За життя світу
Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Різдва Христового . . .
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
«Я – хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу» (Ін. 6:51). Ось для чого наш Бог благоволив стати Людиною. Він так і зробив: Він дійсно «віддав Себе Самого за гріхи наші, щоб визволити нас від сучасного лукавого віку» (Гал. 1:4).
Народження всякої дитини – радість, але радість приватна, і звеселяє вона тільки тих, хто до цієї події має безпосереднє відношення: батька, матір, найближчих родичів. Так відбувається тому, що і до Різдва, яке ми святкуємо сьогодні, і після нього, жодне інше народження, жодна інша смерть не мали і не могли мати вселенського значення. Мільярди народжуються, живуть і йдуть, залишаючи по собі ледве помітний і з часом невблаганно зникаючий слід. Герої людства, володарі напівсвіту, генії доброти, як, втім, і генії злодійства в цій своїй тимчасовій рисі розчиняються в бездонній прірві небуття, «і пам’ять їх загине» (Прем. 4:19).
Народжений у Вифлеємському хліву – «не від світу цього» (Ін. 18:36), бо народжений Він був до початку часів, «перше всіх віків», як співаємо ми в Символі віри. Але нині здійснюється незбагненне: Володар часу, «Альфа і Омега, початок і кінець» (Одкр. 1:8), утілюється, щоб стати підвладним Часу, щоб перейняти на Себе «образ раба» (Флп. 2:7), щоб, як пише апостол Павло, «у всьому уподібнитися браттям» (Євр. 2:17), тобто нам з вами.
Адже це ми з вами «страхом смерти все життя трималися в рабстві» (Євр. 2:15) сатані. Це ми були рабами смерті, рабами диявола, рабами власних пристрастей. І ось, щоб позбавити нас від цього рабства злу, «Він повинен був у всьому уподібнитися» нам, рабам гріха, бо тільки той, хто сам зазнав спокусу, «може й спокушуваним допомогти» (Євр. 2:18). Тому і здійснилося перше пришестя Спасителя світу на грішну землю не в громі і блискавках, не «при голосі архангела і сурми Божої» (1Сол. 4:16), а в беззвучній тиші зимової ночі; не в царських чертогах, які б личили, здавалося б, Цареві світу, а в убогій тісноті вертепу Вифлеємського. «О, глибино багатства, і премудрости, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його!» (Рим. 11:33).
Бог стає людиною, щоб і людина змогла стати Богом! Щоб колись вигнаному з Раю Адаму знову засяяла надія! Щоб прийшов нарешті день, коли «кожна долина нехай наповниться, і всяка гора і пагорб зрівняються, і хай стане криве прямим, і вибоїсті дороги – рівними. І побачить всяка плоть спасіння Боже» (Лк. 3:5,6)!
Східні мудреці, волхви і звіздарі, принесли в дар Сину Божому символи Його служіння: золото – як Цареві світу, ладан – як Первосвященикові Церкви Нового Завіту і смирну, похоронну благовонну смолу, – як Жертовному Агнцеві. Волхви, що прийшли у Святу землю з далекої країни, першими із смертних побачили «спасіння Боже», вони першими здогадалися, що ці убогі ясла, цей жалюгідний вертеп стали місцем принесення «Жертви умилостивлення» (див. Іс. 53:10), про прийдешнє звершення Якої пророкував Ісая.
Так у сьогоднішньому святі незбагненно з’єдналися радість зародження нового життя і скорботне очікування майбутньої жертви. Ми знаємо, що перший крок Народженого – це Його перший крок на Голгофу, але він же і Його перший крок на Небо! Сила Божа «виявляється в немочі» (2Кор. 12:9), і чи може щось бути більш немічне і слабкіше за Немовля, що лежить на оберемку сіна? І в той же час – хіба здатна уся могутність незліченних легіонів, уся броньова потужність танкових колон, уся нищівна сила ядерних боєголовок так завоювати світ, як завоював його Народжений у Вифлеємі?
Радість про слабке Немовля, Яким благоволив явитися на землі Вічний Бог, перемагає гіркий смуток поневоленого гріхом світу. Скорбота про Жертву, що приноситься, розчиняється ангельським співом, що величає Творця усього творива. «Ангели з пастирями славословлять, і волхви з зіркою подорожують. Нас бо ради народилося Немовля, Превічний Бог». Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Різдво Христове