Як миро надає благодаті тим, хто помазується ним, так і добре слово. Тому і сказав хтось: “Ім’я твоє – як розлите миро” (П. п. 1:2). Воно – добре слово – наповнює тих, хто слухає, своїми пахощами. Якщо ж ти скажеш образливе слово, якщо засмутиш брата, то засмутиш не його, а образиш Духа Святого. “І не ображайте, – говорить Апостол, – Святого Духа Божого, яким покладено на вас печать у день вiдкуплення” (Еф. 4:30).

Нехай ці слова, як печать, лежать на твоїх вустах; не знищуй цих знаків. Вуста, відзначені Духом, нічого непристойного не промовляють. Не говори: не важливо, якщо я промовлю погане слово, якщо ображу того чи іншого. Саме тому це і велике зло, що ти вважаєш його незначним. Бо зло, яке вважають незначним, легко залишають знехтуваним, а залишене знехтуваним, воно збільшиться, а збільшившись, стане невиліковним. В тебе вуста відзначені Духом! Згадай, яке перше слово ти вимовив після свого народження (при хрещенні), згадай про гідність твоїх вуст.

Ти називаєш Бога своїм Отцем і водночас обмовляєш свого брата? Подумай про те, чому ти називаєш Бога своїм Отцем. По природі? Але саме тому ти не міг би назвати Його так. За доброчесність? Ні, і не за це. Чому ж? Через одне людинолюбство Боже, через Його благосердя, через Його велику милість. Отже, коли ти називаєш Бога Отцем, то май на думці не лише те, що, ображаючи брата, ти чиниш недостойно цього благородства, але й те, що ти маєш це благородство через милосердя Боже. Не сором же свого благородства, – яке ти сам отримав через милість, – жорстоким поводженням зі своїми братами. Називаєш Бога своїм Отцем і ображаєш свого ближнього? Це не властиво сину Божому! Справа сина Божого – пробачати ворогам, молитися за своїх мучителів, проливати кров за тих, хто ненавидить його. Ось що гідно сина Божого: своїх ворогів, невдячних, злодіїв, безсоромних, підступних – зробити своїми братами і наступниками, а не те, щоб своїх братів ображати, ніби яких невільників.

Подумай, які слова вимовляли вуста твої, якої вони удостоюються трапези: подумай, до чого вони торкаються, що куштують, яку приймають їжу. Ти вважаєш, що, лихословлячи свого брата, ти не чиниш поважного злочину? Як же в такому випадку ти називаєш його братом? А якщо він тобі не брат, то як же ти говориш: “Отче наш”? Бо слово “наш” вказує на множинність облич. Подумай, з ким ти стоїш під час таїнств: з херувимами, з серафимами. Серафими не лихословлять, але їх вуста мають лише одну роботу – славословити і прославляти Бога. Як же ти прославлятимеш Бога? Як будеш разом з ними говорити: “свят, свят, свят”, після того як промовляв своїми вустами – лихослів’я? Скажи мені: якщо б царську посудину, котра завжди наповнюється царськими стравами і призначена для такого вживання, хто-небудь зі слуг використав для нечистот, чи посмів би він після цього знову ставити разом з іншими, котрі вживають при царському столі посудинами і цю, наповнену нечистотами? Зовсім ні. Саме таке і лихослів’я, таке і зневажання ближнього!

“Отче наш!” і чи це лише ти промовляєш? Вникни і в наступні слова: “що єси на небесах”. Зараз ти сказав: “Отче наш, що єси на небесах”, – і ці слова збудили тебе, відкрили твою думку, підказали, що ти маєш Отця на небесах. Не роби ж і нічого не кажи земного. Вони вознесли тебе в небесний чин, приєднали тебе до небесного образу. Навіщо ж ти звергаєшся додолу? Стоїш перед престолом Божим і лихословиш! Невже ти не боїшся, що Цар вважатиме твій вчинок за образу Себе? Коли раб перед нашими очима наносить удари іншому рабові і обмовляє його, то навіть якщо б він робив це по праву, ми ображаємося через це і приймаємо такий вчинок як образу себе. А ти, поставлений разом з херувимами перед престолом Божим, наважуєшся ображати свого брата? Чи бачиш ці святі посудини на святій трапезі? Вони мають одне призначення; хто ж насмілиться використати їх на інше? А ти – святіше від цих посудин і – набагато святіше! Навіщо ж ти поганиш себе і поливаєш брудом? Стоїш на небесах і вдаєшся до лихослів’я? Живеш з ангелами і віддаєшся лихослів’ю? Удостоївся цілувати Господа і лихословиш?

Бог прикрасив твої вуста стількома ангельськими піснями, удостоїв їх цілунків не ангельських, але тих, які перевищують ангельські, – Своїх цілунків і Своїх обіймів, і ти віддаєшся лихослів’ю? Залиш це, прошу тебе. Така поведінка призводить до великого лиха і не властива душі християнській. Невже ми не переконали тебе своїми словами, не присоромили? В такому випадку необхідно налякати тебе. Послухай, що говорить Христос: “Я ж кажу вам, що всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду; а хто скаже на брата свого: “рака”, підлягає синедріону; а хто скаже: “потвора”, підлягає геєні вогненній” (Мф. 5:22). Отже, якщо Він загрожує вогнем пекельним тому, хто скаже найнеобразливіше з дошкульних слів, то чого заслуговує той, хто вимовляє більш зухвалі попрікання?

Навчимо свої вуста промовляти гарні слова. Звідси постає велика користь, а від лихослів’я – шкода. Тут не треба витрачати грошей: приставимо до вуст двері і засув, будемо гризти самі себе, як тільки з нашого язика зірветься образливе слово; будемо молити Бога, молити ображеного нами, щоб нам не страждати безневинно, тому що ми засмутили себе, а не його. Звернемося до лікування, до молитви і до примирення з ображеними. І якщо ми повинні зауважувати таку обережність у словах – то тим паче в ділах будемо до себе строгими. Чи будуть це твої друзі, хто б не був той, на кого ти лихословив і кого обмовляв, проси в них для себе прощення. Будемо знати, принаймні, що лихослів’я є гріхом. Бо якщо це будемо знати, то швидше позбудемося його. Бог же миру нехай збереже ваш розум і язик, і нехай захистить міцною стіною, – своїм страхом, у Христі Ісусі і Господеві нашому, з Яким слава Отцю, разом зі Святим Духом, завжди, нині і повсякчас, і навіки-віків.

Зібрання повчань