Справа у виборі

“Ми стоїмо перед вибором: чи нарікати нам на Бога або ж призвати Його на допомогу”, – вважає редакція сайту . . .

У зв’язку з трагічними подіями, що на превеликий жаль нині відбуваються в Україні, у багатьох людей можуть виникнути нарікання відносно Бога. Нарікання можуть мати вигляд скарг стосовно Його всемогутності чи милості, та інших рис про які часто можна почути з церковних кафедр. У багатьох взагалі можуть виникнути сумніви стосовно існування Творця, чи, принаймні, відносно того, чи є Йому якесь діло до нас. У цьому насправді немає нічого нового: з подібними питаннями та претензіями людство стикалося протягом всієї історії, і хресна смерть Спасителя стала Божою відповіддю на подібні претензії та запитання.

Богові є діло до нас, до того ж до такої міри, що Він поклав життя Сина Свого, «щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16). Але така жертва не прибрала болю і страждань, які і до нині панують у світі… Втім, слід зауважити, доки не прибрала, адже настане мить, коли Бог буде жити разом з вірними Йому людьми і «вони будуть Його народом, і Сам Бог з ними буде Богом їхнім. І витре Бог усяку сльозу з очей їхніх, і смерти не буде вже, ні плачу, ні крику, ні недуги вже не буде, бо колишнє минуло» (Одкр. 21:3,4). Але це настане згодом, а доки… ми стоїмо перед вибором: чи нарікати нам на Бога, нарікати навіть до такої міри, що бути готовим відкинути Його, або ж призвати Його на допомогу, щоб Він допоміг нам перенести всі наші болі і страждання.

Між іншим, на користь другого варіанту свідчать Господні слова, які були проголошені через пророка Ісаю за багато століть до Христового приходу, і які згодом Спаситель відніс на власну адресу: «Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим, і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю, проповідувати літо Господнє сприятливе» (Лк. 4:18,19). Крім того, не варто забувати Христового заклику до всіх людей, яких осягнули болі та страждання: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:28-30).

Здавалося, це лише слова, які начебто нічого не значать, але це слова втіхи і розради, і не просто втіхи і розради, а саме Божої втіхи і розради, а як відомо, «не буває безсилим у Бога ніяке слово» (Лк. 1:37). Так було в новозавітні часи, так само відбувається і зараз, адже «Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13:8), і як Він допомагав людям під час Свого земного служіння, так само Він готовий допомогти і нині, вже після Свого Вознесіння. Єдина умова – це віра в Божу спроможність нам допомогти. Як це чудово ілюструє наступний євангельський епізод:

«І ось прийшов чоловік на ім’я Іаїр, який був начальником синагоги; і, припавши до ніг Ісусових, благав Його увійти до нього в дім; бо у нього була єдина дочка років дванадцяти, і та помирала. Коли ж Він йшов, народ тиснув Його. І жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, витратила на лікарів усе своє майно і в жодного не змогла вилікуватися. І, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і вмить кровотеча у неї зупинилась…» (Лк. 8:41-44). – Що ж сталося? Жінка зцілилася лише від одного дотику до Ісуса, «бо говорила (сама до себе): якщо доторкнусь хоч до одежі Його, то видужаю» (Мк. 5:28).

Але віра була потрібна не тільки дивом зціленій жінці, але і Іаїру, адже не дійшовши з Ісусом до дому, він дізнався про смерть дочки, «Ісус же, почувши це, сказав йому: не бійся, тільки віруй, і спасенна буде. Прийшовши в дім, не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоана і Якова та батька і матері тієї дівчини. Всі плакали і ридали за нею (за звичаєм наймали спеціальних плакальниць, щоб хоча б трохи утішити горе). А Він сказав: не плачте, вона не вмерла, але спить. І глузували з Нього, знаючи, що вона вмерла. Він же, виславши всіх геть, узяв її за руку і виголосив: дівчино, встань. І повернувся дух її, і воскресла вмить, і Він звелів дати їй їсти» (Лк. 8:50-55).

Отже, в обох випадках була потрібна віра в те, що попри всі несприятливі обставини та негаразди, Бог здатен допомогти. Таку саму можливість, яку мали кровоточива жінка та Іаїр, ми маємо і сьогодні. Вибір залишається за кожним з нас: чи звернутися за Божою підтримкою і допомогою, чи нарікати на Нього, або ж, як варіант, ставити під сумнів сам факт Його існування. І якщо в першому випадку отримаємо розраду та допомогу, то в другому випадку на них навряд чи вдасться розраховувати. Але, знову ж таки, уся справа у виборі, який має робити кожен з нас.

Редакція сайту

Усе по темі: 24 неділя після П’ятидесятниці