Третє слово про молитву

Пояснив я вам коротко два види або дві міри молитви, а саме: молитву читацьку, коли молимося Богові чужими молитвами, і молитву свою уявну, коли розумно возносимося до Бога через роздуми про Нього, присвячення усього Богові і часті заклики до Нього з серця.

Але це ще не усе. – Є третій вид, або міра молитви, який і складає справжню молитву, і до якого два перші служать лише приготуванням. Саме: безперестанне звернення розуму і серця до Бога, супроводжуване внутрішньою теплотою або паланням духу. Це – межа, до якої повинні дійти молитва, і мета, яку має мати на увазі всякий молитовний трудівник, щоб не марно працювати в молитовній справі.

Пригадайте, як сказано про молитву в слові Божому, «Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси», – сказав Господь (Мф. 26:41). «Будьте тверезі, пильнуйте», – учить апостол Петро (1Пет. 5:8). «Будьте постійні в молитві, пильнуючи в ній із подякою» (Кол. 4:2); «Безперестанно моліться» (1Сол. 5:17); «Усякою молитвою і благанням моліться у будь-який час духом» (Еф. 6:18), – заповідає апостол Павло, пояснюючи в інших місцях і причину, чому так буває і так має бути, – тому, каже, що «життя ваше сховано з Христом у Бозі» (Кол. 3:3), і що Дух Божий живе в нас (1Кор. 3:16), – до Нього ж волаємо: «Авва, Отче». – З цих вказівок і заповідей не можете не побачити, що молитва не є якась одноразова, переривчаста дія, а є стан духу, постійний і безперервний, подібно до того, як постійні і безперервні в тілі дихання і серцебиття.

Поясню вам це прикладом. Стоїть сонце посеред, а навколо нього ходять усі планети наші, усі тяжіють до нього і усі невпинно звернені до нього якоюсь стороною. Але що сонце у світі речовому, то у світі духовному Бог – розумне сонце. Перенесіться думкою на небо, що побачите там? Ангелів, які, за словом Господнім, «повсякчас бачать лице Отця Мого Небесного» (Мф. 18:10). Усі безтілесні духи і усі святі на небі до Бога звернені, на Нього спрямовують розумні очі свої і відірвати їх від Нього не хочуть, унаслідок невимовного блаженства, що з’являється цим спогляданням Божим. Але що Ангели і святі роблять на небі, то нам належить привчатися робити на землі, отримувати навичку ангелоподібного безперестанного молитовного перебування перед Богом у серці своєму. Хто цього досягне, той тільки стане справжнім молитовником. Як же сподобитися такого великого блага?!

Відповім на це коротко так: треба працювати в молитві невтомно, ревниво, з надією домагаючись досягти як обітованої землі, палання духу при тверезій увазі до Бога. Працюй у молитві і – молячись про усе, більше молися про цю межу молитви – палання духу, – і вірно отримаєш шукане. Так засвідчує св. Макарій Єгипетський, який справою поніс труд і скуштував плоду молитовного. «Якщо, – каже він, – не маєш молитви, працюй у молитві, і Господь, бачачи труд твій і за трудом терплячи в ній, як старанно бажаєш ти цього блага, подасть тобі  цю  молитву» (Бесід. 19). Труд тільки до цієї межі. Коли ж займеться вогонь, – про який говорить Господь: «Я прийшов вогонь звести на землю, і як хотів би, щоб він уже запалав!» (Лк. 12:49), – тоді припиняється труд, починається легка, вільна молитва, що приносить розраду.

Не подумайте, що тут розуміється якийсь дуже високий, недосяжний для житейських людей стан. Ні. Він точне є високий стан, але досяжний для всіх. Адже і всякий іноді відчуває під час молитви прилив теплоти і старанності, коли душа, від усього відмовляючись, глибоко входить у себе і палко молиться Богові. Ось це, що часом буває, як би натхнення духу молитовного, потрібно довести до постійного стану, – і буде досягнута межа молитви.

Засіб до цього, як сказав я, труд молитовний. Коли труть дерево об дерево, воно зігрівається і дає вогонь. Так, коли і душу терти в молитовному труді, вона дає нарешті вогонь молитовний. Труд молитовний складає належне здійснення тих двох видів молитви, про які я вже казав, саме – благоговійне з увагою і почуттям здійснення звичайних наших молитвословій і потім навчання душі часто возноситися до Бога через роздуми про Нього, творення усього на славу Божу і часті звернення до Бога з серця. Молимося ми уранці і увечері: відстань велика. Якщо в цей тільки час звертатися до Бога, то, хоч і старанно хто молиться, вдень або вночі усе знову розсіється, і до молитовного часу душа знову стане холодною і порожньою, як раніше. Хай і знову старанно молитимешся, але якщо знову охолонеш і розсієшся, що користі?!

Це означатиме – творити та розоряти, творити та розоряти; тільки труд. Якщо тепер покладемо собі не лише уранці і увечері правило молитовне звершувати з увагою і почуттям, але і окрім цього ще вправлятися щодня в роздумах про Бога, кожну справу свою на славу Божу обертати і часто звертатися до Бога із серця короткими молитовними словами; то цей довгий проміжок від уранішньої до вечірньої молитви, і назад, ми наповнимо частими до Бога зверненнями, частими молитовними діями. Хоч це не буде безперестанна молитва, але молитва дуже часто повторювана, яка чим частіше повторюватиметься, тим ближче підходитиме до безперестанної. Всякий цей труд стоїть на переході до такої молитви, як необхідний ступінь. Бо покладемо, що ви виконуєте цю працю щодня, невідступно, невтомно, – дивіться, що має статися в душі вашій?

З роздумів про Бога народиться страх Божий. Бо страх Божий є сам по собі досягнення благоговійною думкою і сприйняття почуттям нескінченної Божої досконалості і дій. Із творення всякої справи нашої на славу Божу народиться пам’ятання про Бога, або ходіння перед Богом; бо ходіння перед Богом є: що б ти не робив, пам’ятай, що ти перед Богом. Нарешті, з частих закликів до Бога, або інакше з частих викидань з серця благоговійних до Бога почуттів, народиться постійне тепле закликання імені Божого.

Коли відвідають душу ці три: страх Божий, пам’ять Божа, або ходіння перед Богом, і це тепле звернення серця до Бога, або леліяння солодкого імені Господнього в серці; – тоді неодмінно займеться в серце і той вогонь духовний, про який говорив я спочатку, і принесе із собою глибокий мир, безперестанне тверезіння, живодайне пильнування. Людина вступить тоді в той стан, вище за який їй на землі і бажати не треба і який є істинний почин блаженного стану, що очікує усіх у майбутньому. Тут справою виконується те, що говорив Апостол: «Життя ваше сховано з Христом у Бозі» (Кол. 3:3).

Цих трьох і домагайтеся в молитовній праці вашій. Вони самі – нагорода праці і разом ключ від сокровенного храму Царства Небесного. Відчинивши ними двері, входять всередину, приводяться до підніжжя престолу Божого і від Отця Небесного сподобляються схвального слова, дотику і обіймів, заради яких усі кістки мовлять: «Господи – Господи! Хто подібний до Тебе?» Про це і молися в молитовній праці і зітхай кожен: «Коли ж прийду я і з’явлюся перед лицем Божим? Я шукаю лиця Твого, Господи» (Пс. 41:3; 26:8).

Охочому знати, як удосконалитися в цих трьох: страху Божому, пам’яті Божої і цьому теплому безперестанному закликанні імені Божого – коротко відповім: почни шукати, – і сама справа навчить, як знайти; тримайся лише одного закону: все те усувати, що заважає їм, до усього старанно докладати, що сприятливо їм. І цьому розрізненню справа навчить. Прикладу тільки до цієї вказівки наступне:

Коли почнете ви в серці своєму себе так мати, як має себе тіло, що з усіх боків обіймається теплотою, або коли почнете себе тримати так, як хто тримає себе перед великим лицем, із страхом і увагою, як би не образити його чим, незважаючи на дозвіл ходити і діяти вільно, або побачите, що в душі вашій починає те саме бувати до Господа, що буває в нареченої до улюбленого жениха; тоді відайте, що близький є, при дверях сокровенний Відвідувач душ наших, «і увійде, і буде вечеряти з нами».

І цих небагатьох ознак, гадаю, достатньо в керівництво для ревних шукачів. Все ж це сказано тільки з тією метою, щоб ті з вас, які стараються в молитві, знали останню межу молитви і, мало потрудившись і малого досягнувши, не подумали, що усього досягли, – не ослабіли від того в праці, і тим не поклали перешкоди подальшим сходженням ступенями молитви. Як по великих дорогах ставлять стовпи, щоб ті, хто йде і їде знали, скільки пройшли і проїхали, і скільки ще залишається; так у духовному нашому житті є свого роду вказівники, що визначають міру досконалості життя, які і позначаються тому, щоб ті, хто ревнує про досконалість, знаючи, куди дійшли і скільки залишається пройти, не зупинялися на півдорозі і тим не позбавляли себе плоду праць, який, можливо, тут і є, зроби тільки два або три повороти.

Завершу слово моє старанною молитвою, нехай дарує вам Господь розум в усьому, нехай усі досягнете «мужа досконалого, до міри зростання в нас повноти Христової». Амінь.

29 листопада 1864 р.