Ті, хто чекає утіхи Ізраїлевої

Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Стрітення Господнього . . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Очікування Зустрічі – почуття, яке в рівній мірі властиве усім людям, бо кожен з нас живе надією. Той, хто вірить у Вічне Життя, сподівається набути його, і в ньому, бажаному, знайти спокій. Той, хто вірить у небуття, сподівається розчинитися в мороці вічної ночі, сподіваючись назавжди втратити усе, що так обтяжувало його в житті: печалі і радощі, скорботу і насолоди, а передусім – совість і пам’ять. Кожен сподівається, і кожен чекає виконання своїх надій. Так юнак чекає хвилини побачення, так чоловік зрілого віку жадає настання години свого тріумфу і перемоги, так старець жадає спокою і тиші.

Для кожного своя правда, у кожного своя мета, своє сподівання. Але «не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням» (Еккл. 1:8)! І юнак рано чи пізно досягне зрілості, зрадивши колишнім надіям; і зрілий чоловік постаріє, пізнавши велику марноту слави людської; і старець підійде до порогу життя, так і не насолодившись у світі цьому тишею і спокоєм!

Серед усіх, хто сподівається на зустріч зі своїм щастям, з прихованою мрією своєю, є обранці, «які не схилили коліна перед Ваалом» (Рим. 11:4), ті, що не сподіваються «на князів, на синів людських» (Пс. 145:3) і усе очікування своє, усю надію свою поклали на Бога, вважаючи, що тільки в Ньому Одному набудуть вони «і путь і істину, і життя».

Саме такою людиною був праведний Симеон! Цей старець, «що чекав утіхи Ізраїлевої» (Лк. 2:25), був упевнений у тому, що його особисте спасіння якимсь незбагненним чином пов’язане із спасінням – утіхою – усього народу Божого.

Сподіватися так, як сподівався він, чекати так довго, так упокорено і покірливо, не сумуючи і не зневіряючись, як чекав він прореченого, дійсно можуть тільки праведники, обрані Богом! Зате і надія їх не посоромить, бо, як сказав апостол Павло, «любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5:5).

Обраними Богом праведниками, їх молитвою і сподіванням досі стоїть, утримується від погибелі світ, що втратив Бога. Чи пам’ятав пропащий Адам, якому дано було споглядати очима душі своєї у світлому Раю сяючий Лик Божий? Мабуть, пам’ятав, бо в серцях кращих нащадків його жила родова пам’ять про цей чудовий Лик. І якщо для грішників і Небо порожнє, і світ – сирота, то праведник благоговійно зберігає в сокровенній глибині своєї душі пам’ять про цей Лик, так само як і гіркий спогад про скорботний Голос Божий, що окликнув людину, яка зрадила Його: «Адаме, де ти?»

За усіх нас, зачарованих світом, полонених пристрастями, що втратили минулу гостроту духовного зору, праведник вдивляється у світ, прозріваючи в творінні образ Творця. За усіх нас, зайнятих своєю повсякденною рутиною, за усіх нас, що загрузли в житейській метушні, і тому чують тільки самих себе, готовий він відповісти на заклик Божий, як відповів колись благочестивий Ананія з Дамаску: «Я, Господи!» (Діян. 9:10).

Це їх очам, очам пророків і боговидців, відкрита істина про те, що Бог ніколи не залишав народ Свій. Це вони своєю палкою вірою і своєю трепетною надією виправдовують існування людства, не допускаючи нашої погибелі в полум’ї останньої пожежі. Як ті десять праведників, які могли б врятувати приречений вогню Содом, якби були там (Бут. 18:32), праведники усіх часів, від Симеона до наших сучасників, не дають згаснути в роді людському пам’яті про священний Лик нашого Бога.

За невимовною милістю Божою, за великим даром пізнання Бога, даному їм, вони пізнають Його в скривавленому, побитому і приниженому Синові Людському, відданому ганебній страті на Голгофі, як колись зробив це далекий від святості, але покаянням своїм відкритий дії Благодаті Божій розсудливий розбійник.

Вони дізнаються Його в натовпі шахраїв і лихварів, розпусників і зрадників, що зібралися від Єрусалиму і усієї Юдеї і усієї околиці Йорданській (Мф. 3:5), вони дізнаються Пречистий Лик Спасів серед усього цього наброду поріддя єхиднового, як дізнався Його Пророк, Предтеча і Хреститель Господній Іоанн.

Святі і праведні, вони дізнаються свого Спасителя в слабкому немовляті, що лежить на руках Своєї Матері, як дізнався нині Його дряхлий і немічний старець Симеон, слабкий очима, але гострозорий чистим і віруючим серцем. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Стрітення Господнє