Чому у світі так багато зла?

Про причини появи у світі зла, про свободу вибору людини та про любов Божу розповідає протоієрей Олександр Торік . . .

А взагалі, що таке зло? Зло – це відсутність добра, те, що приносить біль, руйнування і смерть. Зло може існувати лише там, де є свобода, де є вибір між злом і добром. Так само без свободи вибору не може існувати і любов. Ще зло позначають словом “гріх”.

Гріх – це порушення заповідей Божих – Правил, які дані Богом для того, щоб люди не робили зла собі та своїм ближнім.

Бог Своїми Заповідями попереджає нас від руйнування самих себе злом, тобто гріхом, оскільки гріх і зло – це одне й те саме. І робить це тому, що Він любить нас. Але Бог, не просто певна абстрактна “Любов”. Бог Сам відкрив нам у Святому Письмі, що Він є для нас Люблячим Отцем. Єдина молитва, яка була не складена людьми, нехай навіть святими, а дана безпосередньо Самим Господом – Ісусом Христом, починається словами звернення до Отця – “Отче наш!” І, з’явившись після Свого воскресіння Марії Магдалині, Христос сказав: “Іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого”. (Ін. 20:17) Тобто важливо зрозуміти, що взаємовідносини Бога з людьми – це не просто стосунки Творця і творіння, а стосунки Досконалого Люблячого Отця зі Своїми улюбленими дітьми, нехай навіть неслухняними і злими. І ці стосунки завжди мають на меті користь для цих “дітей”, турботу про їх спасіння від загибелі і мук. Вічних мук. А зло, яке коїться навкруги, абсолютно неугодне Богові.

Але ж тоді чому воно є? Чому Бог не зробить так, щоб Його діти не могли коїти зла?

Бо Богові важливо, що б Його любили добровільно, за власним вибором. Адже любов має бути тільки добровільною, інакше це не любов! Богові угодне, коли Його діти, які добровільно, маючи можливість вибору – прийняти чи не прийняти Його батьківську любов, відповісти або не відповісти на неї власною любов’ю – за власним вибором приймають Божу любов і відповідають взаємністю. От і причина через яку Бог не може позбавити людину вибору – бути з Богом або без Нього, творити добро чи коїти зло. А кожна людина вже сама вибирає те, що ближче їй до серця, до чого схильна її душа, і тим самим вибирає або щастя в житті з Богом у Його любові або страждання в невизнанні Його. У результаті виходить, що ті, хто чинить за власним вибором зло – відкинули Бога і прийняли Його ворога – диявола.

Порожнечі в житті не буває, Христос сказав: “Хто не зі Мною, той проти Мене” (Мф. 12:30). Відповідно, той, хто не приймає у своє серце Божу любов, робить це серце місцем диявольської сутності – ненависті. І ця ненависть вже керує всіма думками, почуттями і справами такої людини, з усіма наслідками, що витікають звідси. Як для самої людини, так, і на превеликий жаль, і для її оточення.

Але чому ж так багато людей вибирає шлях зла?

Лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване…” (Єр. 17:9) – таку відповідь на це запитання дає Святе Письмо. Людське єство більш схильне до зла, ніж до добра, про що свідчить дійсність, яка оточує нас. Але Бог завжди йде назустріч тим, хто хоче Його пізнати і відчути те щастя, яке дає людині життя з Ним і в Ньому! Це, власне, і є єдине істинне щастя – жити в Богові і Його Божественній Любові разом з іншими, улюбленими Ним людьми, які у свою чергу, люблять Його. Усе інше – штучні “щастя-замінники”. Бо істинне щастя досягається працею і жертвою, іноді великою працею і великою жертвою. Тоді як продавець “щастя-замінників” – диявол – пропонує “свій товар”, начебто, за дуже незначну ціну! Тільки потім це “задурно” обертається втратою головного – істинного, непідробного щастя. А людина розплачується за цей “щастя-замінник” вічними пекельними муками!

А таким “щастя-замінником” може бути будь-що: багатство, влада, гроші, тілесне здоров’я, слава, комфорт, алкоголь, наркотики, тілесні насолоди, спорт, колекціонування, мистецтво тощо.

Самі по собі багато з цих речей зовсім не погані, а деякі бувають дуже корисними, якщо звісно, не брати такі крайнощі, як наркотики чи ще якісь протиприродні задоволення. Нещастям для людини вони стають тоді, коли в її житті вони займають місце Бога. Коли людина замість пізнання Творця і з’єднання з Ним, починає призначені для цього сили душі витрачати на досягнення якогось “щастя-замінника”, тільки в ньому одному бачити своє щастя, і покладати на нього свої надії стати щасливим! А сутність “щастя-замінників” якраз у тому, що вони не можуть дати нікому тієї повноти радості і щастя, які можливі тільки в Господі. От, здається людині – отримаю ще мільйон доларів або сто мільйонів, або мільярд, або стану великим начальником, президентом, королем, або залишу рекорд у книзі Гіннеса – і тоді досягну повного щастя! Але, досягаючи бажаного, вона раптом з’ясовує, що досягнуте зовсім не дає їй того блаженства, на яке вона розраховувала! І, як наркоманові, їй потрібна все більша і більша доза того “наркотику”, на який вона сама себе “підсадила”, попавшись на диявольську приманку! Інакше настає “ломка” – страждання, по-церковному – “пристрасть”! Ось бідолаха і женеться за підкинутою йому дияволом примарою “щастя-замінника”, все більше розтрачуючи на це душевні і тілесні сили, все сильніше втрачаючи здатність для отримання справжнього Щастя, до тих пір, поки не приходить до неї смертна година, і “ломка” не переходить у вічну фазу.

Страшно! Ще страшніше, коли відбувається підміна істинного життя в Богові її зовнішньою, формальною стороною! Адже диявол – це досвідчений “психолог” з багатотисячолітнім досвідом “роботи” з людиною, увесь життєвий досвід якої, за незначним виключенням, обмежений сьома-вісьмома десятками років. Якби Бог, по милості Своїй, не тримав диявола “на короткому повідці”, допускаючи йому спокушати людину тільки в межах її можливості за власною волею відкинути і перемогти цю спокусу, то не змогла б врятуватися від загибелі жодна людина! І цей “рогатий психолог”, бачачи схильності людини, пропонує їй ті спокуси, які найбільш відповідають бажанням її серця.

Наприклад, якщо людина схильна любити спокій і комфорт, то диявол і спокушає її лінню і роздратуванням до всього, що її комфорту і спокою перешкоджає. І не налаштовує таку людину на “трудоголізм”. Якщо людина має схильність до тілесних задоволень – обжерливості, розпусти, пияцтва – диявол прагнутиме розвивати в ній саме ці вади, а не надмірний аскетизм або прагнення провадити тверезе життя. Якщо ж він бачить, що людина тягнеться до доброго і світлого, відкидає явні вади і шукає Бога, диявол підсовує їй таку модель релігійного життя, яка не лише не з’єднує цю людину з Господом, але, навпаки, спрямовує її в гарантовану загибель! Людині, яка шукає Бога, диявол як би говорить: “Хочеш знайти Бога – йди сюди!” – і підсовує їй безліч релігійних помилок, що ведуть у сектантство, язичництво або відвертий демонізм. Чого варте тільки одне сатанинське гасло: “Бог має бути в душі, а в Церкву ходити не треба!” Це при тому, що Сам Христос сказав: “Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її”! (Мф. 16:18).

Якщо ж людина все-таки знаходить істинний шлях до Церкви Христової, входить у життя Церкви і починає вчитися будувати свої стосунки з Господом, то “рогатий психолог” і тут не дрімає! У нього на вибір безліч варіантів шляхів помилкового благочестя, йдучи якими, людина стає повною протилежністю тому ідеалу християнина, до якого її закликає Сам Христос!

Бо істинне духовне і церковне життя полягає в зміні розуму, позначене грецьким словом “метанойя” – у нас перекладеному як “Покаяння”. В очищенні душі від гріховних навичок і в надбанні нової властивості – здатності вміщувати в себе і нести іншим людям Божественну любов! Любов, про яку сказано у Святому Письмі: “Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє iстинi; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить. Любов ніколи не минає…”. (1Кор. 13:4-8). Якщо людина, у процесі свого церковного життя, не набуде перерахованих тут рис, значить, її духовне і церковне життя йде не правильним шляхом!

А правильний шлях християнського духовного життя називається “синергією” – “співпрацею” грецькою, тобто спільною роботою Бога і людини зі спасіння цієї самої людини. Без Бога, без Його допомоги, Його пророзумового водіння людина самостійно не може очистити свою душу від зла-гріха і зробити її велелюбною! Але і Бог, Який дав людині свободу вибору і відкрив їй Шлях Спасіння, не може за комір тягнути в Рай того, хто не хоче цього і чинить опір Богові. Чи диктує Господові – як Він повинен її, людину, рятувати, ніби: “Господи! Ти мене врятуй і введи в Царство Небесне! Але тільки на “Мерседесі” представницького класу, і щоб з музикою і шампанським на додаток!”

Коли хворий приходить до лікаря і той визначає в нього туберкульоз легенів, хворий має заради одужання прийняти всі умови лікування, які запропонує йому лікар. І вже точно кинути палити, бо палити і лікуватися при хворих легенях – безглузде заняття! Так і в лікуванні душі від смертоносного вірусу гріха важливо точно дотримуватися рецептів Небесного Лікаря, Який досконало володіє мистецтвом лікування людських душ від пристрастей. Від самої людини вимагається усвідомлення своєї “хвороби”, бажання зцілитися і старання при виконанні всіх рекомендацій і “лікувальних процедур”, наскільки болісними вони б не були.

А для цього треба, спираючись на Божественну допомогу, самому щосили працювати з викорчовування з себе гріховних звичок і бажань, падаючи, знову вставати, чіпляючись за цю благодатну допомогу, йти, повзти, знемагаючи до останнього подиху, але нестримно прагнучи до того ідеалу духовної досконалості, який явлений нам Богом у Синові Своєму – Ісусі Христі!

Автор: протоієрей Олександр Торік