У свято Введення в храм Пресвятої Богородиці знаходжу своєчасним запропонувати вам настанову про молитву, – головну справу храму. Храм є місце молитви і терен її розвитку. Для нас Введення в храм є введення в дух молитовний. І серце благоволить Господь іменувати храмом Своїм, куди входячи розумно, чекаємо Його, сходження до Нього підносячи, як благовонне паління фіміаму. Будемо ж вчитися як цього досягти?!

Збираючись у храм, звичайно, ви молитеся. І тут звершуючи молитву, певно, і удома не залишаєте її. Тому надмірно було б говорити вам про наш обов’язок молитися, коли ви молитеся; але ніяк, гадаю, не надмірно вказати вам два-три правила про те, як здійснювати молитву, якщо не в науку, то в нагадування. Справа молитви є перша справа в християнському житті. Якщо стосовно звичайного порядку справ вірне прислів’я: вік живи, вік вчися; то тим більше воно застосовне молитви, дія якої не повинна мати перерви, і міри якої не мають межі.

Пригадую мудрий звичай древніх святих, за яким вони, вітаючи один одного при побаченні, – не про здоров’я і не про що інше запитували, а про молитву, кажучи: як йде, або як діє молитва? Дія молитви в них була ознакою життя духовного, – і вони іменували його диханням духу. – Є дихання в тілі, – живе тіло; – припиниться дихання, – припиняється життя. Так і в дусі. Є молитва, – живе дух; немає молитви, – немає життя в дусі.

Не всяке проте звершення молитви або молитвослів’я є молитва. – Стати перед іконою – удома, або тут – і покладати поклони – не є ще молитва, а приналежність молитви; читати молитви на пам’ять, або по книжці, або слухати когось іншого, хто читає їх – ще не є молитва, – а тільки засіб або спосіб виявлення і збудження її. Сама молитва є виникнення в серці нашому одного за другим благоговійних почуттів до Бога, – почуття самоупокорення, відданості, дяки, славослів’я, прощення, старанного припадання, скрухи сердечної, покірності волі Божій та ін. Уся турбота наша має бути про те, щоб, під час наших молитов, ці і подібні до них почуття наповнювали душу нашу, щоб, коли язик читає молитви, або вухо слухає, а тіло покладає поклони, серце не було порожнім, а в ньому перебувало якесь почуття до Бога спрямоване. Коли є ці почуття, молитвослів’я наше є молитва, а коли ні, – вона ще не є молитвою.

Здається, що б простіше і природніше для нас, як не молитва, або до Бога сердечне спрямування? А, між тим, воно не у всіх і не завжди буває. Його слід збудити і збуджене зміцнити, або, що те саме, потрібно виховати в собі дух молитовний. Перший до цього спосіб є – читальне, або слухацьке молитвослів’я. Звершуй, як слід, молитвослів’я, – і неодмінно збудиш і зміцниш сходження в серці твоєму до Бога, або увійдеш до духу молитовного.

У молитовниках наших поміщені молитви св. отців – Єфрема Сирина, Макарія Єгипетського, Василія Великого, Іоанна Златоустого та інших великих молитовників. Будучи сповнені духом молитовним, вони виклали вселене цим духом у слові і передали те нам. У молитвах їх рухається велика сила молитовна, і хто усією увагою і старанністю вдається до них, той, через закон взаємодії, неодмінно скуштує сили молитовної, у міру зближення настрою свого із молитовним змістом.

Щоб молитвослів’я наше зробити для нас дієвим засобом до виховання молитви, потрібно так звершувати його, щоб і думка і серце сприймали зміст молитов, його складових. Вкажу для цього три найпростіші прийоми: не приступай до молитвослів’я без попереднього, хоча короткого, приготування, – не звершуй його абияк, а з увагою і почуттям, і не негайно після закінчення молитов переходь до звичайних справ.

Нехай молитвослів’я є в нас звичайнісінька справа, але ніяк не можна, щоб воно не вимагало приготування. Що звичайніше за читання або писання для тих, хто уміє читати і писати? – між тим, проте, сідаючи писати або читати, не водночас починаємо справу, а зволікаємо дещо перед тим, принаймні, стільки, щоб поставити себе в потрібне положення. Тим більше потрібні перед молитвою підготовчі до молитви дії, – особливо тоді, коли передуюче заняття було зовсім з іншої сфери, ніж до якої відноситься молитва.

Отже, – приступаючи до молитвослів’я, уранці або увечері, постій трохи, або посидь, або походи, і потрудися в цей час протверезити думку, відвернувши її від усіх земних справ і предметів. Потім помисли, хто Той, до Кого звернешся ти в молитві, і хто ти, хто має почати тепер це молитовне до Нього звернення, – і відповідно тому збуди в душі настрій самоупокореного і благоговійним страхом пройнятого перебування перед Богом у серці. У цьому усе приготування – благоговійно стати перед Богом, – мале, але не малозначне. Тут створюється початок молитви; добрий же початок – половина справи.

Так встановившись усередині, стань потім перед іконою і, дещо поклавши поклонів, – починай звичайне молитвослів’я: слава Тобі, Боже наш, слава Тобі! – Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, прийди і вселися в нас та ін. Читай неквапом, – у всяке слово вникай, і думку всякого слова до серця доноси, супроводжуючи те поклонами. У цьому уся справа читання молитви, Богові приємного і плодоносного. Вникай у всяке слово і думку слова до серця доноси, – інакше – розумій, що читаєш і зрозуміле відчувай. Інших правил не потрібно. – Ці два – розумій і відчувай, виконані як слід, прикрашають всякі молитвослів’я повною гідністю і надають йому усю плідну дію.

Читаєш: очисти нас від всякої скверни, – відчуй скверноту свою, забажай чистоти, і з надією візьми її в Господа. Читаєш: І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, – і в душі своїй усім прости, і серцем, яке усе усім простило, проси собі в Господа прощення. Читаєш: нехай буде воля Твоя, – і в серці своєму абсолютно віддай Господу долю твою і беззаперечно вияви готовність благодушно зустріти усе, що Господу угодне буде послати тобі. Якщо так діятимеш при всякому вірші молитви твоєї, то в тебе буде належне молитвослів’я.

Щоб успішніше можна було звершувати його таким чином, – от що зроби: 1) май молитовне правило, з благословення духовного отця твого, – не велике, а таке, яке міг би ти виконувати неквапом, за звичайного перебігу твоїх справ; 2) перш ніж молитися, у вільний час учитуйся в молитви, що входять у твоє правило, зрозумій кожне слово і відчуй його, щоб тобі наперед знати, що при якому слові має бути в тебе на душі, а ще краще, якщо покладені молитви завчиш напам’ять. Коли зробиш так, то під час молитвослів’я легко тобі буде розуміти і відчувати. Залишиться одне утруднення: думка усе відволікатиметься на інші предмети. Тут от що потрібно: 3) потрібно застосувати зусилля на збереження уваги, знаючи наперед, що думка відволікатися буде.

Потім, коли під час молитви вона відволічеться, – поверни її; знову відволічеться, – знову поверни; – так всякий раз. Але всякий же раз, що прочитано буде під час відволікання думки, – і отже, без уваги і почуття, – знову прочитувати не забувай; – і хоч би думка твоя кілька разів відволікалася на одному місці, кілька разів читай його, поки не прочитаєш з поняттям і почуттям. Здолаєш одного разу це утруднення, – іншим разом, можливо, воно не повториться, або повториться не в такій силі. – Так слід чинити, коли думка відволікається і розсіюється. Але може бути і те, що інше слово так сильно подіє на душу, що душі не хотітиметься тягнутися далі в молитвослів’ї, і хоч язик читає молитви, а думка усе повертається назад, до того місця, яке так подіяло на неї.

У такому разі: 4) зупинися, не читай далі; а постій з увагою і почуттям на тому місці, живи ним душу свою, або тими помислами, які воно викликатиме. – І не поспішай себе відривати від цього стану; – так що, якщо час не терпить, залиш краще недокінченим правило, а цього стану не розоряй. Він осяватиме тебе, можливо, і весь день, як Ангел-хранитель! Такого роду благодатні дії на душу під час молитвослів’я означають, що дух молитви починає впроваджуватися, і збереження цього стану є найнадійніший засіб до виховання і зміцнення в нас духу молитовного.

Нарешті, кінчиш своє молитвослів’я, – не негайно переходь до якихось занять, а теж, трохи хоч постій і подумай, що це тобою здійснено і до чого тебе це зобов’язує, стараючись, якщо дано що відчути під час молитви, зберегти те і після молитви. Втім, якщо хто точно звершить своє молитвослів’я, як слід, той і сам не захоче скоро турбуватися справами. – Така вже властивість молитви! Ще предки наші казали, повернувшись з Царгороду: хто скуштує солодкого, не захоче гіркого; те збувається зі всяким, хто добре помолився під час свого молитвослів’я. І відати потрібно, що куштування цієї солодкості молитви і є мета молитвослів’я, – і якщо молитвослів’я виховує дух молитовний, то саме через це куштування.

Якщо виконуватимете ці правила, то скоро побачите плід праці молитовної. А хто виконує їх і без цієї вказівки, звичайно, вже куштує цій плід. Всяке молитвослів’я залишить слід молитовний у душі, – безперервне продовження його в тому ж порядку вкоренить її, а терпіння в цій праці прищепить і дух молитовний. Його ж нехай подарує вам Господь, молитвами Пресвятої Володарки нашої Богородиці!

Це я вказав вам перший, початковий спосіб виховання духу молитовного, – тобто, згідно зі своїм призначенням звершення молитвослів’я, – удома уранці і увечері і тут у храмі. Але це – не все ще. Другий спосіб, якщо Бог допоможе, вкажу завтра. Амінь.

21 листопада 1864 р.

Спадщина святителя