Про те, що немає насправді нічого поганого в тому, щоб освячувати плоди землі на церковні свята, роздумує редакція сайту . . .

Багато православних знає, що 1 серпня треба освячувати мед чи бджолині стільники, а 6 серпня – яблука (чи виноград, як сучасний замінник яблук). Знають і багато хто робить, але навіщо це роблять насправді мало хто може відповісти.

Загалом, церковна практика освячувати різні роди людської діяльності має дуже давню традицію. Ну, а освячення перших плодів землі має взагалі біблійне коріння, коли людям було прямо наказано Богом приносити в Храм перші плоди землі, тим самим дякуючи Йому за новий врожай. Так що в традиції освячувати зокрема мед та яблука немає нічого поганого чи суперечливого наказам Божим. Навіть, якщо сама людина не вирощує яблука (виноград) чи не тримає бджіл, тому не має власного меду.

Дехто може зауважити, що люди приносили в храм частину урожаю і залишали його там, а не забирали назад із собою, як робиться зазвичай сьогодні. Але скажіть, будь ласка, критики Православ’я, у що б перетворилися православні храми, якби люди почали залишати в них частину своїх плодово-медових приношень? Хіба що у звичайний смітник або ж продуктову крамницю з вкрай обмеженим асортиментом товарів. Чи не легше просто пожертвувати на храм певну суму грошей, що загалом люди і роблять, ніж перекладати на священика та інших служителів зайвий тягар господарських клопотів? До того ж не потрібних. Проте, ясна річ, такі доводи критиків не зупинять і не задовольнять, і через те вони шукатимуть інші недоліки та начебто невідповідності написаному в Біблії, а точніше тому, що не відповідає їх суб’єктивним уявленням, у самих вірних і Православної церкви загалом. І переконувати таких критиків і щось їм доводити цілком марна справа.

А на що варто звернути увагу, так це на те, що православні вірні часто за зовнішньою формою не помічають прихований глибинний духовний сенс. А деколи про це забувають або ж просто не знають. І не варто відразу звинувачувати в цьому духовенство, як полюбляє це робити багато хто з церковних критиків. Причина цього забуття, а швидше незнання, криється в самих людях: їм просто до всього цього байдуже. Для них куди легше прийти в певний день до храму, відстояти службу, освятити потрібні продукти і з чистим, а точніше, приспаним сумлінням попрямувати далі у своїх справах. Цим людям байдуже, що цього дня, втім, як і іншого, коли звершується православне богослужіння, Господь наш Ісус Христос під виглядом хліба і вина пропонує людям самого Себе: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6:54).

Отже, якщо зважати на ці Господні слова, ходіння в храм, відстоювання довгих і для багатьох незручних церковних служб, набуває вкрай важливої значущості: вони стають тими самими вузькими воротами і тісною дорогою, що провадять людей до життя вічного (див. Мф. 7:13,14). Але що вдієш, якщо більшість людей обирає зовсім інший, протилежний шлях, послуговуючись біблійною мовою, «прос­торі ворота і широку дорогу» (див. Мф. 7:13), які ведуть їх до погибелі. Це їх власний вибір, і відповідати за нього доведеться особисто їм. А духовенство і тим більше церковна традиція освячення плодів земних немає до цього жодного стосунку.

Редакція сайту

Усе по темі: Преображення Господнє