До чого саме покликаний у своїх стосунках з Богом християнин, роздумує священик Сергій Круглов . . .

Одного разу в храм прийшла дівчина і сказала:

– Я не розумію Бога, і мені так страшно. То Він захищає нас, то не захищає. А те, що захищає, я точно знаю, я це не раз відчувала так ясно! Під Його захистом так затишно, як у дитинстві.

– І Ви б хотіли відчувати цю затишну захищеність завжди?

– Звичайно! Адже в цьому і є сенс християнського життя!..

Чи в цьому?.. Ми говорили довго і договорилися от до чого: людина – росте. Сходить зі сходинки на сходинку. Щоб почувати себе в руках Божих, відчувати Його захист, потрібно тільки молитися, постити і каятися правильно – це одна сходинка. Але потім закінчується дитинство і настає складна пора дорослішання – людина бачить, що все не так просто і однозначно, виявляє, що під затишну ковдру захищеності, в яку закутаний з головою, таки піддуває крижаний вітер світу цього, і від його смертоносного дихання не допомагає жоден засіб, навіть найсвятіший… Настає час, – вилазити з-під ковдри і сходити на другу сходинку: раніше Бог оберігав тебе, тепер – тобі оберігати ближніх. Раніше Отець пестував тебе, тепер тобі – рости і допомагати Отцю.

Про цю закономірність зростання Христос казав не раз: «Іншу притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно, хоч і найменше з усіх зерен, але, коли виросте, буває більше за будь-яке зілля і стає деревом, так що птахи небесні прилітають і ховаються у гілках його. Іншу притчу сказав Він їм: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла і поклала на три мірки борошна, доки все не вкисне» (Мф. 13:31-33).

Дерево виросло не для того, щоб красуватися, але щоб віддати все, що наросло на ньому, служити гілками – птахам, суччям – багаттю, плодами – тим, хто потребує їх. Мала міра закваски росте і перетворює тісто для того, щоб дозрілий хліб був знищений, з’їдений голодними. Єдиний спосіб відчути всю повноту захищеності від багатоликого зла цього світу – не вимагати захисту ззовні знову і знову, але самому стати захистом. Це прояв активної любові, у цьому людина уподібнюється Христу, Який роздає Себе.

На цій другій сходинці позбавляється сенсу наше питання: «За що?!», яке виривається з грудей, коли ми бачимо загибель людей, хвороби і страждання дітей, сліпу лють стихії, що забирає життя безневинних, словом, багатоликого і безглуздого прояву зла світу цього. На зміну цьому приходить інше питання: «Що робити? Як допомогти тому, хто страждає – прямо тут і зараз?»

Питання «за що» давить на серце, мутить розум, паралізує волю дитини, яка скорчилася під ковдрою в позі ембріона, у страху і тузі. Цей стан подібний до смерті, і той, хто зійшов на другу сходинку вибирає життя. Він знаходить нове безпечне місце, і це місце – дія. У цьому стані безпечно не від зовнішніх чинників, яким не було, немає і не буде числа у світі, схожому, за влучним порівнянням святих, з постійно неспокійним морем – у ньому безпечно від власного страху, від смутку і відчаю, у ньому ми вже не стільки немовлята на руках Божих, скільки – співпрацівники Йому. Так солдат знає, що єдиний спосіб вижити на війні – битися і перемогти.

Автор: священик Сергій Круглов

Зміст