Слово третє про несення хреста

Залишилося ще пояснити вам третій вид хреста, рятівного для нас, – хрест відданості волі Божій. Скажу і про нього слово-друге.

Слово-друге, бо повне про нього вчення перевершує сили мої. На хрест цей сходять вже досконалі християни. Вони і знають його; і говорити про нього могли б ясно, повно і з силою. Іншим же де говорити так? А не згадати не можна, щоб хто з вас, здолавши одну-другу пристрасть і дещо заспокоївшись від тривог зсередини, не подумав, що усе вже зробив, що вимагається і що очікується від християн.

Ні, і при цьому не все ще зроблено. Хто навіть себе зовсім очистив від пристрастей, не зробив ще головної дії християнської, а тільки приготувався до неї. Очистив ти себе від пристрастей: принеси ж тепер себе чистого Богові в жертву чисту і непорочну, яка одна і личить Йому Пречистому. Подивися на Голгофу. Там хрест розсудливого розбійника є хрест очищення себе від пристрастей, а Хрест Господній є хрест жертви чистої і непорочної. І він є плід відданості волі Божій – беззаперечній, повній, безповоротній. Хто возніс на хрест Спасителя нашого? Це відданість. У саду Гефсиманському молився Господь наш Ісус Христос, нехай мимо пройде чаша; але рішуче завершив: «Втім, не як Я хочу, а як Ти» (Мф. 26:39). Від слова Його: це Я, падають ті, що прийшли зв’язати Його. Але потім вони ж в’яжуть Його. Чому? Бо Він Сам Себе раніше зв’язав відданістю волі Божій. Під хрестом творіння усе здригається і життя померлі приймають; а Він нерухомий перебував на хресті: бо віддав дух Свій Богові. Такі і усі, хто виріс у мужа досконалого, що досягли міри зростання в нас повноти Христової. Вони усі бувають розіпнуті, так би мовити, на волі Божій. На ній прибиті всякий їх метушливий рух, і думка, і бажання. Чи цих останніх, у звичайному сенсі і вигляді, зовсім немає в них: своє усе в них померло, знищене будучи волею Божою. Що рухає їх, це є Божий помах, Боже навіювання, які тільки для них одним відомим чином відбилися в серці їх, визначають усю їх діяльність. Св. Апостол Павло стосовно себе зображує цей стан так: «Я співрозп’явся Христові, і вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2:19,20). Щойно співрозп’явся він Христу, – він Апостол, муж досконалий, перестав вже жити сам; але став жити в ньому Христос. Чи він став у такому положенні, про яке пише в іншому місці: «Бог створює в нас і хотіння, і діяння за Своїм благоволінням» (Флп. 2:13). Це верх досконалості християнської, до якої тільки здатна досягти людина. Це є передпочаток майбутнього стану після воскресіння, коли Бог буде усім в усіх. Чому усі, що удостоюються досягти його, нерідко перебувають у протиріччі з усіма порядками земного перебування і – або зазнають гоніння і муки, або стають і шануються блаженними, або віддаляються в пустелі. Але в усіх цих видах зовнішньої участі їх, внутрішнє їх одне: єдині, з єдиним Богом перебуваючи в серці. Ним єдиним живуть і діють, ховаючись у внутрішній, якнайглибшій безмовності, при досконалій відсутності всяких рухів своїх. Кажуть, що високо в останніх межах атмосфери нашої припиняється всякий рух стихій земних. Там спокійно перебуває одна всесвітня стихія. Це образ тих, які співрозп’ялися Христу, перестали жити своїм життям і почали жити тільки Христом, або інакше зійшли на хрест відданості волі Божій, яка одна перебуває і діє в них із запереченням всяких метушливих розсудів і дій.

Більше не маю вам сказати нічого про це. І це сказано, щоб тільки натякнути вам, що ось де кінець, ось де треба нам бути і чого досягти, і щоб, знаючи це, ви сприймали усе, що не маєте і не робите доброго, вважати ні в що, якщо не дійшли до цієї, нам визначеної і від нас очікуваної, висоти духовного життя. Багатьом гадається, що християнство те саме, що і інші види життя; а воно не те. Зачинається воно покаянням, зріє боротьбою з пристрастями, завершується через співрозп’яття Христу чистої внутрішньої людини, зануренням у Богу. «Ви померли, – каже Апостол, – і життя ваше сховано з Христом у Бозі» (Кол. 3:3). Тут усе здійснюється усередині, незримо для людей, і відоме тільки совісті і Богові. Зовнішнє тут ніщо. Воно є кінцева пристойна оболонка, але не рішучий свідок, і тим менш виробник внутрішнього. Зовнішня показова поведінка як часто буває прекрасною зовнішністю труни, повної кісток!

Це відаючи, станемо браття і сестри, на Голгофі біля хрестів і почнемо застосовувати себе до них і їх до себе, який до кого припаде. Симон Киринейський, який несе хрест Господній, є образ тих хрестових носіїв, які зазнають зовнішніх скорбот і поневірянь. Кого зображує розсудливий розбійник розіпнутий і кого Господь на хресті, я щойно сказав перед цим: перший зображує тих, хто бореться з пристрастями, а Господь – мужів досконалих, що розіп’ялися у вірності Богові. А хрест злого розбійника кого зображує? Зображує тих, які служать пристрастям. Пристрасті їх мучать, терзають, розпинають на смерть, не даючи жодної розради і жодної благої надії. За цими ознаками приміряй всякий до себе хрести, і сам себе за ними визначай, хто ти – чи Симон Киринейський, чи розсудливий розбійник, чи імітатор Христа Господа чи розбійник злий, що пристрастями себе мучить?

Яким себе знайдеш, такого і кінця собі чекай. Я тільки додам: викиньте ви з голови, ніби можна шляхом утішного життя стати тим, ким личить нам бути в Христі. Втіхи якщо бувають в істинних християн, то абсолютно випадково; найпоказовіший же характер життя їхнього є страждання і хвороби, внутрішні і зовнішні, довільні і мимовільні. Багатьма скорботами личить увійти до царства, і в те, яке всередині з’являється. Перший крок тут перелом волі від злого до добра, що становить серце покаяння, відбивається смертельним болем від рани скрухи, з якої потім сочилася кров задля продовження боротьби з пристрастями, і яка закривається вже після надбання чистоти, що зводить християнина на хрест співрозп’яття з Христом у волі Божій. Усе – скорбота і хвороби і тяготи. Можна сказати так: розрада є свідоцтво непрямого шляху, а скорботність – свідоцтво шляху правильного.

Подумуючи про це, радійте, хрестові носії! А вам що ті, хто тішиться? Слово Авраама до багача в притчі про багача і Лазаря. Тут ви тішитеся, а інші страждають заради Христа і закону Його святого; а на тому світі буде навпаки: ті, що йдуть хресним шляхом, тішитимуться, а ті, що тішилися, страждатимуть. Ви кажете звичайно: от і повеселитися ніби не можна, або якесь собі дозволити задоволення. Та ви головне раніше зробіть, а потім дозволяйте і це. А то в іншого тільки і справи, що – нині бал, завтра театр, там гуляння, та веселе читання і бесіда, та розваги різні, – перехід від одних приємностей до інших. А про головне, про те, як досягти того, чим має бути всякий християнин і помислів немає. Якого ж плоду чекати від такого життя? Те внутрішнє наше до Бога ставлення в Христі ніби саме зрітиме, незважаючи на ці зовнішні небудови?! Як йому зріти? Чи горить свічка на вітрі? Чи збережеться життя від прийому отрути? Ні. Хочеш добра собі: кинь втіхи, вступи на хресний шлях покаяння, перегори у вогні саморозп’яття, загартуйся в сльозах скрухи сердечної, – і станеш золото або срібло або камінь дорогоцінний, і свого часу будеш узятий небесним Отцем на прикрасу Його дуже світлих і премирних чертогів. Амінь.