Про неробство та діяльність

Не станемо без розбору вважати багатих щасливими, а бідних принижувати, не станемо соромитися ремесел і будемо вважати безчестям не працю, а ледарство та неробство. Якщо б праця була безчестям, то не займався би нею Павло і не хвалився б особливо нею, кажучи: “…коли я благовістую, то нічим мені хвалитися, тому що це неодмінний обов’язок мій…; проповідуючи Євангеліє, благовістую про Христа безвідплатно, не користуючись моєю владою в благовістуванні” (1Кор. 9:16,18). Якщо б ремесло було безчестям, то він не наказав би, щоб той, хто не хоче трудитися, то нехай і не їсть (2Сол. 3:10).

Лише один гріх спонукає до безчестя; а його зазвичай породжує ледарство, і не один тільки, і два або три, але всякий взагалі порок. Тому і хтось премудрий, показуючи, що ледарство спричинило всяке зло, і, ведучи розмову про слуг, говорить: “Використовуй його для праці, щоб він не залишався в неробстві” (Сир. 33:28). Бо що вузда для коня, то праця для нашої природи. Якщо б неробство було добром, то все родила би земля незасіяна і необроблена; але вона не родить нічого. Колись Бог звелів їй породити все без обробітку; та тепер не робить так, а заповів людям запрягати волів і тягти плуг, і проводити борозну, і кидати насіння, і багатьма іншими способами доглядати і виноградну лозу, і дерева, і насіння, щоб заняття працею відволікало душу працюючих від усякого зла.

Спершу, щоби показати Свою силу, Він влаштував так, що все відбулося без наших зусиль: “Нехай вирощує земля зелень…”, – сказав Він (Бут. 1:11), і відразу все зацвіло; та потім не так, але звелів, щоб земля родила за допомогою і нашої праці, щоби ти знав, що Він увів працю для нашої користі і нашого блага. Хоча покаранням і мукою здаються слова: “У поті лиця твого будеш їсти хліб” (Бут. 3:19), та насправді вони – певне повчання і напоумлення, і ліки від ран, котрі постали від гріха. Тому і Павло ненастанно працював не лише вдень, а й навіть уночі. Це він проголошує, коли каже про себе: “…вночі і вдень працюючи, щоб не обтяжити кого з вас” (1Сол. 2:9). І не задля задоволення лише та душевного відпочинку він працював, як чинять багато хто з братій, але докладав такої старанності до роботи, що міг допомагати іншим. “Самі знаєте, – говорить він, – що потребам моїм і тих, що були зі мною, послужили ці руки мої” (Діян 20:34). Чоловік, котрий повелівав бісами, котрий був учителем всесвіту, котрому ввірено було опікування всіма живущими на землі, котрий з великим старанням піклувався про всі церкви, які знаходилися під сонцем, про племена, народи і міста, працював вдень і вночі і нітрохи не відпочивав від цієї праці; а ми, не маючи і найменшої частини клопотів його, або навіть не в змозі і уявити їх, постійно проводимо життя в неробстві. Яке ж ми матимемо виправдання, скажи мені, чи яке прощення?

Через те всякого роду зло увійшло в життя, і багато хто вважає великим достоїнством – не займатися своїми ремеслами, і надзвичайним соромом – здатися обізнаним у чомусь подібному. А Павло не соромився водночас тримати ніж у руках і зшивати шкури, і розмовляти з людьми пошанованими, але навіть хвалився цим, коли приходили до нього тисячі славетних і знаменитих людей; і не лише не соромився робити це, але й у своїх посланнях, ніби на мідному стовпі, сповіщав про своє ремесло. Так, чому він спершу навчився, тим займався і пізніше, і після того, як піднесений був до третього неба, після того, як перенесений був у рай, після того, як чув від Бога невимовні слова; а ми, не гідні й підошов його, соромимось того, чим він хвалився; і, согрішаючи щоденно, не навертаємося і не вважаємо це безчестям, а того, щоби жити праведними трудами, уникаємо, як чогось безсоромного і смішного. Яку ж, скажи мені, ми матимемо надію спасіння?

Тому, хто соромиться, треба соромитися гріха, – образити Бога і зробити щось не належне, а ремеслами і працею слід навіть хвалитися. Бо таким чином через заняття працею ми і дурні помисли легко виженемо з душі, і допомагатимемо нужденним, і не станемо непокоїти двері інших, і виконаємо закон Христа, Котрий говорить: “Блаженніше давати, ніж приймати” (Діян 20:35). Для того нам і дані руки, щоб ми і собі допомагали, і калікам надавали, по можливості, все необхідне з нашого майна; отже, якщо хтось живе в неробстві, то, хоча б він і був здоровий, він нещасніший за одержимих гарячкою; цих можна вибачити, бо вони хворі тілесно і можуть знайти співчуття; а тих, хто соромить тілесне здоров’я, справедливо ненавидять усі, як тих, хто порушує закони Божі і чинить шкоду трапезі немічних і робить свою душу гіршою. Бо не лише в тому зло, що тоді, коли належало б живитися власними засобами та власною працею, вони непокоять домівки інших, але вони і самі стають гіршими за всіх.

Ні, істинно немає нічого на світі, що б не псувалося б від неробства. Так, вода стояча загниває, а текуча і та, котра всюди розливається, зберігає свою доброту; і залізо, яке лежить без руху, стає слабшим та гіршим і точиться іржею, а те, котрим користуються, набагато корисніше і гарніше, виблискує не гірше будь-якого срібла; і земля, котра залишена в спокої, як кожен може побачити, не родить нічого доброго, а лише погані трави і терни, і будяк, і безплідні дерева, а та, котру обробляють, рясно родить поживні плоди. Загалом кажучи, будь-яка істота від неробства псується, а від притаманної їй діяльності стає корисною. Отже, знаючи все те, скільки шкоди від неробства і скільки користі від діяльності будемо першого уникати, а останнього триматися, щоб нам і нинішнє життя прожити благопристойно, і нужденним допомагати своїм майном, і, удосконаливши свою душу, отримати вічні блага.