Зазнаючи образи, чим приборкувати свій гнів?

Гнів, подібно до вихору і бурі, нападаючи на душу, скоро робить безумним і божевільним того, хто раболіпствує йому. Що ж? Розсудливим людям треба попереджувати цю хворобу, і, перш ніж гніватися, стримувати душу і приборкувати гнів напученнями Писання. Бо якщо слова тих, хто заговорює, легко приборкують диких звірів, то чи не дивно, що слова Христові швидко приводять люту душу до тиші та спокою? “Усяке роздратування, – каже Апостол, – і лютість, і гнів, і крик, і лихослів’я з усякою злобою нехай будуть знищені у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як і Бог у Христі простив вам. Отже, наслідуйте Бога, як діти улюблені” (Еф. 4:31,32, 5:1).

Чи бачите, яким є покірний? Чиїм називається він наслідувачем? Не ангелів, не архангелів, але Владики всіх. Хоча і ті – істоти покірні і сповнені всякої чесноти, але Павло назвав покірних наслідувачами Бога, щоби величчю такої шани навчити слухачів бути найпокірнішими, щоб кожен, кого ображають, або хто зазнає якого-небудь іншого лих покірно зносив образи і стримував гнів, як той, хто має наслідувати Бога в перемозі над гнівом. Бо що властиво Богу? Він згори бачить і чує все, так само, як і здійснювані на землі словом і ділом багато злочинів. Бувають люди, які доходять до такого ступеня безчестя, що ганьблять Бога, коли зазнають якоїсь невдачі в справах, і, позираючи на небо, не стримуються від жодних слів; але Бог терпить, і, хоча й має настільки велику силу покарати нечестивих, не карає їх.

Якщо би всіх, хто согрішає, Бог карав, то було б дуже мало тих, хто рятується, і живих не вистачило б для поховання вмираючих. Тому і говорить Давид: “Якщо на беззаконня наші зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїть? Але у Тебе прощення…” (Пс. 129:3-4). А тепер Бог і тим самим показує Своє людинолюбство, що ще не карає по справедливості. Отже, хто хоче уподібнитися Богові, той нехай буде покірним і тихим, наскільки можливо людині, і хай великодушно переносить, якщо зазнає якої-небудь образи від інших. “Любіть ворогів ваших, – говорить Господь, – добро творіть тим, хто ненавидить вас; благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас; щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних” (Лк. 6:27-28; Мф. 5:44-45).

Багато чеснот, котрі властиві християнам, але над усе – покірність; бо лише одних, сяючих нею, Христос називає наслідувачами Бога. Тому нам треба, коли хтось ображає нас, або б’є чи заподіює якусь іншу образу, терпіти все мужньо, зі спокійною душею, пам’ятаючи, що покірність робить нас наслідувачами Бога. Бо і сам Владика і Спаситель наш, зазнаючи образ, приймаючи удари, будучи прибитий цвяхами і розіп’ятий, покірно терпів шаленство юдеїв і, маючи таку силу покарати нечестивих, не карав; але, показавши Свою силу в тому, що похитнув землю, воскресив мертвих, затьмарив сонце і день зробив ніччю, показав і Свою покірність, і людинолюбство в тому, що не покарав жодного з нечестивих, щоби знали всі, котрі підіймають злочинні руки на Владику, що легко міг би покарати несамовитих Той, Хто так легко похитнув землю і Своїм велінням раптово затьмарив сонце; але оскільки Він покірний, то й покірно терпить шаленство нечестивих; і не лише сам Він покірно терпів тих, хто розпинав і ганьбив, але й молив Отця – не метати стріл небесних на нечестивих.

Отже, коли ти, зазнаючи якої-небудь тяжкої і нестерпної образи, станеш піддаватися гніву й люті, то згадай покірність Христову, і відразу зробишся тихим і покірним, і не лише сам отримаєш величезну користь від покірності, але надаси користі ворогу, і навчиш його бути добрим. Бо коли він побачить, що ти покірно терпиш гострі образи і стримуєш гнів, то невдовзі і він сам стане смиренним і добрим і, залишивши лють, побажає бути наслідувачем твоєї покірності. Той, що чинить так, удостоюється похвали від людей і вінців від Бога і Спасителя. Тому треба терпіти і покірно поводитися з гнівливими, позираючи на вінець, котрий уготував Бог смиренним і добрим.