Апостол Павло в посланні до Тимофія, пророкуючи, що “в останні дні настануть тяжкі часи” (2Тим. 3:1), не дні чи часи осуджує, але людей, котрі тоді будуть. “Бо люди будуть, – каже, – самолюбні, сріблолюбні, зарозумілі‚ горді, лихослівні, батькам непокірні, невдячні, неправедні, недружелюбні, непримиренні, нестримані, жорстокі, ненависники добра, наклепники, зрадники, зухвалі, пихаті, більше розкошолюбні, ніж боголюбні, що мають вигляд побожности, а сили її зреклися. Від таких віддаляйся” (в. 2-5). Відразу ж називає і причину. Корінь і джерело всіх зол, від котрого вони походять, – надмірне самолюбство.

Відданий цій пристрасті не пильнує навіть і своїх справ. Бо хто не думає про ближнього, не турбується про його справи, чи буде той турбуватися про свої? Як той, котрий турбується про ближнього, добре впорядковує разом з його справами і свої власні, так той, котрий зневажає справи ближнього, буде зневажати і свої власні. Бо якщо ми – члени один одного, то спасіння ближнього стосується не його лише, але всього тіла, і біда ближнього не обмежується ним одним, але завдає біль і всьому тілу. Якщо ми – дім, то, якщо страждає одна частина, пошкоджується і весь дім; а якщо вона міцна, то може триматися і все інше.

Так і в церкві. Ти виявив зневагу братові? Це ти завдав шкоди самому собі. Чому? Бо твій член потерпів чималу шкоду. Бо якщо той, котрий не виділяє ближньому зі свого майна, ввергається в геєну, то той, котрий бачить ближнього в реальній небезпеці і не надає йому допомоги, тим більше підпаде покаранню, чим важливіша відчутна шкода. “Бо люди будуть, – говорить Апостол, – самолюбні”. Хто самолюбний, той надто і не любить себе; а хто братолюбний, той і любить себе значно більше. Звідси походить “грошолюбство”. Бо зараза і обмеженість самолюбства скорочує і применшує любов, котра широка і поширюється на всіх.

“Грошолюбні”. Звідси походить гордість, від гордості – пихатість, а від пихатості – лихослів’я, від лихослів’я – непокірність і зневіра. Бо той, котрий зневажає людей, легко зневажатиме і Бога. Так народжуються гріхи: вони часто підіймаються знизу догори. Хто шанобливий до людей, той буде тим паче благоговіти перед Богом; хто покірний подібним до себе рабам, той буде тим паче покірним Владареві; а хто зневажає подібних до себе рабів, той поступово дійде і до презирства самого Бога. Тож не зневажатимемо один одного. Це погана наука, котра навчає нас зневажати Бога; і навіть тим самим, що ми зневажаємо один одного, ми вже виявляємо презирство до Бога, Котрий звелів нам турбуватися один про одного.

Якщо хочете, я поясню це інакше, – на прикладі. Каїн зневажив брата, і відразу ж виявив презирство і до Бога. Яким чином? Подивися, як зневажливо відповідає він Богу: “…хіба я сторож братові моєму?” (Бут. 4:9). Також Ісав, зневаживши брата, виявив презирство і до Бога. Тому і сказав Бог: “Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів” (Рим. 9:13). Тому і Павло говорить: “…щоб не було між вами якого блудника або нечестивця, який би, як Ісав” (Євр. 12:16). Зневажали брати Йосифа, виявили презирство і до Бога. Зневажали ізраїльтяни Мойсея, виявили презирство до Бога. Також сини Ілії зневажали народ, виявили презирство і до Бога.

Чи хочеш бачити приклади протилежного? Авраам був поблажливим до небожа, був покірним і Богу, як видно з послуху його стосовно сина Ісаака і зі всіх інших його чеснот. Також і Авель, будучи лагідним щодо брата, був благочестивим і щодо Бога. Не зневажатимемо ж один одного, щоб нам не навчитися нехтувати й Бога; поважатимемо один одного, щоби нам навчитися шанувати і Бога. Зухвалий стосовно людей, стає зухвалим і стосовно Бога. А коли грошолюбство, самолюбство, непокірність об’єднаються разом, то чого ще не вистачає для остаточної загибелі? Тоді все розбещується й утворюється величезне болото гріхів.

“Невдячні”. І чи може бути вдячним грошолюб? Кому він складатиме подяку? Нікому. Він вважає всіх своїми ворогами, бажаючи у всіх відібрати все. Невдячний одночасно є і нечестивим; і справедливо. Бо яким повинен бути стосовно інших той, хто є невдячним благодійнику? Невдячний є зрадливим; невдячний є неприязним. “Наклепники”, тобто схильні до лихослів’я. Люди, котрі не усвідомлюють за собою нічого доброго і котрі знаходять начебто втіху в засудженні думок інших, багато помиляються і грішать. “Нестримані” – і в язиці, і в череві, і в усьому іншому. “Жорстокі” – ця жорстокість і брутальність притаманна тим, хто грошолюбний, хто самолюбивий, невдячний, ласолюбний. “Зрадники, зухвалі.” Зрадники – дружби; зухвалі, тобто котрі не мають у собі нічого розважливого. “Пихаті”, тобто сповнені пихатості, “…більше розкошолюбні, ніж боголюбні, що мають вигляд побожности, а сили її зреклися”, – тобто щось бездушне і мертве, зовнішність, вигляд, лицемірство. Отже, віра без справ є лише зовнішній вигляд, без сили; і справедливо. Як тіло гарне і квітуче, але котре не має сили, ніби намальоване зображення, так і правдива віра без справ.

Уявимо, що який-небудь грошолюб, зрадник чи зухвалий дотримується правдивої віри; яка в цьому користь, якщо він не відрізняється нічим, належним християнинові, якщо він не робить нічого, властивого благочестю, але перевершує язичників своїм безчестям, служить заразою для близьких до нього і приводом до ганьби на Бога, якщо він знеславлює вчення своїми справами? “Від таких віддаляйся. До таких належать ті, що вкрадаються в доми і зводять жінок, які утопають у гріхах і ведені різними похотями, що завжди вчаться і ніколи не можуть дійти до пізнання істини” (в. 6-7). “Вкрадаються в доми”. Чи бачиш, як словом “вкрадаються” Апостол виражає їх безсоромність, безпечність, обман, зваблювання? “Утопають у гріхах ”. Ось чому і вони віддаються зваблюванням, – від гріхів, бо не знають за собою нічого доброго! І дуже точно сказав він: “утопають”, підкреслюючи цим безліч гріхів їхніх, безладність і непристойність.

“Ведені різними похотями”. Не природу він засуджує. Що означає: “різними”? Тут він має на увазі багато що: розкіш, безсоромність, розпусту. “Різними, – говорить, – похотями”, тобто користолюбством, славолюбством, сластолюбством, марнолюбством, честолюбством; а, можливо, вказує і на інші ганебні пожадання. “Завжди вчаться і ніколи не можуть дійти до пізнання істини”. Вони загрузли в цих похотях та гріхах, і тому отупів розум їхній.

“Як Янній та Ямврій противилися Мойсеєві, так і ці противляться істині, люди‚ розбещені розумом, неуки у вірі. Та вони небагато встигнуть, бо їхнє безумство відкриється перед усіма, як і з тими трапилося” (в. 8-9). Вони не спокусять, не захоплять віруючих, хоча спочатку, мабуть, і зваблюють деяких, але самі будуть викриті скоро. Таким є все те, що не по суті своїй добре, а лише здається добрим; воно тимчасово процвітає, а потім оголюється і гине.

Зібрання повчань