Не будемо ніяковіти; нехай ніхто не ремствує, бачачи порочних людей такими, котрі благоденствують. Тут немає подяки ні пороку, ні чеснотам; а якщо іноді і буває подяка пороку та чеснотам, то не за вартістю їх, не сповна, але так, ніби в передчутті суду, щоб невіруючі у воскресіння опам’яталися тут хоча б таким чином. Тому, коли ми побачимо порочного багатим, не занепадатимемо духом; коли побачимо доброчесного стражденним, не будемо бентежитися; бо в майбутньому житті – нагороди і покарання. Притім немає такої порочної людини, яка була б абсолютно порочною, але і в ній буває щось добре; однаково немає і такої доброчесної людини, котра була б абсолютно доброчесною, але і в неї бувають деякі прогріхи.

Отже, коли порочний благоденствує, то знай, що це – до загибелі власної голови його; він тут насолоджується цим для того, щоб, отримавши тут нагороду за своє невелике добро, зазнає там певного покарання. Тим більше блаженний той, хто, зазнаючи покарання тут, щоб віддати борг за всі гріхи свої, відходить звідси виправданим, чистим та невинним. Цьому навчає нас Павло, коли каже: “Через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає” (1Кор. 11:30); і ще: “віддати сатані на виснаження плоті, щоб дух спасся в день Господа нашого Ісуса Христа” (1Кор. 5:5). Пророк каже: “…тому що він від руки Господньої прийняв удвічі за усі гріхи свої” (Іс. 40:2); також Давид: “Поглянь на ворогів моїх, як багато їх і якою лютою ненавистю ненавидять мене!” (Пс. 24:19); і ще інший: “Господи! Ти даруєш нам мир; бо і всі діла наші Ти влаштовуєш для нас” (Іс. 26:12).

Все це доводить, що доброчесні отримують тут покарання за гріхи свої. А де мовиться, що порочні отримують тут добро, щоб там зазнати повного покарання? Послухай про це Авраама, котрий говорить багатому: “Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар – тільки зло” (Лк. 16:25). Які блага? Користуючись виразом “одержав твої блага” , а не “прийняв твої блага”, він показує, що обидва вони отримали по заслузі, один благоденство, а інший біди, і говорить: тому він “тішиться тут”, – бачиш його чистим від гріхів; “а ти мучишся”.

Отже, не будемо журитися, коли бачимо тут грішників, котрі благоденствують, і коли самі страждаємо, будемо радіти; бо це згладжує наші гріхи. Не шукатимемо спокійних насолод; бо Христос обіцяв скорботи учням Своїм: “Та й усі, – говорить Павло, – хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані” (2Тим. 3:12). Ніхто з мужніх борців під час боротьби не шукає насолод у банях і трапези, щедрої наїдками та вином; це властиво не ратоборцю, а чоловіку розніженому; ратоборець терпить порох, намащення єлеєм, жар сонця, труди, скорботи і важкість подвигів. Нині – час боротьби і, отож, отримання ран, пролиття крові та скорбот. Послухай, що говорить Павло: “…б’юся не так, щоб тільки бити повітря” (1Кор. 9:26).

Вважатимемо все життя наше призначеним для подвигів, ніколи не шукатимемо відпочинку, не дивитимемося на страждання, як на щось чуже для нас: бо і ратоборець, коли він здійснює подвиги, не вважає це чужим для себе. Для заспокоєння буде інший час; досягати досконалості нам треба через скорботи. Якщо немає ні гоніння, ні утиску, то в нас є інші скорботи, котрі випадають нам щоденно; якщо ми не переносимо останніх, то навряд чи перенесли б перші. Тож молитимемося Богу, щоб нам не впасти в спокусу, а коли впадемо, то будемо переносити її мужньо.

Людям нерозумним властиво наражати себе на небезпеки; а людям мужнім та любомудрим властиво стояти твердо, зазнавши небезпеки. Тому не наражатимемо себе на небезпеки без потреби; бо це – знак зухвалості, а коли нас примушують і коли вимагають цього обставини, не ухилятимемося; бо це – знак боязкості; якщо нас закликає до цього євангельська проповідь, то не будемо відмовлятися; просто без причини, без потреби і без користі для благочестя не будемо прагнути до них; бо це – похвальба і пусте марнославство; а якщо трапиться щось шкідливе для благочестя, то ніколи не відмовлятимемося, навіть якщо б треба було зазнати тисячу смертей. Не відгукуйся на спокуси, коли справи благочестя йдуть за твоїм бажанням; бо для чого накликати на себе зайві небезпеки, котрі не приносять жодної користі?

Кажу це тому, що бажаю вам дотримуватися заповідей Христа, Котрий велить молитися, щоб не впасти в спокусу, і разом велить, взявши хрест, наслідувати Його. Ці заповіді не протирічать одна одній, але дуже суголосні між собою. Отже, будь у такому настрої, в якому буває хоробрий воїн, будь завжди зі зброєю, не спи, будь тверезим, постійно очікуй ворога; втім, сам не починай битв; бо це властиво не воїну, а підбурювачу. Коли закликає труба благочестя, то негайно виходь, не шкодуй душі своєї, виступай з великою готовністю на подвиги, звергай полки супротивників, трощи обличчя диявола, зводь трофеї перемоги; а якщо благочестя не потерпає жодної шкоди, якщо ніхто не перекручує наших догматів, котрі стосуються душі, і коли ніщо не примушує тебе чинити небажане Богу, то не будь занадто ревним.

Життя християнина повинно бути сповнене кровопролиття, не пролиття чужої крові, але готовності – пролити власну кров. Тому проливатимемо власну кров, коли треба за Христа, з такою ретельністю, якби ми проливали воду, – кров і є вода, котра тече в тілі, – і скидати з себе плоть з такою готовністю, якби ми скидали одяг. А це буде тоді, коли ми не будемо чіплятися за багатство, коли не будемо захоплюватися пристрастю до благ нинішніх. Якщо ті, котрі присвятили себе тут воєнному життю, відмовляються від усього і, куди кличе війна, туди і йдуть, мандрують і охоче терплять все, то тим паче нам, воїнам Христовим, необхідно завжди бути так само готовими і так само виходити на війну з пристрастями.

Нині немає гонінь, і дай, Боже, щоб ніколи не було; але є інша брань, брань проти користолюбства, проти заздростей та інших пристрастей. Цю брань описуючи, Павло говорить: “…не проти крови і плоті” (Еф. 6:12). Ця брань чекає нас завжди; тому він хоче, щоб ми були завжди озброєними: “Для цього прийміть повну зброю Божу”, – говорить, – що може стосуватися і нинішньої пори, – і повчає, що нам треба бути озброєними завжди. Бо в нас велика брань проти язика, велика проти очей, велика проти побажань; будемо стримувати їх.

Тому він з цього і починає озброювати воїна Христового: “Отже, станьте, – говорить, – підперезавши стегна ваші істиною” (Еф. 6:14). Чому “істиною”? Бо побажання є обман і брехня, як Давид сказав: “Бо стегна мої сповнилися запаленням” (Пс. 37:8). Воно не дає задоволення, але є лише тінню задоволення. Тому будемо підперізувати стегна наші істиною, тобто істинним задоволенням, чеснотою, чесністю. Він знав зухвальство гріха, і тому напучує захищати всі наші члени. “Не може бути виправданий, – говорить премудрий, – несправедливий гнів” (Сир. 1:22); і тому Апостол заповідає нам захищатися бронею та щитом. Гнів є звір, котрий швидко нападає на нас, і треба нам багато загорож та заслонів, щоб стримати його та подолати. Саме тому в нас здебільшого груди Бог створив з кісток, ніби з якихось каменів, поклавши йому перепону, щоб гнів колись не розірвав їх, і, розірвавши, не знищив всієї людини. Він є вогонь і велика буря, так що інший член нашого тіла не виніс би його нападу. І лікарі говорять, що для того під серце підкладені легені, щоб серце, вдаряючись у ці м’які частини, ніби об губку, могло заспокоюватися, щоби воно, вдаряючись об тверді і міцні груди, не пошкодилось від частих потрясінь.

Тому нам потрібна міцна броня, щоб завжди стримувати цього звіра в спокої. Потрібен нам і шолом на голову; бо в ній знаходиться розум, і від неї можна і врятуватись, якщо вона буде робити належне, можна і загинути, якщо – неналежне. Тому Апостол і говорить: “шолом спасіння” (Еф. 6:17). Мозок за своєю природою м’який; тому він і вкритий зверху черепом, ніби якоюсь покрівлею; він буває в нас винуватцем усього доброго і злого, якщо визнає належне або неналежне. Також і ноги, і руки наші потребують зброї, не ці руки і не ці ноги, а також душевні, щоби одні виконували належне, а інші йшли, куди треба. Отже, озброїмо себе таким чином, і ми будемо спроможні подолати ворогів і прикраситися вінцем перемоги в Христі Ісусі Господеві нашому, з Котрим Отцю, разом зі Святим Духом, слава, влада, честь, нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Зібрання повчань