Два образи хреста

Хрест з давніх часів співвідносився із стратою, причому з одним з найжорстокіших її видів. Розп’яття на хресті було не просто смертним вироком для злочинця, ця страта була ганебною, і до неї присуджували тільки рабів. Вільних громадян Риму ніколи не розпинали на хресті. Це була не просто страта, але страшна наруга, приниження і найбільш тяжкий спосіб позбавлення людини життя. Ми повинні пам’ятати про це і сьогодні.

Але ми, люди віруючі, розуміємо, що Господь Ісус Христос Своєю особистою волею обрав хресну смерть заради нашого спасіння. І в цьому вільному перейнятті на Себе хресної муки і смерті, хресної ганьби і приниження, полягає рятівна жертва Ісуса Христа по відношенню до людського роду, Його спокутний подвиг. Це та любов, якою Бог так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного віддав, щоб світ був Ним врятований. Тому коли ми носимо на собі хрест, коли хрестами ми прикрашаємо храми, коли ставимо хрест на могилу християнина, коли ми осяюємо себе хрестом, усе це і є свідоцтво незбагненної Божественної любові.

Своїм хрестом Господь явив, що Його любов завжди доходить до кінця, і що у Своїй любові до людини Спаситель здатний прийняти те, що абсолютно невластиве Богові – смерть. Адже Бог – це життя і Він чужий смерті. Для Бога смерть також чужа, як чужа пітьма для світла. Так от Господь переймає людську смерть на Себе для того, щоб дати людині Своє життя. У цьому сенсі образ хреста являється для нас вже не образом страти, не образом знаряддя смерті, а образом дару життя, який ми отримуємо завдяки любові Бога до кожного з нас.

Перейняти на себе хрест

Для християн поняття хреста пов’язане із самим життям. Хрест не є для Церкви якимсь окремим елементом її, символом або спогадом Божественної жертви. Хрест – це єдине явище, єдиний сенс. Людина, яка приймає Божественну любов по відношенню до себе через хресну смерть Спасителя, має бути готова чимось відповісти на це Богові. Бог приносить у дар людині Самого Себе і здійснюється це через розп’яття. У відповідь людина приносить Богові саму себе. Це ми і називаємо нашим хресним життям, духовним хрестом. Це те, про що каже Сам Господь в Євангелії: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її» (Мк. 8:34-35).

І кожного разу на богослужінні в кінці єктенії, тобто прохання, ми говоримо: «І все життя наше Христу Богові віддамо». Як Христос віддав за нас усе Своє життя, так і ми маємо бути готові віддати Богові все своє життя. У цьому, власне, і полягає сенс перейняття на себе хреста.

Бог і наші страждання

Бог не радіє стражданням людства. Господь прийшов у цей світ, щоб вилучити людину із страждань. Вони не посилаються Богом, а є результатом відпадання людини від Нього, результатом того спотворення світу, в якому перебуває людство після гріхопадіння. Страждання чужі як такі Божій природі.

Проте, без жодного сумніву, страждання в житті людини зустрічаються. Питання тільки в тому, наскільки людина може їх прийняти і понести гідно, з молитвою і зустріти в них Самого Христа. Важливо побачити у своїх стражданнях присутність Бога, бо Він, узявши на Себе страждання людей, є присутнім і в кожному особистому нашому стражданні. Там, де страждає людина, поряд з нею перебуває Бог.

Якщо в людини вистачає мужності, віри, любові, довіри до Бога, то саме тоді у своїх стражданнях людина і зустрічає розіп’ятого Христа. І тоді людина в них може уподібнитися Богові. У цьому сенсі ми і можемо назвати людські страждання – несенням хреста.

Але не всяке страждання може бути несенням хреста. У випробуваннях людина може відкидати Бога, ганьбити Його, бунтувати проти Бога, ненавидіти і себе, і інших, впадати у відчай і втрачати віру. У даному випадку, не можна назвати це несенням хреста, бо хрест рятує людину, а не губить.

Автор: Протоієрей Алексій Умінський

Просто Хрест