Про гріх
Властивості гріха. І гріх можна розглядати в трьох станах, в яких розглядалася чеснота: або: 1) як гріховна справа; чи: 2) як гріховне розташування, пристрасть або вада; чи: 3) як гріховний стан.
1) Гріх як справа гріховна
Усе, що не робиться проти святого і вічного закону Божого, є гріх: «Усякий, хто чинить гріх, чинить і беззаконня, – учить Апостол, – і гріх є беззаконня» (1Ін. 3:4). Втім, щоб це порушення закону було гріхом власне, необхідно, щоб у ньому брали участь і свідомість, і свобода. Чому гріх є свідоме і довільне порушення відомого Божественного закону, – непослух і спротив святій волі Божій (Святитель Тихон Задонський. Про істинне християнство. 2, стаття 3. 1, 40-45). Звідси видно, що він полягає не в обмеженості наших сил, а в неправдивому їх вживанні, – не в помилках розуму, неначе всякий гріх є одна нерозсудливість, але в розбещеній волі, за якою, – і бачачи добро, – коїмо зло. «Хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх» (Як. 4:17).
Гріх є найбільше і жахливе зло: 1) Ним ображається Величність Божа, перекручується закон Його вічний і незмінний; людина, яка грішить, волю свою ставить замість Божої і їй охоче кориться, не бажаючи коритися Богові; тому гріхом відділяється від Бога, як каже Пророк: «Беззаконня ваші зробили розділення між вами і Богом вашим» (Іс. 59:2); а відокремившись від Бога – Джерела життя, вона вступає у сферу смерті і під владу диявола – начальника гріхів. «Ваш батько є диявол» (Ін. 8:44), – каже Господь про злих юдеїв; і взагалі: «Хто чинить гріх, той від диявола» (1Ін. 3:8). Чому і зруйнувати це зло ніхто не міг, окрім Єдинородного Сина Божого, Який заради нас людей і заради нашого спасіння зійшов з небес і утілився. У цьому плані гріх є зло нескінченне;
2) гріх обіцяє світло, а занурює людину в пітьму: «Не пізнали», – каже Пророк про грішників, – «не зрозуміли, бо в темряві ходять» (Пс. 81:5); «Сприймаємо на дотик, як сліпі стіну, і, як без очей, ходимо навпомацки; спотикаємося опівдні, як у сутінках, між живими – як мертві» (Іс. 59:10); обіцяє вільність, а занурює в рабство: «Кожен, хто чинить гріх, є раб гріха» (Ін. 8:34); обіцяє втіхи, – а піддає нестерпній муці совісті, через що «нечестивий біжить, коли ніхто не женеться за ним», як Каїн (див.: Притч. 28:1; Бут. 4:12) або Іуда-зрадник (див.: Мф. 27:5);
3) від гріха найбезневинніше творіння страждає і зітхає, від нього відбуваються і усі тимчасові лиха: криваві війни, хвороби, голоднечі, пожежі та інше; за нього уготовані геєна, пекло і вічна мука.
Так – гріх є, як каже святий Златоуст, найогидніше, найбридкіше і найтяжче зло; він зліший за сам дух злості – диявола: бо і диявол з Ангела світлого став дияволом через гріх» (Святитель Тихон Задонський. Про істинне християнство. 2, стаття 3. 1, 44).
а) Розподіл гріхів
Гріхи, як злі дії людини, розділяються по-різному, згідно того, як вони кояться. Саме, вони називаються: 1) уявними або внутрішніми, якщо ми тільки думаємо переступити закон або подумки тішимося гріхом, – і зовнішніми або скоєними, коли злу думку свою виявляємо якимись діями. Хто з тішенням мислить про гріх і бажає скоїти його, той вже винен перед Серцевідцем, так, наприклад, «всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її», каже Спаситель, «вже вчинив перелюб з нею в серці своєму» (Мф. 5:28). Втім, з цього не треба робити висновок, щоб між уявним і скоєним гріхом не було жодної відмінності; останній більш винний за першого, бо показує в людині більше безсоромності і розбещення. Притому доки гріх ховається в серці людському, доти буває згубним тільки для неї одної, а коли виявляється в дії, то багато шкодить і іншим людям;
2) гріхи називаються нашими, якщо ми самі коїмо їх, і чужими, але зарахованими нам, якщо якимсь чином ми беремо участь у справах інших людей. Ми колись віддамо Богові звіт не лише за свої гріхи, але і за чужі, бо беручи в них якимсь чином участь, ми засвоюємо їх собі; тому Апостол перестерігає не ставати «учасником чужих гріхів» (1Тим. 5:22). Коли ми наказуємо, радимо, допомагаємо або не перешкоджаємо іншим робити щось зле, – коли своїм прикладом подаємо їм привід для гріха, – коли хвалимо злі вчинки їх, – в усіх цих і подібних випадках ми беремо участь у чужих гріхах, чому повинні і відповідати за них за мірою участі в них;
3) нарешті, гріхи називаються мимовільними, легкими і простимими, якщо порушуємо закон через невідання, необачність, – і довільними, тяжкими, смертними, коли коїмо це з повним усвідомленням і за вільною волею.
Стосовно мимовільних, легких і простимих гріхів слід зауважити наступне: а) гріхи невідання і необачності називаються мимовільними не тому, що вони зовсім не залежали від нашої волі (у тому випадку не могли б називатися і гріхами), але тому, що сталися не стільки від бажання нашого згрішити, скільки через незнання їх протизаконності, через необачність; б) гріхи ці тільки тоді бувають легкими, коли незнання про їх протизаконність, внаслідок якого вони скоєні, залежало більше від обставин, ніж від нашої провини або від випадкової неуважності до закону, а не від постійного нехтування ним; в) легкими називаються вони тільки в порівнянні з іншими, найважливішими (див.: Лк. 12:47-48), а сам у собі узятий гріх тяжкий, бо їм ображається велич Бога-Законодавця; чому всякого гріха слід ретельно остерігатися; нарешті: г) вони називаються простимими не через те, що не заслуговують на покарання або щоб відпускалися нам без покаяння; але тому, що вони легші за інші, – і людина, що коїть їх, швидше може покаятися, ніж та, яка довільно грішить.
Довільно ми грішимо, коли знаємо, що відома дія супротивна закону Божому, проте ж коїмо її, – притому за особливим бажанням. У цьому випадку гріх наш буває тяжким і смертним, бо коячи його, ми показуємо в собі неповагу до закону, охолодження любові до Бога, що становить життя нашого духу; а тому не лише гідні смертного покарання, але і дійсно перебуваємо в стані духовної смерті.
Найважливіші з тяжких гріхів є: а) гріхи проти Святого Духа, як те: протиріччя очевидній і доведеній істині і наполегливе відкидання православної віри Христової, сполучене із зухвалою хулою проти неї і неприязню до тих, хто сповідує її; надмірне і безрозсудне сподівання на милість Божу; і відчай, тобто коли хто не має надії на милосердя Боже (див.: Мф. 12:27,31,34; Мк. 3:29-30). Спаситель каже, що такий гріх «не проститься йому ні в цьому житті, ні в майбутньому» (Мф. 12:32), не через те, що заслуги Визволителя нашого і Господа були недостатні для того, бо «Кров Ісуса Христа, Сина Його, очищає нас від усякого гріха» (1Ін. 1:7), але через те, що заражені ними за своїм озлобленням нездатні до покаяння; б) гріхи, що волають на небо до Бога про помсту, які: умисне вбивство (див.: Бут. 4:10), гріх содомський (див.: Бут. 18:20), утиск бідних людей, вдів і сиріт і утримання плати в працівників (див.: Мал. 3:5), також неповага і невдячність до батьків (див.: Вих. 21:15,17). Нарешті: в) гріхи найголовніші, що служать джерелами для інших багатьох, як: гордість, жадність, розпуста, заздрість, обжерливість, злопам’ятство, безпечність (це гріховні розташування).
б) Правила для визначення тяжкості гріхів
Щоб визначити по можливості ступінь тяжкості гріхів, для цього слід звернути увагу на те, – хто грішить, проти кого, за яких обставин і, – особливо, – з яким розташуванням? Сам гріх буває важчим, через те, хто коїть його: 1) зобов’язаний провадити життя доброчесне і може мати вплив на інших. Тому, наприклад, гріхи пастиря, який має бути зразком для інших, заслуговують тяжче покарання, ніж подібні гріхи мирянина; 2) чим більше гідний любові, поваги або співчуття той, проти кого він грішить. Той, хто ображає благодійника, очевидно більше грішить, ніж той, хто ображає іншого ближнього; 3) чим більше від його злої дії відбувається зла для нього самого або для інших людей; 4) чим більше за обставинами він повинен був утримуватися від гріха і чим менше мав спонукань до нього. Так, наприклад, набагато грішніше коїти гріх у храмі Божому, ніж в іншому місці. Нарешті: 5) чим ясніше розуміє тяжкість гріха і більш охоче вдається до нього; наприклад, за один і той же гріх освічений має бути більш винний перед Богом, ніж неосвічений. Втім, слід пам’ятати, що визначити, які гріхи тяжкі і які легкі, вище за сили людські. Це розуміння належить єдиному Богові, Який випробовує серця і нутрощі, і бачить усі наслідки наших дій. Щоб уникнути тяжких гріхів, для цього потрібно остерігатися легких: «Той, хто ні у що ставить мале, мало-помалу прийде у занепад» (Сир. 19:1).