«Хто сіє скупо, той скупо і пожне, а хто сіє щедро, той щедро і пожне» (2Кор. 9:6). Так говорить св. Апостол про милостиню, бажаючи порівнянням її із сівбою спрямувати нас до щедрої милостині, і настільки щедрої, щоб про кожного з нас можна було сказати словами псалму про праведника: «Розсипав, роздав убогим» (2Кор. 9:9).

Трохи вище за ці слова Апостол писав до Коринф’ян: «Про допомогу святим», – тобто про подаяння на допомогу нужденним Християнам, зайва річ писати вам; «бо я знаю щирість вашу» (2Кор. 9:1-2). Те саме і до усіх можна сказати; про обов’язок допомагати бідним – годі і казати. Його усі усвідомлюють, і кожен у собі самому носить заступника за бідних, у спорідненому нам співчутті до нужденних. І бідні знають про цей обов’язок усіх і цю потребу сердешну; чому і звертаються сміливо до усіх, в упевненості, що ті, хто має достаток, не відмовляться допомогти їм з надлишків своїх.

Чого ж часто бракує? – Бракує часто добрих розташувань, якими має бути оточене і захищене подаяння. Подають, але не стільки, скільки б мали; подають, але іноді не зовсім охоче, із зщуленим серцем, ніби від скорботи і нужди, подають, тобто, не щедро і не привітно. Від чого ж це скорочується рука і стискується серце? – Від неправих помислів, які збивають з правого шляху серце наше в хвилину подаяння. У ту хвилину, коли просять милостиню, серце спрямовується на подаяння і тут же накреслює міру і спосіб добродійності. Але в той же час приходить і ворог, усіває недобрі думки і розладнує усю справу, так що не кожен подає так, як радить серцем. – У себе багато потреб, і чи матиме користь милостиня, вселяє ворог. Ми віримо, і милостиня подається вже мізерна, – і то без бажання.

Щоб направити на належне наше серце і дати нам силу запобігати нападам недобрих думок при милостині, Апостол переконує нас дивитися на милостиню не інакше, як на сівбу: бо як той, хто сіє щедро і охоче розкидає насіння; так щедро і охоче будемо і ми подавати милостиню, якщо запевнимося, що, подаючи її, ми не що інше робимо, як сіємо.

Сіяч витрачаючи насіння на сівбу, ніяк не думає, що тим виснажує себе, підриває свій достаток і позбавляє себе можливості задовольнити свої потреби. Навпаки, сіючи, сподівається збагатитися, розширити свої способи і присікти потреби. Так – сій милостиню, не даючи входу думці, що, випускаючи монету з рук або віддаючи річ, ти позбавляєш себе чогось. Ти не витрачаєш, а придбаєш, – не зменшуєш, а множиш, – не даєш, а отримуєш.

Сіячу, коли він кидає насіння в землю, і на думку не спадає, що він кидає його даремно, ні до чого, без користі. Навпаки, упевнений, що земля не лише збереже довірене їй насіння, але і принесе плід у 100, 60 або 30 разів. Так – щедро сій милостиню, віруючи, що руки бідних є найвірніші хранителі твоїх надлишків і найогрядніші і насичені ґрунти, на яких мала сівба, добродійність твоя принесе щедрий плід у час свій.

Сіяч, скільки б ні сіяв, не тужить і не сумує; навпаки, чим більше засіє, тим буває благонадійніше і веселіше: так – тим більше веселися і радій і ти, чим щедріше твоє подаяння і чим ширше коло твоєї добродійності. Ніколи Господь не зведе удобрене, засіяне і запліднене добродійністю поле життя твого і звеселить серце твоє свідоцтвом помноженого жита правди твоєї!

Звичайно, важко нам зріднитися з думкою, і тим більше дійти до сердечного переконання, що в подаянні милостині, ми, марнуючи, множимо і, витрачаючи, набуваємо; але воно так є, якщо не завжди стосовно тимчасового, то завжди стосовно вічного. Господь, зглянувшись на неміч нашу, неодноразово виявляв це самою справою в житті різних благодійників. Пригадайте житіє св. праведного Філарета милостивого. Як старанно, щедро і з яким терпінням він сіяв милостиню! І який щедрий принесла плід сівба його, коли онука його Марія стала дружиною царя.

От ще приклад! Якийсь Климент отрок щедро роздавав хліби нужденним, не дивлячись на невеликі кошти виховательки своєї, – і ніколи чисте пшеничне борошно не закінчувалося в домі її. Обитель св. Феодосія Палестинського під час голоду і посухи живила усіх навколишніх жителів і усіх приходьків, а житниці завжди виявлялися повними, навіть у той час, як у них не сподівалися знайти і зерна. Що розмножило жменю борошна і каганець  єлею у вдови, що прийняла Пророка Іллю? – Її милостивість. Чому не виснажувалися, а росли можливості у Авраама, Іова, Товії? Через те, що вони були щедрі на милостиню. Чому і нині є роди, які з незапам’ятних часів не припиняються і живуть у достатку передаючи його з покоління в покоління? – Через те, що вони не живуть для одних себе, а вважають обов’язком своїм завжди ділити надлишки свої з усіма нужденними. Так і має бути. Бо тільки щедрі на подаяння потрапляють на шлях Промислу Божого, який, одних примножуючи, а других залишаючи в малості, хоче, щоб надлишок одних винагороджував позбавлення інших, «щоб була рівність», як учить Апостол (2Кор. 8:14).

Але ці плоди милостині в часі не завжди виявляє Господь, і приліплюватися до них тим, хто сподівається, не варто; бо «якщо ми в цьому тільки житті уповаємо на Христа, то ми нещасніші за всіх людей» (1Кор. 15:19), – учить Апостол. Що ж стосується майбутнього, то немає надійніше за спосіб підготувати собі спокійну обитель на небі, як милостиня. Сій тут, і неодмінно збереш там. «Здобувайте собі друзів з багатства неправедного, щоб вони, як станете вбогими, прийняли вас у вічні обителі» (Лк. 16:9), – каже Господь, тобто коли подаватимете милостиню, поза сумнівом знайдете собі «вічні обителі». І це співвідношення тимчасового з вічним у милостині так швидко і безпосередньо, що всяке милостиве діяння негайно відгукується у влаштуванні вічного стану речей.

Тому це так, що милостиня є найбільша чеснота, найцінніша в Бога і ближча до престолу Його. – Св. Григорій Богослов, перераховуючи багато чеснот і високо оцінивши кожну, додає, що вище за усіх їх є любов, а із справ любові вище за усіх діяльне співчуття і допомога нужденним. Чому і в описі Страшного суду Господь згадує тільки про виконання або невиконання цієї однієї чесноти, не заради того, що інші не мали жодної ціни, але заради того, що як скоро вона є, то і усі інші є, і як скоро немає її, то важко мати місце в серці іншим чеснотам. Вона цариця усіх, істинна намісниця і представниця Божества на землі. – І тому ще так скоро відгукується на небі всяка добродійність, що Господь благоволить привласнювати Собі всяку милостиню, ніби вона йшла прямо в Його руки. «Істинно кажу вам, каже, – зробивши це одному з цих братів Моїх менших, тобто бідних, Мені зробили» (Мф. 25:40).

Ти голодного наситив, а Господь каже, що це ти Його Самого наситив; ти голого одягнув, а Господь каже, що це ти Його Самого одягнув; ти хворого відвідав, а Господь каже, що це ти Його відвідав; і всяку добродійність нужденному Господь вважає добродійністю Собі Самому. Так засвідчує Він словом Своїм Божественним, – і так оголосить перед цілим світом на суді Своєму! Нехай пожвавиться цим старанність ваша у творенні милостині! Нехай ж рука, яка приймає, і віддавати буде. Але це така рука, яка не може виявитися мізерною в подяці, якщо тільки ваші руки не будуть мізерні в роздаванні. «Я йду приготувати місце вам», – сказав Господь (Ін. 14:2). Щедріше подавайте Йому в руки – і чим щедріше подаватимете, тим світлішою, просторішою і більш оздобленою буде обитель ваша.

Усім сказаним я хотів наблизити до вас думку, що подаючи милостиню, ми сіємо; – урок же звідси ви отримаєте самі собі. Сійте щедро, щоб щедру зібрати жниву; бо якщо сіятимете бідно, мізерну зберете і жниву. Господь нехай допоможе усім нам так налаштуватися серцем і так розташуватися справами, щоб не пройшли повз великі обіцяння Божі, дані щедрим і охочим милостивцям, – і в цьому віці, і тим більше в майбутньому. Амінь.

22 вересня 1863 р.

Спадщина святителя