Байдужість до долі
“Переважну більшість людей хвилює ситуація лише тут і зараз, а духовні питання їх зовсім не цікавлять”, – вважає редакція сайту . . .
На очі потрапила притча, яка пречудово ілюструє ставлення багатьох людей до самого Бога та Його дарів і нагород. Через те ми не можемо не поділитися цією притчею. Отже:
Убитий собака
Закінчивши проповідь, священик помітив хлопчика, який довше за усіх парафіян вже не вперше затримувався в церкві. Видно було, що його щось турбує. Підійшовши до хлопчика, він поцікавився, чи зможе він чимось йому допомогти.
– Скажіть, пекло правда існує? – підняв повні переляку очі хлопчик.
– У тебе щось сталося? Покайся, розкажи мені, – запропонував священик.
– Кілька днів тому собака укусив мого молодшого брата. І я із злості забив цього собаку палицею до смерті.
– Не засмучуйся так, – спробував заспокоїти його священик. – Ти вже покаявся, і Бог простив тебе.
– Та мені зовсім не потрібне Боже прощення! Я боюся, що коли помру і потраплю в пекло, там я зустрінуся з цим собакою.
* * *
Таку ситуацію можна було цілком вважати смішною, навіть гротескною, якби вона, як зазначалося, не чудово відображала ставлення багатьох людей до Бога з Його дарами і нагородами. Якщо б взагалі виникла потреба вкрай стисло описати таке ставлення, то б вистачило лише одного коротенького речення: «Більшості з людей Бог просто не потрібен». Навіть з усіма Його дарами і нагородами.
Основна, засаднича причина такого байдужого ставлення – це гріх: «Світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі. А хто чинить правду, йде до світла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі» (Ін. 3:19-21). Як можна пересвідчитися з оточуючого нас життя, більшість людей обирає перший варіант і навіть не припускає можливість обрання варіанту другого. Навіть гіпотетично.
А не обирає і не припускає через те, що гріх – бажаніший, приємніший, солодший, втім, другого життя більшість людей не знає і знати не хоче. Попри те, що здогадується, як хлопчик з притчі, про неминуче покарання за таке нерозумне життя: відкинути спасіння Боже через любов до гріха.
Втім, треба уточнити, що Бог сам по собі не карає людей у звичному розумінні цього слова, люди самі обирають своє життя з усіма відповідними наслідками, а Бог після смерті кожного з нас лише вкаже на результат наших здобутків: «Бо всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10). І зауважте, всі люди так чи інакше про це знають, чи принаймні здогадуються, але попри це знання (або ж здогадування) більшість з людей все одно живе так, ніби це їх особисто не стосується. Навіть війна, що на превеликий жаль випала на нашу долю, і пов’язані з нею всі смерті, страждання і поневіряння не похитнули байдужого ставлення багатьох наших співвітчизників до посмертної долі, власної і близьких. Те саме стосується і Божої посмертної нагороди, переважну більшість людей хвилює ситуація лише тут і зараз, а на решту їм просто байдуже.
І так, більшості людей байдуже до речей духовних і власної посмертної долі не тільки у військовий час, але і в мирний час – просто це не так впадає вірним у вічі.
Редакція сайту
Ваш коментар: