Християнство – спокуса і безумство. Як не дивно, ці слова належать не комусь із супротивників християнства, а одному з найвідданіших християнських проповідників і місіонерів – святому апостолові Павлу. “А ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллінів безумство” (1 Кор. 1:23), – писав апостол у Посланні до християн грецького міста Коринф. Адже і правда, у християнстві багато дивного. Христос каже в Євангелії від Матфея: “Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його” (Мф. 6:33). Для сучасного суспільства, та і не тільки сучасного, дані Христом пріоритети були чимось неприйнятним і незрозумілим. Чи простіше – йшли всупереч звичному життєвому устрою.

“Ми знайшли Того, про Якого писали Мойсей у законі і пророки, Ісуса, сина Йосифа, з Назарета” (Ін.1:45), – каже апостол Філіп Нафанаїлу, закликаючи його стати учнем Ісусовим. Мойсей і пророки писали про Месію, про прийдешнього Царя Ізраїльського. Давайте уявимо, якого Месію і Царя могли чекати жителі Іудеї часів Христових. Практично кожен – хтось таємно, хтось відкрито – бажав скидання ярма римської влади, влади римського імператора, війська якого підтримували “порядок” і при необхідності контролювали сплату податків. Кожен житель Іудеї хотів свободи. І образ обіцяного Месії був образом визволителя від ненависних загарбників. Адже і Мойсей колись за велінням Божим вивів євреїв з єгипетського рабства в Землю обітовану. Але Месія з Назарету призвав до абсолютно іншого: “Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде” (Мк. 8:34). Візьми свій хрест, візьми на себе страждання, шукай Царства Божого, але шукай його не в скиданні і зміні чогось зовнішнього – влади, суспільства і тому подібного, але передусім – у зміні себе.

Такий “шлях до успіху”, виражаючись сучасною мовою, пропонує Євангеліє. “Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її. Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить?” – продовжує Христос слово про несення хреста (Мк. 8:35,36).

Повторюючи з разу в раз слова Христові в Євангелії від Марка, Церква проповідує “спокусу… і безумство”. Хрест, розп’яття, смерть – з точки зору світу страшний і безславний кінець. Але християнство з якихось дивних причин підносить знаряддя однієї з найстрашніших страт, яку тільки могла придумати людина.

Для християнства Хрест став знаком перемоги. Перемоги над самим собою. Адже спочатку християни – перші учні Христові – не повірили в те, що Христос “переміг”: апостоли не повірили жінкам, які бачили відвалений від гробу камінь і чули слова Ангелів: “Чого шукаєте Живого між мертвими?” (Лк. 24:5), два учні на дорозі з Єрусалиму в місто Еммаус роздумували про трагізм розчарування в тому, що їх Учитель виявився не Тим, Ким Його багато хто вважав. І Сам Христос пояснює їм, що саме так і “належало постраждати” Месії. Приймаючи Хрест, християнин приймає віру в Розіп’ятого, приймає віру в те, що через розп’яття, через страшну смерть Бог звільняє світ від гріха. Христос “до своїх прийшов, і свої Його не прийняли” (Ін. 1:11).

Світ витіснив Бога на хрест. Здавалося, що світ переміг Бога, вигнав Його зі свого життя: “Спаси себе!” – кричав натовп на Голгофі. Але Христос приймає страждання до самого кінця, до самої смерті, щоб із смерті “засяяло” життя світу. “Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Ін. 3:16).

Хрест – це символ любові Бога до людини. Любові, що тягнеться до самих глибин смерті. І саме із смертних глибин, до яких зійшов Христос, починається нове життя.

Прославлення Хреста Христового є прославлення любові, нового життя, прославлення надії, що дарована нам Богом. Надії “не загинути”, бо Сам Бог прийняв смерть, щоб ми мали життя. Ім’я Христове невіддільне від Хреста і Воскресіння. Схиляючись перед Хрестом, перед стражданням Христа, ми схиляємося і перед таємницею Воскресіння. Розп’яття і Хрест – не кінець усього. Це початок нового життя, початок Царства Божого, початок Церкви.

Радість Хреста стає радістю Церкви, радістю кожного, хто приходить у Церкву. Там, де Хрест, там любов. Любов треба розділити з кимсь, інакше вона перетворюється на егоїзм, у хибне почуття, у помилку. Бог розділив Свою любов з людиною. Розділив її у Своїй смерті на Хресті. “Полюби Бога твого… і ближнього твого як самого себе”. Хрест допомагає нашій любові. Той, Хто полюбив нас, дійшовши заради цієї любові до смерті, дарував цю любов кожному. Кожному, хто бажає відгукнутися на заклик Хреста…

Автор: священик Василь Куценко

Просто Хрест