Божа пропозиція

Проповідь священика Гліба Козлова в Неділю після Богоявлення . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло їм. Відтоді почав Ісус проповідувати й говорити: покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне» (Мф. 4:16-17).

Покайтеся – означає змініться. Покаяння – грецькою – μετάνοια, «зміна розуму», «зміна думки», «переосмислення», тобто мова не про інвентаризацію гріхів, не про «духовну бухгалтерію», а про звернення, навернення усієї своєї волі, усіх інтересів, усієї душі своєї від себе, від свого гріха – до ближнього і Бога.

Якщо стрілець, допустивши промах, а слово ἁμαρτία у древніх греків означало не лише гріх, але і промах або помилку, його також можна перекладати і як непопадання в ціль, і як ваду або хворобу; так от, якщо цей стрілець, що схибив, усе життя, що залишилося, болісно розглядатиме дірку поряд з мішенню, він ніколи не потрапить у ціль, адже для цього потрібно цілитися і стріляти знову і знову, дивлячись у ціль, а не «в дірку».

Таким чином, як би дивно це не прозвучало, боротьба з гріхом сама по собі не є метою християнського життя. Мета ж ця сформульована Спасителем дуже просто: «Полюби Господа Бога … і ближнього твого, як самого себе» (Мф. 22:37-39).

Адже частенько ми з готовністю зізнаємося собі в цілому списку формальних гріхів на кшталт неповністю вичитаного правила або фарисейської погрішності в посту, не бажаючи при цьому помітити, що ми когось образили, не простили, недолюбили. Ніби не нам сказано: що «хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1Ін. 4:20).

Творець творить світ з надлишку любові і нас Він призначає для тієї ж мети – для любові до Бога і ближнього. І гріх наш завжди – саме у відступі від цього призначення, у промаху повз цю мету.

Іоанн Дамаскін казав, що «гріх є добровільний відступ від того, що згідне з природою, у те, що протиприродне».

Проте, знаючи розумом про поставлену нам мету, кожен з нас разом з апостолом Павлом може вигукнути: «Не розумію, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю…, а тому не я вже роблю те, а той гріх, що живе в мені. Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерти?» (Рим. 7:15-24). Ми нездатні самі перемогти цей гріх, що живе в нас. Через те і «сидимо ми в країні смертній», осторонь, добровільно відсунувшись від Бога, від любові і радості, перебуваємо «в тіні», затіненими, закритими від Світла, роздивляючись «дірки» своєї душі або колоди в оці ближнього, а не Образ Божий у братові своєму. І самим нам не вибратися. Через те і потрібен нам Спаситель.

Але через те і нам, що «перебувають у країні й тіні смерти, засяяло світло». Бог пропонує нам, грішним і неготовим, Царство Небесне. Пропонує не за заслугами нашими, а через любов Свою. І щоб увійти туди, щоб зуміти прийняти цей дар, лише потрібно перестати нарешті займатися тільки собою, а спробувати, не відкладаючи на понеділок (адже Царство наблизилося до нас вже зараз), щиро навернутися до ближнього і Бога, тобто – покаятися. Амінь.

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: Неділя після Богоявлення