Християнин-грішник страждає від гріха, проте ж не покидає його, а нерідко і пізнавши солодкість чеснот залишає їх і повертається до гріха. Мають бути могутні причини, що утримують першого і захоплюють останнього, – і є! Це – плоть, світ і диявол.

1) Під ім’ям плоті розуміється те розтління природи людської, за яким вона прагне до чуттєвих задоволень, благ і гордої думки про себе. Це є дія цього ворога: а) коли в думці народжуються пристрасні помисли про предмети плотські і гріховні; б) коли у волі збуджуються бажання, протилежні закону Божому і навіюванням благодаті (див.: 2Цар. 11; 3Цар. 11:1-11); в) коли в чуттєвих побажаннях відкривається прагнення до забав, задоволень і плотських насолод, – взагалі до такого життя, яке так зображує Соломон: «Чого б очі мої не побажали, я не відмовляв їм, не забороняв серцю моєму ніяких веселощів, тому що серце моє раділо в усіх трудах моїх, і це було моєю часткою від усіх трудів моїх» (Еккл. 2:10). Спокуси плоті тому небезпечні, що ми самі в собі містимо пошкоджену природу людську. Тільки той позбувається полону цього ворога, хто ніколи похоті плотської не чинить (див.: Гал. 5:16), але завжди намагається розпинати плоть «з пристрастями і похотями» (див.: Гал. 5:24);

2) під ім’ям світу слід розуміти тих людей, які способом життя і звичаями противляться духу віри і вченню істини. У цьому сенсі сприйнятий світ двояким чином діє на грішних і проти добрих християн: іноді з духом лукавства він пестить їх ласолюбство через предмети похоті плотської, або користолюбство через скарби земні, або честолюбство через почесті, відмінності та інші предмети гордості житейської, – а іноді жорстоко і злісно жене усіх тих, «хто бажає жити побожно в Христі Ісусі» (2Тим. 3:12), – чим одним не дає одуматися, а других вловлює в мережі гріха. Хто не буде переможений від цього ворога, так це той, хто завжди пам’ятає, що усе у світі є «суєта суєт» (Еккл. 1:2), – хто щиро упевнений, що без волі Божої і волосина з його голови не пропаде (див.: Лк. 21:18);

3) останній і разом первинний ворог добра є «диявол, що людиновбивцею був споконвіку» (див. Ін. 8:44). Він тим жахливіший, чим могутніший, тим небезпечніший, чим лукавіший у підступах своїх, бо користується і обставинами, і властивостями людини, і усім, що може сприяти йому в здійсненні згубних його намірів, і «ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти» (1Пет. 5:8). Наскільки потайно не діє цей ворог, втім, досвідченим у духовному житті «відомі його наміри» (2Кор. 2:11). Іноді він спокушає за допомогою предметів зовнішніх, приємних, – як прабатьків (див.: Бут. 3; пор.: 1Кор.7:5); іноді устрашає лихами і скорботою, як сказав Господь:  «Диявол буде кидати вас у темницю, щоб випробувати вас» (Одкр. 2:10); іноді діє на душу і серце, як видно з прикладу Іуди (див.: Ін. 13:2) і Ананії (див.: Діян. 5:3), – стараючись або робити в розумі нечисті помисли, або наповнювати уяву суєтними мріями, або збуджувати у волі гріховні побажання. Взагалі ж він завжди помічає в людині слабкий бік, на який звичайно сильніше і впливає, як цей підступ сатанинський виявив у собі Іуда, який шкодував про миро (благовонне масло), «не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодієм. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали» (Ін. 12:6; 13:2; Лк. 22:3-5). Втім, диявол не самовладно діє, а тільки за потуранням Божим, – як видно з прикладу Іова (див.: Іов. 2:6), – і тоді тільки має успіх у своїх діях проти нас, коли ми самі перестаємо оберігати себе і вдаємося до безпечності (див.: Мф. 13:25).

Ці супротивники добра такі могутні, що ніхто не може звільнитися з-під їх рабства, якщо кого не звільнить Господь, – і ті, які вже вільні від нього, не інакше зберігають цю свободу, як зміцнюючись «Господом і могутністю сили Його» (Еф. 6:10-11). Проте ж влада ця не безумовна. Вони володіють людиною не інакше, як тільки з її згоди; бо пропонують тільки гріх і схиляють до нього; а що цей гріх обирається потім за мету, – у цьому ніхто, окрім самого грішника, не винен. Змусити до обрання жодна сила не може. Тому показані вороги добра є тільки спокусники, а не діючі причини гріхів наших. Не володарювання їх над грішниками, не спокушання добрих не повинні вважатися насильством над нашою свободою. Звідси тільки очевидний обов’язок одним шукати допомоги, другим витвережуватися і не спати.

Спадщина святителя