Богословські суперечки

“Милосердя важливіше за знання Біблії, точніше її текстів”, – вважає Михайло Лукін . . .

Часом доводилося стикатися із суперечками між вірними (і не дуже вірними) на тему: «Чия віра правильна?». Чесно кажучи, у цих порожніх балачках немає нічого доброго, адже вони якщо не порушують, то вже точно не відповідають заповіді Господній: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35), – а про яку любов може йти мова, коли сперечальники в спробі довести істинність саме своєї «віри» доходять ледь не до екстазу і готові зробити все, «щоб вогонь зійшов з неба» (Лк. 9:54) на їхнього опонента? А люди зовнішні до Церкви часто стають свідками цього неподобства та роблять відповідні висновки. Висновки невтішні для Церкви Христової та самих вірних.

І коли в черговий раз стаю свідком цих загалом нікому не потрібних суперечок (хоча хтось вважає, що вони ще й як потрібні, що ж – це їх право), завжди на думку спадають слова Матері Терези: «Давайте зробимо щось прекрасне для Господа!», а заразом спливає в пам’яті образ милосердного самарянина, на якого хочу звернути вашу увагу.

«І ось один законник встав і, спокушаючи Його, сказав: Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне? Він же сказав йому: в законі що написано? Як читаєш? Він сказав у відповідь: люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого – як самого себе. Ісус сказав йому: правильно ти відповідав; так роби – і будеш жити. Він же, бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній? На це Ісус сказав…» (Лк. 10:25-30), – певно, не треба далі наводити текст Христової притчі, її добре знають навіть люди, які не сильно «дружать» з Біблією. Але чи «дружать» з цією Вічною Книгою особи, які тільки і шукають приводу довести всім: передусім собі, а вже потім – оточенню, що їх «віра правильна»? Адже законник теж ніби добре знав Писання, от лише… не міг втілити його в житті. Чи міг, але просто не хотів?

Безумовно добре знали Писання священик і левит з Христової притчі, але пройшли повз. Натомість «практичне» богослов’я явив постраждалому ненависний і зневажений правовірними юдеями самарянин, який для початку просто «змилосердився» над понівеченим перехожим, а вже потім вжив необхідних заходів. Виходить, що милосердя важливіше за знання Біблії, точніше її текстів.

– Авжеж, – скажуть згадані ревнителі «правільної віри», – адже сказано в Біблії: «Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, – то я ніщо» (1Кор. 13:2).

– Саме так, – можна відповісти таким знавцям, – а що, у свою чергу, заважає вам самим виявляти милосердя ближнім?

Вже так склалося, що людина або виявляє милосердя ближнім або ж доводить «правильність» своєї віри: передусім собі, а вже потім – оточенню. Робити це одночасно в людини просто забракне сил. Та і бажання в неї теж не спостерігатиметься.

То яку діючу особу з Христової притчі ви виберете для себе особисто? Роль священика і левита, або ж все ж таки роль милосердного самарянина? Вибирати все одно доведеться, бо інакше вам припаде роль понівеченого перехожого. Таке теж у житті часто трапляється. Із «священиками» та «левитами» теж.

Автор: Михайло Лукін