у магазинах кожен покупець повинен пред’являти декларацію про доходи, завірену в податковій інспекції! І взагалі найкраще приставити до кожного громадянина поліцейського, щоб він його постійно супроводжував. Тоді правопорушень зовсім не буде, або… чи просто домовлятися всі будуть?

Адже до абсурду можна довести навіть здорову ідею. Почали в нас боротися, і давно було пора, з поширенням дитячої порнографії. Так тепер під заборону можуть потрапити взагалі будь-які зображення дітей різної міри голизни – наприклад, фотографія твоєї власної п’ятирічної дитини в трусиках на пляжі (реальний випадок). Якщо так, то, мабуть, пора брати відро з чорною фарбою і пензля та вирушати в Ермітаж і Третьяковську галерею – замазувати на картинах зайві деталі.

У чому непридатність такого підходу, очевидна: для вирішення складної проблеми пропонуються занадто прості адміністративні заходи, і при цьому абсолютно не враховуються ті побічні ефекти, які неминуче виникнуть, і можуть виявитися страшнішими за проблему, яку намагаються вирішити. Проте прості заходи зрозумілі, вони звернені до емоцій, задовольняють почуття гніву. Ефективно чи ні – неважливо, головне – ефектно.

А головне, нічого не скажеш проти такого безумства, на всі заперечення буда тільки одна гнівна відповідь: так ви захищаєте наркотики? Пияцтво за кермом? Дитячу порнографію? Як вам не соромно! Реальна проблема може залишатися без рішення, проте гнівний проповідник простих заходів заробляє очки (а іноді і чималі гроші) одним своїм гнівом. І йому вистачає.

І не варто думати, що подібна логіка абсолютно чужа церковному життю. Уся ця боротьба проти ІНН, або масонів, та взагалі будь-яка палка боротьба проти деяких зовнішніх речей ґрунтується на тій же самій логіці праведного гніву. Береться якесь просте і зрозуміле зовнішнє явище, йому кажеться непримиренне «ні», і жодні аргументи вже не можуть бути сприйняті. Як, ви за цю гидоту? Навіть якщо борються зі справжньою гидотою, гнів людський може натворити не менше руйнувань, ніж вона сама.

Головне, що людина вже починає весь світ сприймати по-сектантськи, крізь призму гніву. Так за часів мого отроцтва підлітки-фанати могли впіймати іншого підлітка і притиснути його в кутку питанням: ти за кого вболіваєш – Спартак, Динамо, ЦСКА? Варіант «ні за кого» взагалі не розглядався; якщо вгадаєш – поплещуть по плечу, а якщо не вгадаєш – по фізіономії.

Людина, врешті-решт, переймається логікою того, на що гнівається. Давно відомо, що багато людей, які палко і послідовно виступали проти СРСР, через двадцять років після розпаду цієї країни поводяться абсолютно по-радянські. Християнству цей принцип теж відомий: ревно засуджуючи якусь пристрасть в іншій людині, ти сам ризикуєш нею заразитися.

Це зовсім не означає, що із злом необхідно змирятися. Ні, якщо є реальна, насущна проблема, необхідно її вирішувати. Але спочатку варто все ретельно зважити і обдумати, оцінити можливі шляхи вирішення, ефективність і, головне, побічні ефекти кожного з них. Адже дуже часто буває так, що непримиренна боротьба ведеться якраз між людьми, які намагаються, по суті, вирішувати одну й ту саму проблему, просто підходять до неї з різних сторін.

Наприклад, зараз сперечаються про ювенальну юстицію. Одні стверджують, що вона абсолютно потрібна, оскільки дитина не може самостійно боротися за свої права, та й не можна примушувати дитину, яка стала жертвою злочину, проходити через усі кола слідства і суду, розраховані на дорослу людину. З нею повинні працювати професіонали, навчені саме такій роботі, і за особливими методиками.

Другі заперечують: якщо якісь особливі професіонали отримають особливі права, це може вилитися у втручання держави у внутрішнє життя сім’ї, права дитини стануть приводом для насильства над дорослими. Тому одні категорично наполягають на необхідності ювенальної юстиції, другі (і нерідко під православними прапорами) не менш рішуче борються з цією ідеєю.

Неважко помітити, що обидва табори мають одну і ту ж благу мету: захист дитини і сім’ї. У них є різні уявлення про те, як це найкраще зробити, і це нормально. Але коли в справу вступають гасла… Можливо, краще було б тим і другим залишити ці магічні заклинання і почати обговорювати конкретні випадки з реальними, живими людьми: як їм допомогти, не зашкодивши при цьому іншим людям? Я упевнений, що так вони домовилися б швидше.

Але логіка людського гніву вимагає узагальнень. Вона б’ється зі всесвітнім злом, їй не до окремих потерпілих… якщо, зрозуміло, потерпілий не являє зручний приклад для демонстрації безумовної правоти Великої Ідеї. Це ви, ліберали, розвалили велику країну і заподіяли нам незліченні нещастя! Це ви, мракобіси, тягнете нас у болото віковічної відсталості! Нікого не чують гнівні люди, кожен товкмачить тільки про своє.

Можливо, наша головна проблема ще і в тому, що ми в радянські часи занадто звикли до великих ідей і до непримиренної ідеологічної боротьби? Ідеології змінилися, а ось модель залишилася.

І взагалі, про це в Біблії сказано: «Кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів, бо гнів людини не творить правди Божої»  (Як. 1:19,20). До цих слів точно вже нічого не можна додати. Лише – амінь.

Автор: Андрій Десницький