Святий Іоанн Євангеліст не дозволяє казати: віруй, як хочеш, тільки люби

Святий Апостол і Євангеліст Іоанн Богослов, улюблений учень Господній, є за перевагою зразок і проповідник любові. Любов’ю дихає його святе Євангеліє, уроками про любов сповнені його послання і разючим прикладом любові служить життя його.

Він представив усі таємниці любові, – і її початок неточний, і її рух у справах, і її кінець-висоту, до якої зводить вона усіх своїх. З цього боку особливо і відомий святий Іоанн, і хто б не став міркувати про любов, негайно згадує про нього, як зразок любові, і до нього звертається, як до учителя любові.

Але подивіться, що зробили з цього нинішні розумники? – Є в них особливий рід мудрувань, званий індиферентизмом, згідно якого думають і кажуть: як хочеш віруй, – все одно, – тільки люби людей, як братів – благодій їм і благотворно дій на них. От, кажуть, і Євангеліст Іоанн Богослов тільки і пише, що про любов. – У любові в нього – світло, у любові – життя, у любові – всяка досконалість. «А хто не любить, той, за його словами, в темряві ходить, у смерті перебуває… є людиновбивця» (1Ін. 2:11; 3:14-15). Відомо так само, що коли Євангеліст постарів і не міг вже ходити сам, то його на руках вносили в церкву, і він твердив тільки: браття! любитимемо один одного. – От як цінував він любов. – Так, кажуть, і нам потрібно; люби, – і тільки; а віруй собі, як хочеш. Мені самому доводилося чути таке мудрування. Можливо, і з вас кому доводилося або доведеться почути щось подібне. Протиставимо ж їх псевдовченню істинне вчення святого Іоанна Богослова і тим захистимо сенс свій від хитання в початках Християнської розсудливості мудруванням індиферентистів.

Цим розумникам хочеться самим усе влаштувати – без Бога, – і свій зовнішній добробут і свою моральність. Тому вони всіляко ухитряються сплести таку систему вчення, щоб у ній про Бога і говорити не було потреби. – І наголошують на любові. – Ви себе, кажуть, взаємно любите, а про Бога що і думати? – Але з цього боку вражає їх особливо святий Євангеліст. – Бо хоча точно він невпинно згадує про взаємну один до одного любов, але поставляє цю любов у такому зв’язку з Богом, з любов’ю до Бога і з пізнанням Бога, що їх відокремити один від одного немає можливості. Дивіться, звідки бере він любов? – «Бог полюбив, – каже, – нас і послав Сина Свого на очищення від гріхів наших. – Далі додає: Якщо так полюбив нас Бог, то і ми повинні любити один одного» (1Ін. 4:10,11). – Стало, за його міркуваннями, наша любов взаємна повинна творитися під дією віри в Господа, Який прийшов врятувати нас, і, отже, не все одно, як хочеш віруй.

Далі, – «Будемо любити, – учить він, – один одного, бо любов від Бога» (1Ін. 4:7). «Якщо ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває…» (в. 12). «Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Бозі і Бог у ньому…» (в. 16). Бачте, у нього немає слова про любов без слова про Бога і Спасителя. – Любов від Бога і до Бога веде, – так що хто каже, що він «любить брата, а Бога і Спасителя не знає і не любить, той неправдомовець і немає в ньому правди» (4:20; 2:4). Чому усе вчення святого Євангеліста про любов можна скоротити в наступних словах: щоб полюбити брата, потрібно Бога полюбити; але щоб Бога полюбити, звичайно, потрібно пізнати Його і в собі самому і особливо в Його рятівних діях на нас, – пізнати, – отже, і вірувати. – Звідси – у чому уся воля Божа? У вірі і любові: от, каже, заповідь, – «щоб ми вірували в ім’я Сина Його Ісуса Христа і любили один одного» (3:23). Не одна любов заповідається, але і віра в Господа, і притому так, що віра є джерело любові; отже, якщо зібрати в єдине тільки ті місця, де святий Іоанн Євангеліст говорить про одну любов, і тоді його вченням ніяк не можна підтверджувати брехні мудрування: люби тільки, а віруй, як хочеш.

Але в нього, окрім вчення про любов, є ще вчення віри, незалежно від закону любові. – І дивіться, як він рішуче відкидає тих, які кажуть: віруй – як хочеш? З найперших віршів про що йде проповідь у нього? – «Про те, – каже, – що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали і чого торкалися руки наші, про Слово життя», про те, що «життя явилось», те життя, «яке було в Отця і явилось нам», – ось про це, говорить, і – «звіщаємо вам, щоб і ви мали єднання з нами: а наше єднання – з Отцем і Сином Його, Ісусом Христом» (1Ін. 1:1-3). Головна, значить, у святого Іоанна Богослова, як і у всіх Апостолів, проповідь про спілкування з Богом через Господа Ісуса Христа, з якого потім витікає і взаємне спілкування вірних. Як же тепер зупинятися на останньому, не маючи першого? – Далі – ставить собі святий Іоанн питання: «Хто неправдомовець?» – і вирішує його так: «Той, хто відкидає, що Ісус є Христос… Це антихрист, що зрікається Отця і Сина. Кожен, хто зрікається Сина, не має і Отця. – Хто сповідує, що Ісус є Син Божий, в тому перебуває Бог і він у Бозі» (2:22,23; 4:15). Отже, уся справа в сповіданні Господа Ісуса Христа Сином Божим і Богом. – Як же казати: віруй, як хочеш?

От ще застереження: «Улюблені! Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з’явилось у світі. Духа Божого і духа омани пізнавайте так: усякий дух, що сповідує Ісуса Христа, Який прийшов у плоті, є від Бога; а всякий дух, що не сповідує Ісуса Христа, Який прийшов у плоті, не є від Бога, але це дух антихриста» (4:1-3). Але хто каже: віруй, як хочеш, той не сповідує Ісуса Христа; бо, якби сповідував, не казав би так. Стало – і він не є від Бога. Від кого ж? – І цей, вірно, є антихристів.

Нарешті, усю сутність Християнства святий Євангеліст зображує так: «Бог дарував нам життя вічне, і це життя в Сині Його. Хто має Сина Божого, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя» (5:11,12). Хто ж має Сина Божого? – Той, хто вірує в ім’я Його. – Чому, кажу, і пишу «що віруєте в ім’я Сина Божого», щоб ви знали, що ви, хто вірить у Сина Божого, «маєте життя вічне» (5:13). Отже, хто не вірує в Сина Божого, життя вічного не має. Як же буде все одно, як хочеш, віруй? – Ні. – «Знаємо також, що Син Божий прийшов і дав нам світло і розум, щоб ми пізнали Бога істинного і щоб були в істинному Сині Його Ісусі Христі. Цей є істинний Бог і життя вічне» (5:20).

Цих уривків вистачить, вважаю, щоб вказати прихильникам індиферентнизму, що вони марно сподіваються знайти опору своєї брехні у вченні святого Іоанна Богослова. – Вірно, вони кажуть так, не читавши ніколи його святих і богонатхненних писань, а посилаються на нього з чуток про його любов. – Але нехай вони тепер і інше що, окрім цього, виставляють на захист свого вчення, нам, вірним, достатньо одного слова улюбленого учня Христового, щоб відкинути його і, не хитаючись, вірувати виключно тому, що передане від Господа через святих Апостолів і зберігаються Церквою.

До цих рішучих слів Апостола і Євангеліста Іоанна прикладу тільки одно наступне міркування. – Відкинувшись розумом своїм від Господа, невіри опираються на благотворну діяльність, якій джерело і підпора – точно любов. Але і це вони роблять для того тільки, щоб на чомусь зупинитися, без упевненості, що знайшли міцну опору. Бо якщо б вони мали здорове поняття про те, як можлива для людини плідна діяльність, ніяк не зупинилися б на цьому вченні. Адже ми тепер не в правому стані. Стало, правильно діяти не можемо. – Щоб почати нам правильно діяти, потрібно увійти до правильного стану. – Самі собою зробити цього не можемо. Господь, прийшовши на землю, звів у Собі людство в правий стан; але звів його не для Себе, а для того, щоб люди прийняли від Нього це відновлене людство і через те діставали можливість діяти правильно. Приймають же його через святе хрещення. Бо «усі ви, що в Христа хрестилися, у Христа одяглися» (Гал. 3:27). З цього часу вони стають єдиними з Господом і починають жити Його життям і діяти Його силою. Отже, ті, що спираються на любові, або на правій діяльності (бо любов є виконання закону) повинні наперед прийняти правоту Християнства, щоб через те зійти до можливості діяти правильно і, отже, відмовитися від своєї брехні. Бо цього не можна досягти без віри, яка в Християнстві є корінь і початок усього. – Про це так каже Сам Господь: «Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені. Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого. Хто не буде в Мені, той буде відкинутий геть, як гілка, і всохне; а такі гілки збирають і кидають у вогонь, і вони згоряють» (Ін. 15:4-6). Так, коли почне хто тлумачити вам про любов, або плідну діяльність, окрім істинної віри, скажіть йому; стривай; раніше увіруй істинно, вірою долучися до усіх рятівних установ Християнства; – через них з’єднайся з Господом, життя і силу від Нього запозич, як щеплення, – і тоді почнеш діяти благотворно. – Та правда, що свідоцтво істинного життя є плідна діяльність у любові; але щоб до нього дійти і в ньому перебувати, потрібно усю істину Божу прийняти вірою і усі дії Божі, що освячують, пройти. – Тільки за цієї умови, – тобто, тільки «істинною любов’ю», можемо ми всі зростати «в Того, Який є глава Христос» (Еф. 4:15). Зробимо висновок такий: хто не містить правої віри, той не може зійти в правий стан, а хто не зійде в правий стан, той не може правильно діяти. – Як же тепер казати; віруй, як хочеш.

Віра не є тільки образ пізнання Бога і нашого до Нього ставлення; вона поєднує і усі рятівні установи, Богом дані. Рятівні установи складають діючу віру. Наші розумники, можливо, від вчення Християнського ще б не пішли; але їх найбільше відштовхують Християнські установи. Бо вони засновані на вірі в дії і русі; і тому головний їх гріх той, що їм діяти в дусі віри не хочеться. Дивуватися потрібно, яким чином ці люди так наполегливо говорять про справи і труди, а у сфері святої віри найбільше відчужуються від діяльності. Щось тут не так. Адже вони знають закони, як правильно вести течію думок. – Якщо тут крива така допускається, то, напевно, вважати потрібно, що вони тут не самостійні, а є знаряддям чужої сили, – і при тому такої, яка сама чужа істині.

Це бачачи, браття, захистимо себе від злих думок віку цього! – Хитатися в істині можуть тільки ті, що істини не скуштували. Упокорено і в істинному дусі проходитимемо усе потрібне святою вірою нашою. Тоді постійно матимемо і носитимемо свідоцтво в собі, перед яким ніщо – усі брехливі підступи із зовні. – Господь нехай освятить нас усіх істиною Своєю. Амінь.

26 вересня 1865 року