Що заповідає Бог і диявол, і які властивості цих заповідей?

Люди не стільки захоплюються благодіяннями, скільки напоумлюються страхом. Але прекрасні і великі мужі та приятелі Божі нічого цього не потребують. Таким був Павло: він не думав ні про царство, ні про геєну. Ось що значить любити Христа; це означає не бути найманцем, не дивитися на благочестиве життя, як на заробіток і на торгівлю, а бути істинно доброчесним і робити все лише через одну любов до Бога.

Яких же варті ми сліз, коли на нас лежить такий великий обов’язок, а ми не стараємося, і, як купці, прагнемо здобути Царство Небесне? Так багато нам обіцяно, а ми і при всьому цьому не слухаємо! З чим порівняти таке озлоблення? Люди, одержимі божевільною пристрастю до грошей, кого б не зустріли – чи ворогів, чи рабів, чи найлютіших своїх супротивників, негідних людей, – як тільки надіються отримати через них гроші, – зважуються на все: і лестять, і прислуговують, і стають рабами, і вважають їх найшановнішими людьми, аби тільки щось отримати від них; надія отримати гроші робить те, що вони ні на що не дивляться.

А Царство Небесне не має того значення в нас, яке мають гроші; або краще, не має і однієї долі того значення. Тим часом і обіцяне воно не якоюсь звичайною особою, а Тим, Хто незрівнянно вище самого Царства. Якщо ж і обіцяне Царство, і дає його сам Бог, то, очевидно, вже багато значить і отримати його від такої особи. А в нас, тим часом, буває те саме, якщо б царя, котрий, після безлічі інших благодіянь, хоче зробити нас своїми спадкоємцями поряд з власним сином, ми стали зневажати; а начальнику розбійників, котрий був причиною досить багатьох бід і для нас, і для наших батьків, котрий сам сповнений зла і зганьбив і нашу славу, і наше спасіння, стали кланятися, якщо він покаже нам хоча б один гріш. Бог обіцяє нам Царство, і ми зневажаємо Його; диявол готує нам геєну, а ми шануємо його. То – Бог, а це – диявол. Але подивимося на саму різницю їхніх заповідей.

Якщо б навіть нічого цього не було, якщо б, тобто, то не був Бог, а це – диявол, якщо б перший не готував нам Царства, а останній – геєни, самої властивості їхніх заповідей чи не достатньо було б для того, щоби спонукати нас бути в спілці з першим? Що ж заповідає той та інший? Один – те, що покриває нас соромом, а інший – те, що робить нас славними; один – те, що наражає на незліченні біди та ганьбу, а інший – те, що дає велику відраду. Насправді, подивися, один говорить: “…навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим” (Мф. 11:29); а інший говорить: будь жорстоким та суворим, гнівливим та дратівливим, будь швидше звіром, ніж людиною.

Подивимося, що корисніше, що благотворніше. Але не лише це май на увазі, а думай про те, що один з них – Бог, а інший – диявол. Тоді особливо ж виявиться те, що корисніше, і торжество буде більше. Адже не той турботливий, хто дає накази легкі, а хто заповідає корисне. І батьки дають накази тяжкі, однаково, як і пани своїм слугам; але тому саме одні з них батьки, а інші – пани; а поневолювачі і губителі заповідають усе протилежне. Втім, що заповіді Божі не лише корисні, але й приносять утіху, це видно з наступного. Який, на твій погляд, стан людини роздратованої і людини незлобивої та сумирної? Чи не правда, що душа останньої схожа на безлюдне місце, де панує велика тиша, а душа першої – на галасливу площу, де страшний крик, де погоничі верблюдів, мулів, віслюків голосно кричать на перехожих, щоб їх не задавити? Або ще, чи не походить душа останньої на міську торгову площу, де сильний гамір, де одні ображають, а інші терплять образи? А душа першої схожа на вершину гори, де віє легкий вітерець і куди падає чистий промінь сонця, звідки ллються прозорі струмки потоків і де зустрічаєш багато чудових квітів, як на весняних луках і в садах, які красуються рослинами, квітами і дзюркотливими потоками.

Якщо тут і буває якийсь звук, то це – звук приємний, котрий приносить велику втіху тому, хто його чує. Тут або співочі птахи сидять вгорі на гілках дерев, і коники-стрибунці, солов’ї та ластівки злагоджено виспівують якийсь один концерт; або тихий вітер, злегка торкаючись гілок дерев, часто видає звуки, схожі на звук флейти або на крик лебедя; або лука, вкрита трояндами та лілеями, котрі схиляються одна до одної і вилискують синявою, являють ніби синє море під час легкого хвилювання. Одним словом, тут можна знайти багато подібностей; подивишся на троянди, – подумаєш: бачиш райдугу; подивишся на фіалки, – подумаєш: бачиш хвилююче море; подивишся на лілеї, – подумаєш: бачиш небо. І не очима лише насолоджуєшся тут при вигляді такого видовища, але й самим тілом. Тут людина здебільшого знаходить для себе відраду та відпочинок, так що скоріше вважає себе на небі, ніж на землі.

Є тут і інший звук, – коли вода невимушено котиться з вершини ущелинами і, злегка вдаряючись об камінці, що зустрічаються дорогою, тихо журчить і таку розливає радість по наших членах, що невдовзі і сон, від котрого мимоволі опускаються члени, сходить на очі наші. Ви із задоволенням слухаєте мою розповідь і, можливо, навіть зачарувалися місцевістю? Але ж душа великодушної людини ще незрівнянно приємніша, ніж ця безлюдна місцевість. І я не тому торкнувся цієї подібності, щоби описати вам луки або щоб похвалитися красномовством, але щоб ви, побачивши з опису, яка велика насолода людей великодушних, – побачивши, що і спілкування з людиною великодушною дає незрівнянно більше і втіхи, і користі, ніж життя в подібних місцях, намагались наслідувати таких людей. Насправді, якщо від такої душі не виходить і дихання бурхливе, а лише лагідні та привітні слова, істинно подібні до тихого віяння легкого вітерця, самі переконання, в яких немає нічого брутального, а, навпаки, чується щось схоже на спів пташок, то чи не правда, що це краще? Віяння слова не на тіло падає, а оживляє душу.

Не так швидко лікар, якого би він не доклав старання, позбавить хворого від гарячки, як чоловік великодушний подихом слів своїх охолоджує людину роздратовану, охоплену гнівом. Але що я кажу про лікаря? І розжарене залізо, опущене в воду, так швидко не втратить своєї теплоти, як чоловік запальний, якщо зустрінеться з душею терплячою. Але як співочі птахи на базарі не мають майже ніякої ціни, саме так і наші переконання вважаються пустими словами для людей роздратованих. Отже, сумирність приємніша, ніж гнів та лють. Та не лише це май на увазі, але і те, що одне заповідано дияволом, а інше – Богом. Бачите, я не даремно сказав, що, якщо б то не був диявол і Бог, самі заповіді були б вже достатні для того, щоб відволікти нас від диявола.

Чоловік сумирний і сам собі приємний, і іншим корисний; а гнівливий – і сам собі неприємний, і іншим шкідливий. Дійсно, нічого немає гіршого від чоловіка гнівливого, нічого немає тяжчого, нічого нестерпнішого, нічого ганебнішого; так, як і навпаки, – немає нічого приємнішого від людини, котра не вміє гніватися. Краще жити зі звіром, ніж з такою людиною; звіра лише раз приборкаєш, і він назавжди залишається таким, яким його навчили бути; а цього, скільки не приборкуй, він знову оздоблюється, бо лише на один раз змириться. Як відрізняється погідний і світлий день від пори сльотливої і надто сумної, так і душа людини, котра гнівається, – від душі людини сумирної. Але ми зараз ще не будемо розглядати ту шкоду, яка походить від людей роздратованих для інших, а подивимося на шкоду, яку вони чинять самі собі.

Звичайно, і це вже неабияка шкода, якщо ми заподіємо якесь зло іншому; але на це ми поки що не звертатимемо уваги. Який кат може понівечити до такого ступеня боки? Які розжарені рожни можуть так сколоти тіло? Яке божевілля може настільки позбавити нас здорового глузду, скільки позбавляє гнів та лють? Я знаю багатьох, котрі стали хворими через гнів; і найжорстокіші гарячки, здебільшого, бувають від гніву. А якщо ці пристрасті настільки шкідливі для тіла, то, подумай, наскільки шкідливі для душі. Не розраховуй на те, що ти цього не бачиш; але подумай, що якщо і те, що (тіло) приймає зло, терпить таку шкоду; яку ж шкоду отримає те, що (тобто душа) його породжує? Багато хто від гніву втратив зір; багато хто захворів найтяжчою хворобою. Навпаки, людина великодушна легко переносить все. Але незважаючи на те, що диявол дає нам такі тяжкі накази і в нагороду за те пропонує геєну, незважаючи на те, що він, диявол і ворог нашого спасіння, все ж ми більше слухаємо його, ніж Христа, хоча Христос – наш Спаситель і благодійник і пропонує нам такі заповіді, котрі і приємніші, і корисніші, і благотворніші, котрі приносять велику користь і нам, і тим, хто з нами живе.

Немає нічого гіршого від гніву, любий! Немає нічого гіршого недоречної роздратованості. Гнів не терпить зволікання; це бурхлива пристрасть. Часто трапляється, що в гніві інший скаже таке слово, для винагородження котрого потрібне ціле життя; або зробить таку справу, котра руйнує все його життя. Адже те і жахливо, що за короткий час, через один вчинок, через одне навіть слово гнів часто позбавляє нас вічних благ і робить марними незліченні зусилля. Тому, благаю вас, вжийте всі заходи для того, щоб приборкати цього звіра.

Це я сказав про смиренність та гнів. Але якщо хто стане розмірковувати і про інші пороки і чесноти, наприклад, про зажерливість та нехтування багатства, про розпусту та чесноту, про заздрість та добродушність і порівняє їх одне з одним; той пізнає, що і тут є різниця. Бачили ви, як чітко з одних заповідей відкривається, що один заповідаючий – Бог, а інший – диявол? Будемо ж коритися Богові і не станемо ввергати себе в безодню, але поки є ще час, намагатимемося омити все, що поганить душу, щоби сподобитися вічних благ, по благодаті і людинолюбству Господа нашого Ісуса Христа, з Котрим Отцю, разом зі Святим Духом, слава, влада, честь, нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.