Божа критика

Христос і Хананеянка, Матіа Преті

Про причини, через які Спаситель жінку-хананеянку, порівняв із собакою, роздумує Михайло Лукін . . .

«І, вийшовши звідти, Ісус пішов у землі Тирські і Сидонські. І ось жінка-хананеянка, вийшовши з тих місць, закричала Йому: помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується. Але Він не відповідав їй ні слова. І підійшли ученики Його і благали Його: відпусти її, бо кричить нам услід. Він же сказав у відповідь: Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого. А вона, підійшовши, вклонилася Йому і каже: Господи, допоможи мені. Він же сказав у відповідь: недобре взяти хліб у дітей і кинути псам». (Мф. 15:21-26), – зазвичай, це біблійне місце намагаються розтлумачити якось алегорично, не буквально. І недарма.

Людям якось ніяково, що Христос, Який, як відомо з Біблії, «тростини надламаної не переломить, і льону, що димить, не загасить» (Іс.43:3), тобто є надзвичайно делікатним, назвав нещасну мати хворої дівчинки, нехай, дещо наполегливу у своєму проханні (цікаво, хто не буде наполегливим у питанні про зцілення власної дитини?), тільки подумайте: собакою! Ясна річ, що це образа. Це зрозуміло навіть тим людям, які не знають що на Близькому Сході і понині собак вважають нечистими тваринами, тобто те саме, якщо б Ісус цю жінку назвав би свинею.

Як таке можна винести? Але нещасна мати змогла, адже стояло питання життя і здоров’я її коханої донечки: «Вона сказала: так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх. Тоді Ісус сказав їй у відповідь: о жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш. І зцілилася дочка її у ту ж мить» (в. 27,28). Споглядаючи це, можна дійти до зовсім непередбачуваних висновків (і повірте, багато хто до подібних висновків доходить). Як, наприклад: що прояв віри – це терпіти знущання і образи оточення, що в цілому відповідає біблійному «якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу» (Мф. 5:39), але, щоб шукати спеціально приводи для того, щоб з тебе кепкували та знущались, щоб тим самим «посилити» власну віру – це вже точно не відповідає Біблії. І стосовно підставляння щоки, адже про це сказав сам Ісус, Який потім назвав нещасну мати хворої дівчинки собакою! Якось не дуже все це збігається з Його висловлюванням про підставляння щоки.

Дійсно не збігається, якщо б Спаситель говорив лише про підставляння щоки, а говорив Він взагалі про багато речей, зокрема про те, «що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мф. 12:36,37). А також про те, що «якою мірою міряєте, такою відміряється й вам» (Мф. 7:2). Виходячи з цих віршів, можна дійти до висновку, що свого часу ця хананеянка не дуже приязно ставилася до євреїв, «овець дому Ізраїлевого», як про них висловився Спаситель. А неприязнь, більш за все, проявлялася в зневажливих епітетах, якими вона іменувала ізраїльтян, зокрема порівнюючи їх з собаками. Про що їй Ісус і нагадав.

Звісно, це лише припущення, проте яке добре пояснює, чому Спаситель так начебто зневажливо поставився до цієї жінки. Він просто нагадав їй, що не можна так ставитися до людей загалом, а тим більше до Богом обраного народу, а почувши з її вуст каяття, негайно зцілив її дочку. Так, це припущення, але воно може стати добрим уроком для всіх нас: що варто стежити за словами (і думками), щоб з часом не почути Божу критику на власну адресу.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 17 неділя після П’ятидесятниці