Якщо б страх не був благом, то ні батьки не приставляли б наглядачів до дітей, ні законодавці начальників до міст. Що жахливіше геєни? Та немає нічого кориснішого від боязні її, бо страх геєни приносить нам вінець царства. Де страх, там нема заздрості; де страх, там не мучить сріблолюбство; де страх, там згасає гнів, угамована зла похіть, викорінена всяка безумна пристрасть. І як у домі воїна, постійно озброєного, не насмілиться з’явитися ні розбійник, ні злодій, ні інший подібний лиходій: так, коли і страх охопить душі наші, жодна з ницих пристрастей не може легко увійти в нас, але всі відходять і втікають, гнані звідусюди силою страху.

І не лише цю одну користь отримуємо ми від страху, але й іншу, набагато більшу від цієї: він не тільки відганяє від нас злі пристрасті, але і вводить з великою слушністю всяку чесноту. Де страх, там і турбота про милостиню, і ревність до молитви, сльози теплі та безупинні, і стогнання, що виражають велику журбу. Ніщо так не винищує гріха, а чесноті не сприяє рости та процвітати, як безнастанний страх. Тому, хто не живе в страху, неможливо бути доброчесним; так як і тому, хто живе в страху, неможливо грішити. Якщо б страх не був благом, Христос не прорік би багатьох і тривалих настанов про тамошні покарання та муки.

Страх є не що інше, як стіна і огорожа, і фортеця непохитна; а нам потрібен великий захист, бо звідусюди багато засідок, як Премудрий каже: “Затям бо, що ходиш серед сітей і що валами міськими походжаєш” (Сир. 9:13). Він не сказав: “дивись”, але “затям”. Чому ж він сказав “затям”? Бо сіть, говорить, прикрита: це-бо і сіть, коли смерть не являється відкрито, і загибель не явна, але приготована прихованою з усіх боків; тому, говорить “затям”. Потрібна тобі велика обачність і старанна обережність: бо, як діти прикривають сіть землею, так і диявол гріхи – житейськими насолодами. Але “затям”, ретельно досліджуючи; і якщо трапиться прибуток, не дивися лише на прибуток, але досліджуй ретельно, чи не ховається гріх і смерть у цьому прибутку; і якщо побачиш це – біжи геть.

Коли трапиться насолода і приємність, не дивися лише на приємність, але старанно вивідай, чи не сховалось у глибині насолоди якесь беззаконня; і якщо знайдеш – відійди. Чи радить хтось, чи лестить, чи догоджає, чи обіцяє почесті або щось інше, все досліджуватимемо старанно і оглядатимемо зі всіх боків, чи немає нам якої шкоди, чи немає якої небезпеки від поради, чи почесті, чи послуги; не будемо захоплюватися швидко і необдумано. Якщо б була лише одна або дві сіті, легко було б уникнути їх; але щоб показати їх численність, послухай, як говорить Премудрий: “Затям бо, що ходиш серед сітей”. І не сказав: “біля сітей ходиш”, але: “серед сітей”.

З обох боків, говорить, у нас прірви; з обох боків підступи. Прийшов ти на площу, побачив ворога, і – запалився гнівом від одного лише погляду; побачив друга, котрий користується повагою, і – позаздрив; побачив бідного, і – зневажив його, знехтував ним; побачив багатого, і – позаздрив; побачив кого-небудь ображеним, і – засмутився; побачив того, хто образив, і – обурився; побачив вродливу жінку, і – захопився. Бачиш, любий, скільки сітей; тому і сказав Премудрий: “Затям бо, що ходиш серед сітей”. І вдома – сіті, і за столом – сіті, і на зібраннях – сіті. Нерідко хтось довірливий скаже необдумано між друзями якесь слово, котрого вимовляти не слід було б, і заподіє таку біду, що зруйнує цілий дім.

Отже, розглядатимемо речі з усіх боків. Часто і жінка буває сіттю для неуважних, часто – діти, часто – друзі, часто – сусіди. Для чого ж, скажете, стільки сітей? Для того, щоб ми не прагнули до земного, але шукали небесного. І птахів упіймати нелегко, доки вони літають високо в небі: так і ти, доки прагнутимеш до небесного, нелегко будеш упійманий сіттю чи іншою якоюсь хитрістю. Диявол є птахолов; будь же вище тенет його. Той, хто зійшов високо, не дивуватиметься земному. Коли піднімемося ми на вершину гори, нам здається малим і місто, і стіни; а люди, які ходять по землі, здаються мурашками. Так, коли і ти піднімешся до високих помислів любомудрості, ніщо на землі не зможе вразити тебе; але, як дивишся ти на небесне, то все здається тобі нікчемним: і багатство, і слава, і могутність, і шана, і все інше.

Так і Павлу все здавалося незначним, і блиск нинішнього життя (вважав він) непотрібнішим за трупів. Тому він і вигукував так: “…для мене світ розп’ятий” (Гал. 6:14); і нас напоумлює він цими словами: “… про горнє помишляйте” (Кол. 3:2). Про яке горнє говориш ти? Чи про те, де сонце, де місяць? Ні, говорить. Де ж? Де ангели, архангели, херувими, серафими? Ні, говорить. Так де ж? “… де Христос сидить праворуч Бога” (Кол. 3:1). Отже, послухаємося і будемо ненастанно роздумувати над тим, що, як пташці, котра потрапила в сіті, немає користі від крил, і даремно та марно б’є вона ними, так і тобі немає користі від розуму, якщо ти підпав під владу злої похоті; скільки би не бився, ти знаходишся в полоні. Для того крила в птахів, щоб уникали сітей; для того і розум у людей, щоб уникали гріха.

Яке ж матимемо вибачення, яке виправдання, якщо ми не розумніші безсловесних? Пташка, раз спіймана в сіть і з неї звільнена, і лань, котра потрапила в тенета і потім втекла, не легко потраплять у них знову, бо досвід для тієї та іншої буває вчителем обережності; а ми, і часто будучи спіймані одним і тим самим гріхом, впадаємо в нього; і напрочуд розумні, не наслідуємо передбачливість і обережність безсловесних. Скільки разів, наприклад, побачивши жінку, терпіли ми тисячу бід, поверталися додому зі збудженою похіттю і мучилися впродовж багатьох днів; проте не напоумлюємося, та, ледве залікувавши попередню рану, знову впадаємо і потрапляємо в ту саму сіть, і за коротке задоволення очей терпимо постійне і тривале лихо.

Отже, пізнаємо сіті і будемо оминати їх; пізнаємо урвища і не наближатимемося до них. Ми будемо в повній безпеці, якщо станемо уникати не лише гріхів, але й того, що здається не вартим уваги, а буває приводом до гріха. Наприклад, сміх і жартівливі слова не здаються явним гріхом, а ведуть до явного гріха: часто від сміху народжуються погані слова, від поганих слів – ще більш паскудні справи; часто від слів та сміху – лайка та ображання, удари і рани, від ударів і ран – смертельні влучання та вбивства. Отже, якщо бажаєш собі добра, уникай не лише образливих слів і поганих справ, – не лише ударів, ран і вбивств, але навіть і невчасного сміху і жартівливих слів; бо вони бувають коренем наступних зол.

Тому Павло каже: “Ніяке гниле слово нехай не виходить з уст ваших” (Еф. 4:29; 5:4); бо воно, хоча й само по собі здається незначним, але буває для нас причиною великих зол. Знову ж, веселість не є явним та відкритим гріхом, але вчиняє нам багато зол: пияцтво, шаленість, зажерливість, хижацтво. Людина марнотратна і та, котра догоджає своєму череву, часто змушена буває і красти чуже, і захоплювати більше, і чинити насилля. Отже, якщо уникнеш веселості, то відбереш привід і до зажерливості, і до пияцтва, і до хижацтва, і до тисячі зол, і надовго відсічеш корінь гріха. Тому і Павло сказав: вдова… “сластолюбна живою померла” (1Тим. 5:6).

Знову ж, ходити на видовища, дивитися на кінські ристалища і грати в кості для багатьох не здається злочином, але все це вводить у життя тисячу зол. Присутність на видовищах породжує перелюб, непоміркованість і всяку безсоромність; перегляд кінських ристалищ призводить до суперечок, лайки, ударів, образ, ворожнечі постійної; любов до гри в кості часто буває причиною лихослів’я, втрат, гніву, лайки і тисячі інших, ще більш тяжких зол. Отже, будемо уникати не лише гріхів, але і того, що здається неістотним, але веде і зваблює нас до гріхів.

Зібрання повчань