Роздуми публіциста Олександра Ткаченка, що присвячені питанню ставлення до грошей і багатств у Біблії . . .

Бідні люди із зрозумілих причин завжди ставилися до багатих без особливих симпатій. У цьому легко переконатися, подивившись у будь-якому фольклорному словнику прислів’я і приказки на тему бідності і багатства. У них багатий обманює бідного, нещадно його експлуатує, віднімає в нього за борги останню копійчину. Загалом, поводиться потворно і ніяк не може служити повчальним прикладом християнського благочестя. Бідняк же, як потерпілий, викликає в цих сюжетах симпатію і виглядає цілком морально. Можна пояснити це тим фактом, що бідних у всі часи і в будь-якому народі було значно більше, ніж багатих, а людям властиво виправдовувати свою соціальну групу і звинувачувати чужу. Але якщо подивитися текст Євангелія, то картина буде приблизно та сама: багач з притчі йде в пекло, бідняк Лазар наслідує блаженство, і взагалі шлях у Царство Боже для власників великого маєтку подібний до спроб наївного верблюда протиснутися в голкове вушко.

В результаті такого збігу народної рефлексії і цілого ряду місць з Євангелія, може виникнути думка про явну аморальність багатих людей і таку ж явну святість бідняків. Що, загалом, співпадає з власним емоційним досвідом дуже багатьох жителів нашої планети. Адже не даремно кажуть: «Від трудів праведних не наживеш палаців кам’яних». Тому думка про те, що матеріальне багатство – благословення Боже, може прозвучати як різкий дисонанс цьому по-своєму стрункому і ясному уявленню про бідність як необхідну умову богоугодного життя. Проте не варто квапитися з висновками.

Етимологія слова «Бог» сходить до індоєвропейського bhágas – подавець благ, пан. Ну а «багатий», відповідно, – той, хто ці блага отримав. Усе, що є благом для людини, вона отримує тільки від Бога і тільки за Божою волею, оскільки сама людина приходить у цей світ ні з чим і йде з нього теж з порожніми руками. І матеріальні багатства серед цих благ, що подаються Богом, зовсім не були виключенням.

Древні люди розуміли це дуже добре: не буде до тебе благовоління Божого – твої сади засохнуть, поля зжере сарана, худобу викрадуть розбійники. І усе твоє багатство зникне, а сам ти виявишся жебраком, якого чекає боргова яма за кредити, які тобі нічим буде повертати. Кому ж не благоволить Бог? Звісно, грішникові. Тому, якщо хочеш бути здоровим і багатим, а не бідним і хворим, намагайся жити так, щоб догодити Богові. Логіка цілком очевидна, і в Біблії їй можна знайти безліч переконливих підтверджень. У цілому їх сенс зводиться до наступного твердження: «Якщо якій людині Бог дав багатство і майно, і дав їй владу користуватися ними і брати свою частку і насолоджуватися від праці своєї, то це дар Божий» (Еккл. 5:18).

Серед жителів Ізраїлю це було традиційне розуміння стосунків Бога і людини. Адже найважливіша частина історії юдейського народу – вихід з єгипетського рабства – була пов’язана для них якраз з матеріальним процвітанням, обіцяним їм не кимсь, а Самим Богом: «І сказав Господь [Мойсеєві]: Я бачив страждання народу Мого в Єгипті і почув волання його від приставників його; Я знаю скорботи його і йду визволити його від руки єгиптян і вивести його з землі цієї [і ввести його] у землю добру і простору, де тече молоко і мед» (Вих. 3:7-8). Будь вірний Богові Ізраїлю – і твоя праведність буде винагороджена численним потомством, щедрими стадами, родючою землею і її щедрим урожаєм.

Хоча, звичайно, буває і таке, що Бог посилає випробування Своїм вірним слугам. Благочестива людина може зазнати лиха, її маєток може забраний лиходіями, добре ім’я зганьблене. Вона взагалі може втратити усе, включаючи сім’ю і здоров’я, як праведний Іов. Але в результаті правда все одно восторжествує, праведник знову стане багатим і щасливим, а захоплені лиходіями маєтки в них віднімуть разом з життям, і тимчасово отримане ними багатство не принесе їм у результаті жодної радості.

Про усе це співав улюблений народом Ізраїлю натхненний цар і пророк Давид у своїх знаменитих псалмах: «Краще мале праведника, аніж багатство у багатьох беззаконних, бо сила грішників буде знищена, а праведних підкріпить Господь. Господь знає дні людей непорочних, і надбання їх перебуватиме повік. Не будуть вони посоромлені в лиху годину, і в дні голоду будуть насичені. А грішники загинуть. Вороги Господні в пишноті й гордині своїй, як дим, щезнуть … Я був молодим і постарів уже, але не бачив праведника покинутим або щоб діти його просили хліба. Він щодня дає милостиню, позичає, і рід його в благословенні перебуває. Ухиляйся від зла і твори добро, і житимеш довіку. Бо Господь любить правду і не покидає святих Своїх» (Пс. 36:16-20, 25-28).

Здавалося б, питання вичерпане. Всякий день творити милостиню і давати іншим у позику може лише той, у кого є певний надлишок, тобто – багатство. Уявити собі убогого праведника було для юдеїв справою дуже сумнівною. Так було до тих пір, поки в Ізраїлі не зазвучала все голосніше і голосніше дивна проповідь нового Учителя з провінційної напівпоганської Галилеї.

Кожен сьомий вірш Нового Завіту говорить про матеріальний добробут людини. Але земне багатство в цій новій проповіді раптом виявилося швидше тягарем, ніж щастям для його володаря. Багатство може спокусити (Мф. 13:22; Мк. 4:18-19), воно є терням і не дозволяє слову Божому укоренитися в серці людському (Лк. 8:14). Нарешті, Ісус буквально наводить жах на Своїх учнів фразою, цілком звичайною для будь-якої сучасної церковної людини: «І, поглянувши довкола, Ісус сказав ученикам Своїм: як тяжко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже. Ученики вжахнулись від слів Його. Але Ісус знову говорить їм у відповідь: діти, як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже!» (Мк. 10:23-24). Що ж жахнуло апостолів у цих звичних для нас словах?

От як пояснює це святитель Лука (Войно-Ясенецький): «Усім нам, християнам, потрібно засвоїти належне ставлення до багатства, заповідане Господом. Навіть апостоли, ті, хто ближче за усіх людей був до Бога, почувши Його слова, вжахнулися і запитали в подиві: Хто ж може спастися, якщо і багатим це неможливо (див. Мк. 10:26)? Чому вони так здивувалися? Вони були євреї, а євреї тоді вважали, що багатство – це Боже благословення. В ізраїльському народі на багатих дивилися з великою повагою і гадали, якщо людина отримала благословення від Бога багатством, значить, вона близька до Нього. Але Господь відповів: «Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже» (Мк. 10:25).

Так само негативно говорить про багатих і апостол Яків: «Послухайте, браття мої улюблені: хіба не бідних обрав Бог бути багатими вірою і спадкоємцями Царства, яке Він обіцяв тим, що люблять Його? А ви зневажили бідного. Хіба не багаті утискують вас і хіба не вони тягнуть вас на суди? Хіба не вони зневажають те добре ім’я, яким ви називаєтесь?» (Як. 2:5-7) Про пересичення багатством ще ясніше сказав Ісус Христос у Нагірній проповіді: «Але горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху. Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати» (Лк. 6:24-25). Голодуватимуть і страждатимуть невідбутним голодом, тому що багатство – це страшний тягар, величезний вантаж, який тягне донизу, не дозволяючи підняти очі до неба. Бо хіба не знаєте, що багатий – раб своїх скарбів, а «де скарб ваш, там і серце ваше буде» (Лк. 12:34). І серця багачів замкнуті в скринях з грошима, разом із міллю».

На перший погляд може здатися, ніби євангельська проповідь – це революція, це повне спростування старозавітних уявлень про багатство як про благословення Боже. Проте Ісус Христос не спростовував цю думку. Так само, як і в багатьох інших випадках, Його слова були не порушенням, а заповненням закону Мойсеєвого, розкриттям в усій повноті того, що закон давав приховано. У давнину матеріальні блага були найнаочнішою і найдоступнішою для сприйняття ознакою благовоління Божого. Але до часу втілення Христового людське суспільство неабияк «подорослішало» і стало здатне до тоншого розуміння стосунків між Богом і людиною. Земне багатство як знак милості Божої відходить на другий план, поступаючись місцем небувалої раніше можливості – вже тут, на землі відкрити для себе Царство Небесне.

Багатство як і раніше розглядається в Новому Завіті як благословення Боже, але при цьому постійно підкреслюється, що до користування цим благословенням слід підходити дуже відповідально. Якщо вирішиш, ніби Бог дав тобі багатство лише для твого власного задоволення, розваги і захвату своїм високим соціальним статусом, то пам’ятай: Пан цього багатства неодмінно запитає з тебе, як ти користувався довіреним тобі капіталом.

Між благочестям і багатством немає лінійної залежності. Точно так, як і немає її і між грішним життям і убогістю

Визначити усіх заможних людей як безумовних праведників, а усіх бідняків – як грішників було б очевидною дурістю, що суперечить елементарному життєвому досвіду кожного з нас. Але гріховний спосіб життя дійсно може стати для людини причиною втрати бізнесу, роботи, майна, здоров’я, та і самого життя теж. А тверде наслідування Божих заповідей може виявитися надійною опорою для людини в усіх сферах її діяльності, зокрема і в питаннях матеріального благополуччя.

Напевно, найправильніше завжди пам’ятати слова Спасителя про те, що «життя людини не залежить від багатства її маєтку». І багатство, і бідність, і всілякі проміжні стани між цими двома крайніми варіантами – усе це ніяк не визначає наш духовний стан, поки розглядається лише в соціальних або економічних аспектах. Сподіватися на власну бідність як на гарант свого спасіння так же наївно, як і чванитися посланим від Бога майном. Згубити свою душу можна як в убогості, так і в розкоші. Бо і те, і друге не є нашим надбанням. Як не дивно прозвучить, але убогість і бідність – теж дар Божий. Господь Своїм промислом ставить кожного з нас в умови найкращі з погляду надбання того стану душі, який робить людину здатною прийняти Царство Боже.

Але кожна людина може або скористатися отриманим даром за призначенням, або знехтувати ним. Багач може духовно зламатися під тягарем свого багатства точно так, як і бідняк може не витримати тягаря своєї убогості і спалити свою душу образою, заздрістю і злістю на весь світ. Життя людини не залежить від багатства її маєтку.

Улюблений учень Христа апостол Іоанн Богослов писав: «Весь світ лежить у злі» (1Ін. 5:19). Як не гірко це визнавати, але за дві тисячі років світ у цьому плані мало змінився. Страхітлива бідність одних людей як і раніше є сусідкою із зухвалою, волаючою розкішшю інших.

Маючи величезний статок, багаті люди сьогодні іноді розпоряджаються ним шалено з євангельського погляду. Вони демонстративно марнують його на власні примхи і розваги в той час, коли безліч людей поряд з ними зазнають гостру нужду в найнеобхіднішому. І, звичайно, таке поводження благословенням Божим ніяк не можна назвати угодним Богові. Навіть щедрі пожертвування на храми і монастирі можуть виявитися безглуздими для вічної долі заможної людини, якщо, подібно до багача з євангельської притчі, вона зачерствіє серцем і просто буде інвестувати гроші у своє посмертне майбутнє. При такому підході є величезний ризик почути після смерті щось на кшталт фразі з невеселого анекдоту про «дуже доброчесного» багача, що стоїть біля райських воріт: «Вам у пекло. А про пожертвування не хвилюйтеся, гроші повернемо».

Але і в бідних теж є свої чималі ризики – озлобитися на чужу черствість, впасти в заздрість до багатства інших, перетворити своє серце на грудку ненависті до усіх, хто досяг успіху більше, ніж вони. І в цьому сенсі убогість теж може розглядатися як багатство, дар Божий, вручений тому, для кого вона найбільш корисна з погляду його спасіння. Але розпорядитися цими дарами кожен з нас може по-різному. І олігарх, і небагата людина в рівній мірі здатні спожити отримане від Бога майно як для свого спасіння, так і для власної погибелі. І єдина «бухгалтерія», яка тут матиме сенс і значення, – це не зіставлення зарплат, прибутків і цифр на банківських рахунках, а постійна пам’ять про просту річ, яку чомусь буває дуже важко утримати у свідомості: ми не хазяї усього, що маємо. Усе це лише дане нам в управління Богом на час нашого земного життя. І чим більше з цього чужого майна ми роздамо тим, хто має потребу, тим менше шансів буде в нас почути від Бога слова викриття на Страшному суді.

Причому мова тут не лише про гроші чи майно. Усі наші здібності і таланти, красу і спритність тіла, силу розуму і благородство душевних рис ми легковажно звикли вважати своїм надбанням і гадаємо, що можемо розпоряджатися їм на власний розсуд.

Але ж усе перелічене вище – теж не наше. Усе це – теж наше майно, отримане від Господа. Після не такого вже довгого часу Він запитає кожного з нас, як ми розпорядилися цим довіреним нам багатством. Чи розтратили ми його заради власного задоволення або все-таки встигли роздати тим, хто потребував нашої допомоги? Не від нашого багатства чи бідності, а від відповіді на це запитання і залежатиме доля кожного з нас у вічності.

Автор: Олександр Ткаченко

Бог і ми