Осанна!

Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Входу Господнього в Єрусалим . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Ах, яке чудове, яке красиве, яке радісне слово прозвучало сьогодні з євангельських сторінок – Осанна! Перекладачі Євангелія на українську мову залишили його без перекладу, – можливо, просто тому, що воно як захоплений вигук жодного перекладу не потребує, а можливо, тому, що хотіли, щоб і ми, майбутні читачі Священного Писання, почули, відчули разом з усім народом єрусалимським тріумф надії, радість звільнення, тріумфування перемоги. Осанна – спасіння! Осанна – допомога! Осанна – слава!

Збувається тисячолітня надія дітей пропащого Адама, висушуються сльози спокушеної праматері Єви: йде Господь на вільну пристрасть «заради нас людей і заради нашого спасіння»! Ось чому зібралися тріумфуючі натовпи біля Золотих воріт Єрусалиму, ось чому і чоловіки і жінки, і дорослі і діти «єдиними устами і єдиним серцем» возносять до здивованих небес це радісне, це дзвінке слово «Осанна!» Здається навіть, що і немовлята в цю дивну мить єднання в радості згідно і спільно з усіма тріумфуючим громадянами єрусалимськими возносять подячний гімн своєму Спасителеві і Богові. Недаремно сказав пророк: «З уст дітей і немовлят вчинив єси хвалу» (Пс. 8:3), бо якщо вже і їх змусять мовчати, тоді дійсно «каміння заголосить» (Лк. 19:40)!

Як усі вони сподівалися, як народ Божий чекав Того, заради Якого увесь кам’янистий спуск з Елеонської гори був вистелений зеленим віттям і одягом, у захопленому пориві зірваного з плечей! Як вони чекали свого Царя, Який прийде до Свого народу і врятує його не в ім’я римського кесаря, не в ім’я завойовника-язичника, а «в ім’я Господнє», в ім’я Того Самого Бога, Який обіцяв їм: «І буду жити серед синів Ізраїлевих, і буду їм Богом» (Вих. 29.45). І от Він, довгожданий, прийшов! Прийшов, перейнявши на Себе «образ раба» (Флп. 2:7), тобто зовсім не так, як приходять царі земні, – не в славі і тріумфі, а в лагідності і приниженні. «До своїх прийшов, і свої Його не прийняли» (Ін. 1:11).

Вхід Господній в Єрусалим, Жан-Леон Жером

Так, вони, обраний народ Божий, так і не впізнали того, «що потрібне для твого миру» (Лк. 19:42). Вони жорстоко помилилися, приймаючи Царя Небесного за царя земного. Вони заблукали в роздумах, загрузли в політичній боротьбі, у своїх амбіціях і пристрастях.

Христос не виправдав надії юдеїв тільки тому, що Він кликав їх на Небо, а вони віддали перевагу землі. «Хто йде в ім’я Господнє» не виправдав надій тих, хто шукає «всі царства світу і славу їхню» (Мф. 4:8), і вони пали, забувши лише через п’ять днів щасливе і радісне слово «Осанна!», замінивши його злісними криками і закликами розіпнути Того, Кого вони з таким тріумфуванням, так самозабутньо зустрічали біля міських воріт лічені дні тому.

Але це падіння їх парадоксальним чином стало «багатством світу» саме внаслідок того, що «Новий Ізраїль» – свята Церква Христова – став і затвердився «ревнощами язичників», наших з вами предків по крові, які «колись не народ, а нині народ Божий; колись непомилувані, а нині помилувані» (1Пет. 2:10). Помилувані – тому, що далекі предки наші добре засвоїли заклик Христовий: «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його» (Мф. 6:33) і віддали перевагу убогості духовній славі усіх царств земних.

Доки ми з вами залишимося вірними цьому вибору наших пращурів, доки не проміняємо свою надію співцарювати з Христом у Його Небесному Царстві на успіхи і процвітання земного царства нашого, доти не втомляться наші руки здіймати вгору нехай не розкішні пальмові гілки, але скромні гілочки весняної верби, доти, зустрічаючи свого Лагідного Царя, буде народ Божий, Новий Ізраїль, свята Церква Христова, виголошувати, тріумфуючи і радіючи, це чудове, це дзвінке слово, зрозуміле без перекладу усім народам землі: «Осанна Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!» (Мф. 21:9). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Вхід Господній в Єрусалим