Про покаяння
Покаяння має велику силу; воно може людину, котра поринула в гріхи, якщо вона захоче, звільнити від тягаря гріхів і, коли вона знаходиться в небезпеці, повернути в безпеку, хоча би вона досягла самої глибини зла.
Це можна бачити з багатьох місць Писання: “Хіба, упавши, не встають, – говорить Пророк, – і, збившись із дороги, не повертаються?” (Єр. 8:4). Воно може, якщо ми захочемо, знову зобразити в нас Христа; бо послухай, що говорить Павло: “Діти мої, для яких я знову в муках народження, доки не відобразиться у вас Христос!” (Гал. 4:19); тільки ми повинні приступити до покаяння.
Подивися на людинолюбство Боже: нас слід було б покарати усіма видами покарання ще зі самого початку за те, що, прийнявши закон природний і отримавши тисячі благ, ми не пізнали Господа і провадили життя нечисте; але Він не лише не покарав нас, а ще й дарував нам незліченні блага, як начебто ми здійснили великі подвиги. Потім знову ми відпали, але Він і після того не карає нас, а дарував лікування покаянням, котре може знищити і стерти всі гріхи наші, тільки якщо ми знаємо, у чому полягає це лікування, і як треба ним користуватися. У чому ж полягає лікування покаянням, і як воно використовується?
По-перше, воно складається з усвідомлення своїх гріхів і сповідання їх. “Я висповідав тобі гріх мій, – говорить Пророк, – і не затаїв провини моєї. Я мовив: “Визнаю я перед Господом беззаконня мої, і Ти простив провини серця мого” (Пс. 31:5); і ще: “Пригадай Мені; станемо судитися; говори ти, щоб виправдатися” (Іс. 43:26). По-друге, покаяння складається з великої смиренномудрості; воно є ніби золотий ланцюг, котрий, якщо взяти його за початок, тягнеться весь. Так само, якщо ти сповідатимеш гріхи, як належить сповідати, то душа впокориться; бо совість, терзаючи її, робить смиренною.
Із смиренномудрістю треба поєднувати і дещо інше, щоби воно було таким, про яке молився Давид, коли говорив: “Серце чисте створи в мені, Боже…” (Пс. 50:12); і ще: “…серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш” (в. 19). Бо серце скорботне не обурюється, не ображає інших, але завжди готове терпіти страждання, а само не повстає ні на кого. В тому і полягає скрушення серця, коли воно, хоча і само буває ображуване, хоча терпить зло, залишається спокійним і не розпалюється до помсти.
Після смиренномудрості потрібні невпинні молитви і рясні сльози вдень і вночі. “Я втомився, – говорить Пророк, – від зітхання мого; кожної ночі обмиваю ложе моє сльозами моїми, зрошую ними постіль мою” (Пс. 6:7); і ще: “Я вже попіл їм, наче хліб, і пиття моє змішую зі сльозами” (Пс. 101:10).
Після молитов, таких наполегливих, потрібне велике милосердя. Воно особливо робить сильним лікування покаянням. Як у лікарських засобах ліки, хоча й багато трав містять у собі, але головну – одну: так і в покаянні подібною багатоцілющою травою буває милосердя, і навіть від нього залежить усе. Бо послухай, що говорить Божественне Писання: “Краще подавайте милостиню з того, що маєте, тоді все буде у вас чисте” (Лк. 11:41); і ще: “… відкупи гріхи твої правдою і беззаконня твої милосердям до бідних…” (Дан. 4:24); і ще: “Вода погасить полум’я вогню, і милостиня очистить гріхи” (Сир. 3:30).
Щодалі, треба не гніватися, не пам’ятати зла і прощати всім гріхи їхні; “Людина вигодовує гнів до людини, – говорить Премудрий, – а у Господа просить прощення” (Сир. 28:3); “Якщо ви прощатимете людям провини їхні, – говорить Господь, – то простить і вам Отець ваш Небесний” (Мф. 6:14). Також треба відвертати братію від помилок; “…навернувшись, – говорить Господь, – утверди братів твоїх”, щоби відпущені були тобі гріхи твої (Лк. 22:32). Треба захищати скривджуваних, не гніватися, переносити все покірно.
Тепер, коли ми взнали, яким чином здійснюється покаяння і відпущення гріхів, і що ми можемо уникнути всього, якщо захочемо скористатися ним, як треба, чи можемо ми отримати прощення, якщо не станемо думати про свої гріхи? Якщо б ми виконували це, то все було б зроблено. Як той, хто зайшов через двері, вже знаходиться всередині, так само і той, хто помишляє про власні гріхи. Бо хто щоденно помишляє про них, той обов’язково досягне і до їхнього зцілення; а хто лише говорить: я грішний, але не уявляє собі гріхів своїх окремо і не згадує: саме в тому і в тому я согрішив, той ніколи не перестає грішити; він часто буде сповідатися, але ніколи не думатиме про своє виправлення. Треба лише почати, а все інше неодмінно піде за тим, якщо тільки буде зроблено приступ; бо у всьому тяжкі лише початок і приступ.
Отже, покладемо основу, і все буде легко і зручно. Почнемо покаяння, вмовляю вас, один – з посилених молитов, другий – з рясних сліз, третій – зі сердечної скрухи; і останнє, яке воно не мале, не є даремне; “… відвернувшись, – говорить Господь, – пішов шляхом свого серця. Я бачив шляхи його, і зцілю його…” (Іс. 57:17-18). Усі ж загалом почнемо з милосердя, з прощення ближнім гріхів їхніх, із забуття образ, зі стримання від злопам’ятства і помсти, упокорюючи таким чином душі свої. Якщо б ми постійно згадували про гріхи свої, тоді ніщо з речей зовнішніх не могло б загордити нас: ні багатство, ні могутність, ні влада, ні слава; але якщо б навіть ми сиділи на царському троні, і тоді плакали б гірко. Блаженний Давид був царем і, однак, говорив: “…Я втомився від зітхання мого; кожної ночі обмиваю ложе моє сльозами моїми” (Пс. 6:7); ні багряниця, ні діадема ніскільки не заподіювали йому шкоди і не збуджували в ньому гордості, бо він усвідомлював, що він людина; він мав серце скрушене, тому і плакав.
Що таке діла людські? Попіл і порох, прах перед лицем вітру, дим і тінь, лист і цвіт, віднесені вітром, сон, мрія і байка, пусте коливання повітря, легко збуджуване, пір’я літаюче, течія непостійна і все, що тільки може бути мізернішим за це. Тому, вмовляю вас, будемо прагнути небесної слави, щоби досягти її. Ця слава є істинна слава; а від усього житейського будемо ухилятися, щоби нам отримати благодать і милість у Христі Ісусі, Господеві нашім, з Котрим Отцю, разом зі Святим Духом, слава, влада, честь і поклоніння, нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.