Про боротьбу, яку провадить “князь світу цього” проти Церкви Христової, роздумує священик Сергій Круглов . . .

Нерукотворний образ, Туринська плащаниця, благодатний вогонь, матеріальні святині християнства. Безліч разів невіруючі скептики доводили нам, що все це – легенда, підлог, брехня.

Що існування цих святинь суперечить законам науки (забуваючи про те, що самі ці закони – сумнівні, бо вони – закони пропащого світу, світу, зіпсованого гріхом, багато в чому – Не-Божого, який відпав від Бога, що багато процесів у ньому, ретельно вивчені і зведені в ранг непорушних основ – процеси гниття, схожі на закони Божого життя не більше, ніж відламана гілка схожа на живе дерево…)

Що все нерукотворне в Церкві – святині, мироточиві ікони і мощі святих – лише рукотворні підробки, зроблені хитрими церковниками для того, щоб морочити голови неукам…

За всім цим стоїть посилання: християнство має бути суто «духовним», тобто – безтілесним і безстатевим, невидимим і нечутним. Це посилання походить від того, кому упоперек горла великий і простий факт: Бог прийшов у світ, Ним же і створений, хоча і зіпсований гріхом, світ форм, фарб, взаємозв’язків і стосунків, світ, повний тяжкості і легкості, болю і щастя, тепла і холоду, у тілесний світ – і Сам став тілом заради спасіння світу, спасіння людини.

Прийшов у світ – і залишився в ньому, не лише ідеєю, не лише подією, що була колись «при Понтії Пілаті» і зникла в надрах історії, але і самою пречистою плоттю Своєю, і цією присутністю із століття в століття і до цього дня живе Його Церква. Це гидливе, нетерпиме і істеричне у своїй тональності посилання виходить від того, хто ненавидить людину.

Автор цього посилання, той, кого називають «князем світу цього», воює з Церквою із самого її початку. І, зокрема, прояв цієї війни – у палкому бажанні духу нечистого витіснити Церкву із земного життя: ніби, закрийтеся вже у своєму гетто, займайтеся там духовною, безтілесною умоглядною, діяльністю, щоб вас не було видно і чутно, а світ цей залиште мені у володіння!..

Саме тим, що Церква не тікає від світу, а йде у світ, вникає в усі аспекти його буття, щоб свідчити світу про Христа, повертати світ – Христу, Церква Христова страшенно дратує того, хто намагається перешкодити царюванню Царства Божого, узурпувати владу над творінням.

Сьогодні тема святинь особливо актуальна в Церкві і в суспільстві. Багато православних гніваються, закликають жорстоко карати бузувірів, створювати бойові дружини з охорони святинь. Емоції цих людей зрозумілі. Але пригадуються дві думки.

По-перше, чи можна боротися з ворогом його ж зброєю, зброєю ненависті, злості, руйнування? Чи це заповідав нам Христос? Чи не задоволений диявол, коли домагається від християн сплеску нехристиянських почуттів? Ці слова – не заклик до ненасильства, але заклик до здорового глузду, до того, щоб нам самим згадати основи своєї віри, перевірити себе і свої реакції згідно Євангелія.

А по-друге, гадаю, ті, хто вважає, що хвиля бруду, яка виливається проти Церкви, відштовхне від неї християн, помиляється. Дивним чином, святиня, яку критикують і лихословлять, стає безмовним, але гучноголосим свідком про Христа, про істинність християнства.

Так безмовно свідчили про Христа в атеїстичні часи зруйновані храми. Так натовпи войовничих безбожників у нормальних людей викликали резонне питання: «Якщо Бога немає – з Ким же вони борються? Ні, щось або Хтось тут все-таки є».

Такий випадок був і в мене: одного разу я освячував магазин на прохання його дирекції. Жінка, яка стояла за одним з прилавків, раптом з ненавистю закричала: «Вас дурять попи, поливають простою водою!.. Це обман і язичництво!..» – але тут же сховалася від мого кропила під прилавок. Оточення в голос вигукнуло: «Так якщо це просто вода – чого ж вона злякалася?!».

І невечірнє світло, що витікає від порубаної бузувіром ікони, здатне спонукати замислитися про віру тих, хто ще вчора ні про що таке не думав…

Автор: священик Сергій Круглов

Зміст