Ніщо не може так приборкувати і стримувати нас, як смиренномудрість, коли, тобто, ми буваємо скромні, покірливі і ніколи ніскільки не думаємо про себе. Знаючи це, і Христос, коли приступив до проповіді Свого вчення, почав з напучування до смиренномудрості, і, відкривши вуста, спочатку постановив цей закон такими словами: “…блаженні убогі духом” (Мф. 5:3).

Хто збирається будувати великий і розкішний будинок, той кладе і фундамент відповідний, щоб він міг витримати тягар, котрий згодом лежатиме на ньому: так і Христос, починаючи зводити в душах учнів великий дім любомудрості, наперед покладає напучування до смиренномудрості, як міцну та непохитну основу, – першу і нижню частину оселі, знаючи, що, коли ця чеснота вкоріниться в серцях слухачів, то і всі інші чесноти можуть вже безпечно творитися. Тому, якщо в людини відсутня ця чеснота, тоді вона даремно і без користі буде трудитися, хоча і звершить усі інші чесноти. Як чоловік, котрий побудував дім на піску, хоча і багато працював, але не отримав користі, тому що не заклав міцної основи: так, скільки би хто не звершив добрих справ, без смиренномудрості занапастить і зіпсує все. А смиренномудрість, розумію, не те, що на словах і на язиці, а те, що в серці, від душі, у совісті, – що бачити може один Бог.

Ця чеснота одна і сама по собі достатня для умилостивлення Бога, що і довів митар. Не маючи нічого доброго, він не міг похвалитися добрими справами, але сказав лише: “Боже, будь милостивий до мене, грішного!” (Лк. 18:13) і вийшов праведнішим за фарисея; а втім, це були слова ще не смиренномудрості, але щирого визнання. Смиренномудрість полягає в тому, якщо людина, визнаючи в собі великі досконалості, зовсім не думає про себе; а визнання – у тому, коли людина, будучи грішником, сама визнає це. Якщо той, котрий не усвідомив у собі нічого доброго, визнавши те, чим він був, так схилив Бога на милість, то якою відвагою будуть сповнені ті, котрі могли б вказати на безліч своїх чеснот, приховують, однак, всі вищезгадані і зараховують себе до числа останніх.

Так вчинив і Павло: будучи першим серед усіх праведників, він називав себе першим серед грішників, і не лише називав себе так, але й був переконаний у цьому, дізнавшись від Учителя, що і зробивши все те, що наказано, ми повинні називати себе рабами, котрі нічого не варті (Лк. 17:10). Ось у чому полягає смиренномудрість! Наслідуйте Павла ви, у котрих добрі справи; а митаря ви, котрі обтяжені гріхами. Визнаватимемо себе такими, якими є насправді; битимемо себе в груди і примушуватимемо душу свою не думати про себе. Якщо ми будемо в такій прихильності, то вона послужить нам достатнім приношенням та жертвою, як і Давид сказав: “Жертва Богові – це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш” (Пс. 50:19). Не сказав лише “смиренним”, але й “скорботним”; а скорботне переломлене, і вже не може, навіть якщо захоче, піднятися догори.

Так і ми, не лише упокоримо нашу душу, але й засмутимо; а вона засмучується, якщо постійно пам’ятати про свої гріхи. Коли так впокоримо її, вона, якщо і захоче, не буде в стані піднятися до гордості, бо совість, подібно до узди, стримуватиме її від пихи, приборкуватиме і здержуватиме у всьому. Таким чином зможемо ми знайти і благодать у Бога: “ Скільки ти великий, стільки смиряйся, і знайдеш благодать у Господа” (Сир 3:18). А хто знайшов благодать у Бога, той не відчує жодної неприємності, але може і тут, з Божою допомогою, легко перенести всі нещастя й уникнути уготованих там грішникам покарань, бо благодать Божа буде йому всюди передувати і у всьому сприяти добру. Амінь.

Зібрання повчань