Нехай ніхто не каже мені: як можу я любити Бога, Якого не бачу? І багатьох ми любимо, не бачачи їх, як, наприклад, відсутніх друзів, дітей, батьків, родичів і домашніх, і те, що ми не бачимо їх, аніскільки не є перешкодою, але саме це особливо і розпалює любов, посилює прихильність. Ти не бачиш Бога, але бачиш творіння Його, небо, землю, море. А хто любить, той, побачивши творіння любого, або взуття, або одяг чи щось інше, запалюється любов’ю. Ти не бачиш Бога, але бачиш Його служителів і друзів, тобто мужів святих, і тих, хто має перед Ним завзяття. Тож послужи тепер їм і матимеш немалу втіху для своєї любові.

І між людьми ми зазвичай любимо не лише друзів, але й тих, кого вони люблять. Якщо хтось серед тих, кого ми любимо, скаже: я люблю ось такого, і будь-яке благодіяння, виявлене йому, вважаю виявленим мені самому, то ми робимо все і намагаємося всіляко догодити цій людині, ніби бачимо в ній самого любого. Те саме можна чинити тепер і стосовно Христа. Він сказав: Я люблю бідних, і, якщо вони отримають якесь благодіяння, Я воздам за те, ніби Сам отримав його. Тож робитимемо все для полегшення їхньої долі, або, краще, витратимо на них усе своє майно, віруючи, що в їхній особі ми живимо Бога. А що дійсно, живлячи їх, ми живимо Самого Бога, про це, послухай, що каже Христос: “Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене” (Мф. 25:35-36); і багато дає Він нам нагод для задоволення нашої любові.

Любов зазвичай збуджують у нас наступні три речі: або тілесна краса, або велике благодіяння, або любов до нас іншого. Кожна з цих речей, сама собою, може розпалити в нас любов; навіть якщо б ми від якоїсь людини не отримали жодного благодіяння; та якщо чуємо, що вона постійно любить нас, хвалить нас і дивується нам, то і самі відразу прихиляємося до неї душею і любимо її, як благодійника. А в Богові не одне лише це, але й усі три досконалості можна бачити в такій великій мірі, що неможливо виразити їх словом. І, по-перше, краса цієї блаженної і нетлінної Істоти незбагненна, ні з чим незрівнянна, прекрасніша за будь-яке слово і вища за всяке розуміння. Втім, улюблений, коли ти чуєш про красу, то не припускай нічого тілесного, але розумій певну славу безтілесну і пишноту невимовну.

Зображаючи цю славу, Пророк говорить: “Навколо Нього стояли серафими; у кожного з них по шість крил: двома закривав кожен лице своє, і двома закривав ноги свої, і двома літав. І взивали вони один до одного і говорили: Святий, Святий, Святий Господь…” (Іс. 6:2-3); – від подиву, від зачудування цією красою, цією славою. І Давид, уявляючи цю саму красу і захоплюючись славою цієї блаженної Істоти, говорить: “Прив’яжи меч Твій до бедра Твого, сильний, славою Твоєю і красою Твоєю” (Пс. 44:4). Тому і Мойсей часто висловлював бажання бачити Його, що був уражений любов’ю до Нього і любив цю славу. Тому і Филип говорив: “Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить” (Ін. 14:8). Зрештою, скільки б ми не говорили, ми не можемо уявити ані найменшої, ні навіть найслабшої подоби Божественної краси.

Але ти бажаєш, щоб ми перелічили Його благодіяння? І їх неможливо виразити словом. Тому Павло говорив: “Дяка Богові за невимовний дар Його!” (2Кор. 9:15); і ще: “Не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його” (1Кор. 2:9); і ще: “О, глибино багатства, і премудрости, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його!” (Рим. 11:33). А любов, котру Він показав нам, яке слово може виразити? Дивуючись їй, Іоанн говорив: “Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного…” (Ін. 3:16).

Якщо ти хочеш чути власні слова Його і пізнати Його любов, то послухай, що говорив Він через Пророка: “Чи забуде жінка грудне дитя своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? але якби і вона забула, то Я не забуду тебе” (Іс. 49:15). І як Псалмоспівець говорить: “Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже” (Пс. 41:2); так і Христос говорив: “Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не схотіли!” (Мф. 23:37). І ще говорить Пророк: “Як отець милує дітей, так милує Господь тих, що бояться Його”; і ще: “Бо як високо небо над землею, так утвердив Господь милість Свою над тими, що бояться Його” (Пс. 102:13,11).

І як Пророк шукає подоби для вираження своєї любові, так і Бог уживає деякі подібності, щоб виразити нам любов, яку Він показує в улаштуванні нашого спасіння. Пророк наводить приклад зі спраглою ланню і висохлою землею; а Бог – любов птахів до своїх пташенят, дбайливість батьків, висоту неба над землею і жалісливість матерів не тому, що Він любив нас лише так, як мати дитя, але тому, що, крім цих зразків, подібностей і прикладів у нас немає інших більших проявів любові. А що Він любить нас не лише так, як ніжна мати дітей, вислухай слова Його: “Чи забуде жінка грудне дитя своє?.. Я не забуду тебе”. Цими словами Він виразив, що любов Його до нас палкіша за будь-яку іншу любов.

Уявляй же все це разом сам у собі, і ти збудиш у собі гарячу любов, розпалиш світлий пломінь. Любов до людей зазвичай нічим так не запалюється в нас, як спогадом про благодіяння, які ми отримали від них. Тому чинитимемо так само і стосовно Бога. Уявимо собі, скільки Він зробив для нас – саме небо, землю, море, повітря, земні рослини, різні квіти, тварин, плазунів, тих, хто живе в морі, у повітрі, зірки небесні, сонце, місяць, взагалі все видиме, блискавки, черговість часу, настання дня і ночі, зміни пір року. Він вдихнув у нас душу, обдарував нас розумом, ушанував нас найбільшою владою; посилав ангелів, посилав пророків, нарешті Сина Свого Єдинородного. І далі Він продовжує закликати тебе до спасіння і Сам через Єдинородного Сина, і Павло не перестає переконувати і говорить: “Отже, ми – посланці від імені Христового і мовби сам Бог умовляє через нас; від імені Христового просимо: примиріться з Богом” (2Кор. 5:20).

Не обмежився Бог і цим, та, взявши початок від твого єства, посадив його “… вище від усякого начальства‚ і влади, і сили, і панування, і всякого імені, названого не тільки в цьому віці, але і в майбутньому” (Еф. 1:21). Воістину, тепер своєчасно сказати: “Хто висловить могутність Господа, звістить усі хвали Його?” (Пс. 105:2). І ще: “Що віддам Господу за все, що Він воздав мені?” (Пс. 115:3). Бо що може зрівнятися з такою честю, коли початок нашого єства, котрий стільки ображав Бога і стільки був приниженим, сидить на такій висоті і володіє такою честю?

І не лише спільні благодіяння перелічуй у голові своїй, але й ті, що стосуються особисто тебе; наприклад, як ти колись зазнавав наклепу і врятувався від звинувачень, як колись буряної темної ночі ти потрапив до рук розбійників і уникнув їхніх намірів, як ти колись був винагороджений після того, як зазнав втрат, як зазнав важкої хвороби і отримав полегшення. Перелічуй усі благодіяння Божі, зроблені тобі впродовж усього твого життя, і, звичайно, ти знайдеш їх багато не лише в усьому житті, але й в одному дні. І якщо би Бог захотів показати нам всі благодіяння, котрі ми, не усвідомлюючи і не розуміючи, отримуємо від Нього щодня, то ми не могли б перелічити їх.

Скільки бісів носиться в цьому повітрі! Скільки огидних нам сил! Якщо б тільки Бог дозволив їм показати нам свої страшні і бридкі обличчя, то чи не стало б нам жахливо, чи не загинули б ми, чи не знищилися б? Розмірковуючи про все це, також і про гріхи свої, котрі ми коїмо волею чи через невідання, – бо і це не мале благодіяння, що Бог не кожен день карає нас за наші гріхи, – ми можемо плекати в собі любов до Бога. Справді, коли ти подумаєш, скільки щодня ти грішиш, скільки щодня отримуєш благодіянь, яким користуєшся довготерпінням, якою поблажливістю, коли подумаєш, що, коли б Бог щодня карав, ти не прожив би й короткого часу, за словами Пророка: “Якщо на беззаконня наші зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїть?” (Пс. 129:3), то воздаси Йому подяку і не нарікатимеш ні на що, що б не сталося з тобою; навпаки, побачиш, що коли б ти витерпів безліч бід, і тоді ще не зазнав би належного покарання.

При такому настрої ти розпалиш у собі велику любов і будеш спроможний говорити разом з Пророком: “Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже”. Тут доречно звернути увагу на те, чому Пророк навів приклад саме з цією твариною? Лань сильно відчуває спрагу і тому часто прибігає до водних джерел: а це відчуття спраги походить і від самої природи, і від того, що вона пожирає змій і харчується їхнім м’ясом. Так само чини і ти: поглинай розумового змія, умертвляй гріх, і ти запрагнеш любові до Бога. Як розбещена совість робить нечистими і ввергає нас у відчай, так тоді, коли ми умертвимо гріхи, очистимо себе від пороків, ми будемо спроможні прозріти для духовної спраги, з великою старанністю закликати Бога, запалити в собі сильнішу любов, і не словами лише, але й самими ділами оспівати цей приспів. Амінь.

Зібрання повчань