Тягар дорослої людини

Про тяжкі і часто безплідні пошуки дорослими людьми щастя в житті, роздумує архімандрит Сава (Мажуко) . . .

Люди взагалі живуть довго. Якби я був котом, то давно б вже помер. Усі мої коти-ровесники, як і поні мого року народження – глибокі старці і стариці. Виняток становлять слони, їх життєвий цикл дорослішання і старіння хронологічно близький до людського.

Але що означає – жити? У дитинстві часто чув від дорослих безрадісне: «Хіба це життя?» Це говорилося про чоловіків, які п’ють, підвищення цін, низьку зарплату і просто несправедливість та похмуре хамство, з якими ми всі постійно зустрічаємося, іноді просто дивлячись у дзеркало. Дорослим бути важко – це не життя!

Діти мріють швидше подорослішати, прагнуть наслідувати дорослих, копіюють їх поведінку і манери. Дорослі зітхають про дитинство, і з величезним задоволенням помінялися б місцями зі своїми малюками. Лежиш у ліжечку – тепло, затишно, матуся завжди поруч, треба багато спати і як слід їсти. І вимоги дуже прості і цілком прийнятні: «добре поводитися, слухати маму і рости». Ось це – життя!

І чому я в таборі не хотів спати на тихій годині? І погодувати мене було великою проблемою. Зараз би туди – у дитинство з його безпечністю і бездумністю. Дитина не думає, як платити за квартиру, не бігає на три роботи, не.., не.., не. У дітей є чудовий талант – вони можуть цілими днями займатися останньою нісенітницею і абсолютно з цього приводу не хвилюватися, не розкаюватися в неробстві і вже ніяк не ставити собі в провину «безцільно прожиті роки».

Можна заперечити: дуже багато дорослих живуть так само, тобто саме – живуть, і життя для них не каторга чи повинність, що обридає, а – свято в яскравих фарбах. Що тут скажеш? Як кажуть у Білорусі, «Бог дав – гріх заздрити».

За дітьми приємно спостерігати. Вони такі гарненькі, незважаючи на шкідливість і капризи. Вони так славно пихтять, споруджуючи якісь для їх одних видимі вежі, щось наспівують, а як вони чудово їдять, сміються, бігають, сперечаються, б’ються і, звичайно ж, сплять. Їх не псує лисина чи відсутність зубів. А які вони милі дурники. Які дурощі говорять і як поводяться – буває, абсолютно як божевільні. Але уявіть собі ось цей стиль дитячої поведінки в дорослому варіанті. Дорослий дядько чи тітка, які намагаються залишатися дітьми. Це потворність і фальш.

Якби доросла людина раптом почала себе поводити, як здорова семирічна і навіть дванадцятирічна дитина, – був би привід за неї тривожитися. Тому що – ненормально, недоречно, не до лиця – зрілій людині поводитися як дитя. А чому, власне? Та тому що ми живемо лише перші 17 років нашого життя, а всю решту часу «відпрацьовуємо» це щастя. Ось воно – ключове слово – «щастя». Дорослі наполегливо намагаються залишитися дітьми, тому що там було – щастя. А що це таке? Безтурботність і свіжість сприйняття. Справедливості ради слід зауважити, що не у всіх у дитинстві було таке щастя. Може, не було такого щастя, але дитинство все одно було в кожного.

І, проте, дитинство потрібно вчасно відпускати. Інакше воно перетвориться на хворобу і прокляття. Намагатися утримати своє дитинство схоже на спробу співати дитячим голосом, коли він давно вже «зламався». І, найголовніше, пошуки дитячого щастя позбавляють людину справжнього зрілого щастя. У дитинстві ми як би живемо на території етики евдемонізму, і в цьому немає нічого негожого.

Страшне слово «евдемонізм» походить від грецького eudaіmonіa, тобто щастя. Діти – святі егоїсти. Вони шукають щастя і насолод, причому саме для себе. Підростаючи, вони поступово звільняються від цієї егоцентричності, «заражаючись», якщо пощастить, дійсно людським, навчаючись брати на себе відповідальність за ближнього, і міра цієї здатності до відповіді за ближнього є мірою зрілості людини. Як відбувається це «зараження», від кого вони «заражаються» – від батьків, книг, фільмів – це вже особиста історія. Але підсумок має бути один: одного дня всі ми переходимо на територію етики обов’язку, тобто стаємо дорослими.

Один мій знайомий розповідав. Багато років вживав наркотики. Ліг у клініку. Пролікувався. Вийшов. Перша думка: я вже ніколи не буду таким щасливим, як коли коловся. «І стало дуже сумно». Ось – головна рушійна сила залежностей будь-якого типу: щастя без тягаря відповідальності, тобто інфантильність, гниюче дитинство. Йому дуже хотілося бути щасливим саме так – яскраво і бездумно. Але якщо вам 30 років, і всі коні з вашого року вже померли – про яке щастя, шановні, ви тут говорите?

Одного дня ридав біля церкви один п’яненький: «Сирота я. Самотній. Нікому не потрібний. Батька і матір поховав. Робота нелюбима. Зарплата маленька. Друг загинув від передозування. Улюблений друг. Він мене розумів. Хоч і спілкувалися рідко. Афган я пройшов. Сплю погано». Запитую: скільки вам років? Відповідає: сорок шість. У нього два хлопчики. Закінчують школу. Дружина видзвонює по телефону кожні п’ять хвилин. Шукає. А він узяв горілки і пішов у церкву. У нього – «афганський синдром», і він – круглий сирота.

Якщо ви ламаєте руки через те, що немає вам життя і щастя – так його і не має бути – ви своє вже в дитинстві отримали. Краще сказати так: доросла людина теж може бути щасливою, але не шляхом дитини, а шляхом дорослого – роблячи інших щасливими, ти стаєш щасливий сам. Дорослий – це людина, завдання якої – робити щасливими ближніх – свою дружину, батьків, діток, друзів,… Батьківщину. Так, не смійтеся, саме так.

Це красиво і благородно, особливо для чоловіка: піклуватися про улюблену жінку, додивитися батьків, дати життя і гідне виховання дітям, бути відповідальним за те, що відбувається в країні. У 23-му листі Сенеки є така фраза: res severa est verum gaudіum – «серйозна справа доставляє істинну радість». Один мудрий політик сказав щось схоже: справжнє щастя – займатися справою, яка того вартує.

Ці фрази кожен хлопчик повинен би почути від свого батька, і тоді він ніколи не захоче залишатися дитиною, тому що бути справжнім чоловіком куди захоплююче і благородніше. Тягар дорослої людини – дарувати щастя людям навколо себе, працювати заради ближніх, бути за них відповідальним, і тоді це тяжке ярмо – благо, і тягар його – легкий.

Автор: архімандрит Сава (Мажуко)