«Христос посеред нас»

Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято П’ятидесятниці. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Під час звершення Божественної літургії, перед тим, як приступити до найбільш таємничого, найважливішого моменту священнодії, Канону Євхаристії, перед всенародним співом Символу віри священнослужителі, які звершують Літургію, обіймають один одного зі словами: «Христос посеред нас!»

Деколи страшно стає через усвідомлення наскільки ми усі різні, як несхожі ми усі один на одного і особою, характером, і душевними рисами. Зовсім як у сьогоднішньому апостольському читанні: «Парфяни, і мідяни, і еламіти, і жителі Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту та Асії, Фригії і Памфілії, Єгипту і країв Лівії, прилеглих до Киринеї, і захожі з Риму, юдеї та прозеліти, критяни й аравитяни» (Діян. 2:9-11). Подібно до людей, перерахованих у книзі «Діянь», ми – різні, але усі ми чуємо – одне! У нас, як написано усе в тих же «Діяннях апостольських», «одне серце й одна душа» (Діян. 4:32)! І усе тому, що «Христос – посеред нас»!

Христос посеред нас, хоча от вже десять днів минуло відколи «хмара взяла Його з очей їхніх» (Діян. 1:9). Христос посеред нас, хоча от вже дві тисячі років минули з тієї пори, коли Він сказав Фомі: «Подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним» (Ін. 20:27). І разом з Фомою, разом з усію Церквою, ми, хто перебуває в цих стінах «однодушно вкупі» (Діян. 2:1), «єдиними устами і єдиним серцем» виголошуємо: «Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20:28).

Достатньо було часу для того, щоб засумніватися і розчаруватися. І що ж, слід прямо сказати: і сумнівалися, і розчаровувалися! Достатньо, здавалося, було приводів для того, щоб подумати разом з нечестивцями: «Не побачить Господь, не дізнається Бог Якова» (Пс. 93:7). Адже насправді жили так, ніби немає над нами Вічного Суду, ніби і дійсно живемо один раз! І не те диво, що християнин грішить, а те диво, що він всякий раз знову осмілюється піднятися! І відбувається так не тому, що він такий мудрий і благочестивий, а тому, що «Христос посеред нас», тому що діє в Церкві благодатна сила Духа Святого, обітованого нашим Спасителем перед Його преславним Вознесінням: «Чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Меневи приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі» (Діян. 1:4,8).

Свідоцтво наше надзвичайне просте, бо це свідоцтво про дію Духа Святого, яка зміцнює і перетворює слабких і невірних грішників там, «де двоє чи троє зібрані в ім’я» (Мф. 18:20) Боже. Воістину Христос посеред нас!

Можна об’єднатися в ім’я гріховної пристрасті, і тоді це буде натовп. Можна зібратися разом заради цілком конкретної і цілком досяжної мети – вийде колектив. А можна стати єдністю в ім’я Боже, і тоді виникне Церква.

Церква виникає з неуявного, як здається, з’єднання убогості духовної, тобто слабкості, податливості кожної людини гріховній спокусі, і натхненного Духом Святим непереборного прагнення спокушеного і пропащого до чистоти, святості і правди. Хто не пробував практично поєднувати ці два різноспрямовані вектори духовного життя у своїй власній долі, хто ніколи не намагався каятися, той навряд чи зможе це зрозуміти. Тому неможливо на пальцях пояснити таємницю Церкви, той ніколи не почує людей Церкви, що «говорять нашими мовами про великі діла Божі» (Діян. 2:11). Йому усе здаватиметься, як це було і на зорі християнства, що люди, які благовістять Вічне Життя, попросту збожеволіли або, у кращому випадку, «напилися вина» (Діян. 2:13).

Не нашими заслугами, не нашим розумом, але діючим у Церкві з великого дня П’ятидесятниці Духом Святим дано кожному з вірних усвідомити, якого роду жаданням спраглі наші безсмертні душі. Це не жадання земних насолод, це не бажання безскорботного життя. За довге або коротке наше життя ми встигли зрозуміти, що такого роду спрага – невгасима. Жадання Церкви – це те саме жадання Істини, Добра і Краси, про що наш Спаситель нагадує нам сьогодні: «В останній же великий день свята стояв Ісус і голосно говорив: хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є» (Ін. 7:37).

Тому день у день, з року в рік, із століття в століття такі різні, такі несхожі один на одного люди, які наповнюють Церкву Христову, щоб спільним молитовним зусиллям перемагати спокуси світу цього. Тому донині звершується в Церкві Свята Євхаристія, і ієреї, які звершують її, з вірою і надією свідчать і самим собі, і народу Божому: «Христос посеред нас». І доки так буде, світ не загине! Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: День Святої Трійці